"Це абсолютно неочікувано для Кремля": інтерв'ю Олександри Філіпенко про протести в Москві та тиск Трампа на Росію

Несподіваний протест у Москві, тиск Трампа на Росію через Китай та Індію і дедалі більша увага США до українського досвіду війни – ці процеси можуть впливати на подальший розвиток війни та позицію Кремля. Водночас Вашингтон стикається з новими викликами у відносинах із Канадою та Європою, які також можуть позначитися на його політиці.

Політична аналітикиня, членкиня Європейської мережі лідерів у Великій Британії Олександра Філіпенко в інтерв'ю 24 Каналу розібрала, чому протест у Москві став несподіваним сигналом для Кремля та що справді може запустити масштабніші виступи в Росії. Вона також пояснила, чи здатен Трамп використати 100% мита як важіль тиску на Москву, Пекін і Нью-Делі та чому американські військові змінюють погляд на український досвід сучасної війни.

Протести в Москві та реакція Кремля

Під гаслами "Геть царя, ми хочемо чесних виборів і свободи" в центрі Москви відбувся протест. Він розпочався як офіційно санкціонований мітинг Комуністичної партії Російської Федерації. Протести спалахнули одразу після виступів представників партії, що зрештою призвело до сутичок із силовиками та затримання 65 учасників. Про що це свідчить щодо поточного стану політичного невдоволення в Росії і наскільки це небезпечно для Кремля?

Це абсолютно неочікувано для Кремля, тому що вони знищили опозицію або будь-яку її подобу, і роблять це з 2014 року, а по суті – з перших днів адміністрації Путіна, можна говорити навіть про 2003 рік. 

Усе почалося ще тоді, майже чверть століття тому, але особливо зараз цю нову хвилю опозиції почали знищувати вже понад 10 років тому.

І зараз ми бачимо протест від Комуністичної партії Росії. Це партія, яка повністю підконтрольна Кремлю, перебуває цілком у межах кремлівського порядку денного, і їхній світогляд, скажімо так, не надто відрізняється від поглядів Кремля. Але навіть вони були незадоволені. Навіть вони побачили, що вибори були абсолютно сфальсифіковані. У виборах, що відбувалися в Росії, не було нічого справжнього.

Для Кремля на цей момент це не є надто небезпечною ситуацією. Скоріше, це нервова ситуація, тому що вони, звісно, бачать ворога в кожному, хто виступає проти повномасштабного вторгнення в Україну та проти війни в Україні загалом. А комуністи не були так сильно проти цього. Вони не виступали проти цього, але все одно вони незадоволені Кремлем.

Повне інтерв'ю Олександри Філіпенко про вплив Китаю та Індії на війну в Україні: відео

Тож наразі це не є небезпекою. Це, скажімо так, переформатування системи. Кремль зараз намагається переналаштувати систему, щоб усе працювало без збоїв. 

Вони змусили багатьох людей покинути країну, або вбили їх, або ув'язнили. Люди у в'язницях, звісно, політв'язні тощо. І вони думали, що більше нікого, буквально нікого, хто міг би вийти на протест, не залишилося. А потім раптом вони бачать протест від людей, які, як вони були абсолютно впевнені, підтримують Кремль. Тож я б не стала вживати слово "небезпечно", але думаю, що вони трохи нервують. Це точно не те, на що вони очікували.

Що може зрушити протестний рух у Росії

Що має статися, щоб страх перед силовиками перестав діяти як стримувальний чинник? Що має змінитися всередині Росії, щоб поодинокі спалахи протесту переросли у масштабні вуличні демонстрації? Що могло б стати тригером?

Протести в Ірані показали багатьом людям у різних диктатурах, що немає жодних підстав виходити на протест. Вас просто вб'ють. Те саме відбувається в Росії чи Білорусі. Вас просто кинуть до в'язниці. Немає причин виходити.

Коли мова йде про диктатуру, жодна кількість людей не змусить владу щось побачити чи відчути якийсь біль. Звісно, вони просто ув'язнять усіх. Вони вб'ють усіх, як в Ірані. Або в Ірані вони використовували важку артилерію для вбивства десятків тисяч протестувальників. Ми досі не знаємо точних цифр. Хтось каже про 30 000. Це найменша цифра, про яку хтось говорить. Дехто каже про 40 000, 50 000 людей, убитих під час протестів.

