На цей текст мене надихнув подкаст із серії Munk Dialogues з відомим мислителем та журналістом Фарідом Захарією.
Читайте також: Коронавірус з нами на роки
Рекомендую послухати цей та інші подкасти та дебати проєкту The Munk Debates. Я уже багато років захоплююсь цим проєктом.
Донедавна ми порівнювали реакцію на пандемію авторитарних режимів та ліберальних демократій на прикладі Китаю з одного боку та Італії – з іншого (хоча, чи є Італія добрим прикладом ліберальної демократії – велике питання).
На сьогодні ми знаємо набагато більше і, на мою думку, повинні остаточно попрощатися з ілюзією про ніби-то ефективність ніби-то "жорсткої руки" авторитарних країн.
По-перше, ми значно більше дізналися про досвід Китаю. По-друге, ми бачимо інші приклади авторитарних підходів. По-третє, ми бачимо інші приклади демократичних підходів. І повинні зробити нові висновки.
Як виявилося, авторитарні режими та диктатури погано реагують на початок кризи. Вони не хочуть чути правди. Вони дивляться на ситуацію як інструмент політики, а не з точки зору охорони здоров'я. Погані новини приховують. Людей, які сигналізують про незручні факти – змушують мовчати. Інформація вчасно не потрапляє туди, де вона потрібна.
Уже стає очевидно, що Китай реагував на початок спалаху коронавірусу дуже подібно до того, як СРСР реагував на початок аварії на Чорнобилі.
Коли такі режими все ж змушені визнати кризу – вони відповідають на неї дуже агресивно, і саме це виглядає вражаюче. Але ціну подолання кризи такі режими виплачують своїми людьми, їх здоров'ям, їх добробутом, їх правами.
Крім того, нові послідовники школи "залізного кулака", виглядають далеко менш переконливо в сенсі реакції на пандемію, і значно більш моторошно в сенсі ставлення до прав та свобод людей.
У Філіпінах встановився справжній режим страху та репресій, Індія дає волю тиску на меншини та скороченню свободи слова, Угорщина практично законодавчо оформила диктатуру.
Ці країни, безумовно, використовували приклад "китайського дива" для впровадження своєї політики, але самі дуже далекі від ефективності у боротьбі з COVID-19.
З іншого боку, з'явилися нові приклади боротьби з коронавірусом серед країн з ліберальною демократією. І вони показують значно більш переконливі результати.
Стратегію боротьби з коронавірусом не за допомогою обмежень та репресій, а шляхом розумного та масового тестування, відстеження, ізоляції хворих вперше продемонструвала Південна Корея. Її досвід перейняла та вдосконалила Німеччина – і саме вона сьогодні показує найбільш вражаючі результати.
Цікаво: Посткоронавірусне похмілля, або Згадаймо світ після бубонної чуми
При тому, що країна має велику кількість виявлених випадків, у ній один з найнижчих рівнів смертності, лікарні спроможні давати раду коронавірусу та при цьому не ставити під загрозу інших важких хворих. І все це при доволі поміркованих обмеженнях та повазі до прав людини. Подібні стратегії показують ефективність також у Скандинавських країнах, Нідерландах, Канаді.
Чим більше демократичних країн будуть виходити з кризи, тим більше ми будемо бачити – значення має не "кількість" держави у житті людей, а якість цієї держави.
Якість держави – це не те, як голосно вона б'є кулаком по столу. А те, скільки фахових та розумних людей в уряді та у державних інституціях, чи розвинуті системи прийняття рішень, чи використовує уряд доказові дані у прийнятті цих рішень, чи говорить уряд з людьми прозоро та чесно. Та, відповідно, чи є довіра людей до своєї держави, яку вона отримує взамін на все це.