Те саме відбувалося під час режиму Мадуро у Венесуелі. Людей, які виходили на протести, просто вбивали, бо режим мав спеціальних оперативників, які їздили на мотоциклах. Одна людина сидить попереду і керує, а інша позаду зі зброєю просто стріляє в опозицію чи будь-кого на вулицях.

Тож це дуже добре відомо в Росії та Білорусі. Щоб протести справді працювали, ті люди, які виходять і ризикують бути вбитими, і навіть не ризикують, а впевнені, що їх посадять, мають знати, що є можливість того, що щось справді зміниться.

Щоб щось насправді змінилося, має бути хтось нагорі, скажімо, якась опозиція всередині Кремля. Говорити про це безглуздо. Зараз це виглядає смішним, щоб про це говорити. Але мені здається, що це єдина можливість, особливо після протестів у Тегерані, після того, що ми побачили, навіть після того, як президент Трамп сказав: "Тримайтеся, ми йдемо вас рятувати".

Він сказав це на початку січня, а операція "Епічна лють" почалася лише наприкінці лютого, коли людей уже вішали та страчували за участь у протестах, включно з членами родин учасників протестів, яких також вішали або ув'язнювали на багато-багато років. 

Деякі люди також отримали удари батогом, їх шмагали відповідно до іранського закону. Це показало людям, що важко сподіватися, що хтось прийде ззовні, щоб врятувати їх. Їх просто розстріляють на вулицях. 

Тож, я думаю, поява якогось опозиційного руху в Кремлі чи близько до Кремля, щоб мати владу, дуже важко говорити про таку владу як про позитивну, але все ж таки влада типу Пригожина, такий заколот в армії чи будь-де, це можна розглядати як надію для кожного, хто виходить на протест.

Тиск США на Росію через Китай, Індію та санкції

Чи може Трамп використовувати загрозу 100% мит на покупців російської нафти не для реального впровадження, а як інструмент торгу з Москвою, Пекіном і Нью-Делі?

Проблема зараз, звичайно, передусім у Китаї. І без угоди, без торгової угоди, дуже важко сказати, що президент Трамп дійсно запровадить якісь санкції. І ми розуміємо, що Китай є основою російської військової економіки.

Як казали багато спостерігачів за Китаєм, багато фахівців з Китаю, Сі Цзіньпін – це людина, яка могла б просто натиснути на кнопку зупинки. І просто припинити цю допомогу російській військовій машині. А це означало б, що Китай має припинити допомагати Росії. Те, що вони роблять, нібито допомагає оминати деякі санкції. Також ми розуміємо, що Китай продає Росії все підряд. І Китай отримує дешеві ресурси.

Якщо ввімкнути "рубильник", ми розуміємо, що Китай припинив би допомагати російській військовій машині, і це одна з найбільших можливостей американського президента зупинити війну в Європі. Хоча без торгової угоди президент Трамп вагається використовувати той тиск, ті важелі впливу, які він насправді має на Китай, особливо після того, як законопроєкт Ліндсі Грема став законом.

Але зараз ми бачимо, за повідомленням Bloomberg, що виникає ще одна проблема з Індією. Індійські офіційні особи сигналізували, що торгові переговори зі Сполученими Штатами зараз призупинені. Міністерство фінансів Індії повідомило про це Bloomberg, і, звичайно, вони також обговорювали застосування закону Ліндсі Грема.

Зараз діють ці 100% мита на індійські товари, і Індія хоче отримати гарантії від Сполучених Штатів, що вони не запроваджуватимуть ці мита та санкції згідно із законом Ліндсі Грема, якщо Індія купуватиме менше в Росії. Тож зараз усе на паузі, і Міністерству фінансів Сполучених Штатів важко вести переговори не лише з Китаєм, а тепер і з Індією.

Хоча їм потрібно тиснути насамперед на Китай, а потім і на Індію, щоб послабити Росію. Бо інакше російську військову машину не зупинити. Росії потрібні гроші на виробництво зброї. 

Росії потрібні гроші, щоб платити підрядникам. Їх не дуже турбує бюджет чи соціальні питання – це не проблема для Кремля чи російського уряду.

Вони не те щоб піклуються про свій народ, але те, що їх хвилює, – це військовий бюджет. Якщо у них не буде достатньо ресурсів для виробництва зброї, то вони матимуть проблеми.

Вони намагаються залякати Україну, щоб вона пішла на переговори, сіла за стіл і обговорювала ті ідеї, які хоче впровадити Росія. 

Кремль завжди вдає, що це не вони розпочали війну. І зараз Кремль вдає, що відповість президенту Зеленському новими атаками на Київ, прикидаючись, ніби це не вони розпочали війну на самому початку. Саме вони мають зупинитися.

Отже, вони намагаються робити гарну міну при поганій грі зараз, коли економіка перебуває у тяжкому стані. Без Китаю і без Індії. Індія, звісно, на другому місці, але особливо без Китаю Росія не змогла б робити таку гарну міну. І президент Трамп наразі вагається щодо використання цих санкцій також через високі ціни на нафту в усьому світі через іранську операцію, операцію "Епічна лють".

Білоруська схема і чому вона не працює для Росії

Є дуже цікавий момент у контексті Білорусі. Лукашенко, очевидно, знайшов товар для Трампа. Вперше за 4 роки, після послаблення санкцій проти Білорусі, Сполучені Штати мають отримати партію калійних добрив від режиму самопроголошеного президента Олександра Лукашенка. Очікується, що судно з 30 000 тонн вантажу прибуде в порт Нового Орлеана. Чи міг би Трамп застосувати таку ж модель до Росії, використовуючи санкції або відновлюючи доступ до ринку США для певних російських товарів в обмін на щось? Якщо так, то що Москва реально могла б запропонувати натомість?

Москва робить усе, щоб запропонувати свою нафту, робить усе, щоб запропонувати свої можливості для постачання нафти чи будь-чого іншого до Сполучених Штатів. 

Вони відчайдушно намагаються здійснити цю угоду з "Лукойлом", але американська сторона, звісно, коли ми не говоримо про Джареда Кушнера і Стіва Віткоффа, коли ми говоримо про американських чиновників, їм важко обговорювати угоду з "Лукойлом". Але нафта, звісно, була б найбільшою потребою Сполучених Штатів.

З Білоруссю це дуже цікаво, і з калієм це дуже цікаво, тому що для президента Трампа, для нинішньої адміністрації, це не про укладання угоди з Білоруссю. Ми повинні розуміти, що угода з Білоруссю їх насправді не хвилює. Їх здебільшого хвилює тиск на Канаду. 

Це тільки і насамперед, і по-друге, і по-третє, це про тиск на Канаду, щоб вона уклала угоду зі Сполученими Штатами, оскільки Сполучені Штати купують майже 80%, понад 75% калію з Канади.

Це важливо для канадських імпортерів. Це важливо для канадської економіки, і, звісно, президент Трамп зараз дуже розгніваний на Канаду, тому що він бачить, що Канада не погоджується на його нові вимоги та нові ідеї. Він намагався залякати Канаду, наприклад, давши нову назву озеру Онтаріо, назвавши його "Америка", але це ніяк не вплинуло на Канаду. Це просто трохи роздратувало канадців, але в бізнесі нічого не змінилося.

Зараз це реальна можливість для Сполучених Штатів отримувати калійні добрива з іншого місця. Можливо, це не так просто логістично, але політично це великий плюс для адміністрації Трампа.

Отже, справа не в угоді з Білоруссю. Справа не в угоді з тією диктатурою, яка вбиває власний народ. І також дуже важливо розуміти, що це не угода з Білоруссю, з білоруським диктатором, який занадто дружній до Путіна в Росії, і який не закриває будь-які можливості для російської армії на своїй території. 

Ба більше, надає російській армії можливість розмістити ядерні ракети, принаймні так вони кажуть, у Білорусі.

Отже, Білорусь надто дружня до агресивного терористичного режиму Путіна. А для президента Трампа це не має значення, коли йдеться про калій, бо все, що має значення, – це залякування Канади. Ми повинні розділяти ці речі. Справа не в укладанні угоди з Лукашенком, справа в тиску на Канаду.

Москва зараз не має нічого подібного, і, звісно, адміністрації Трампа значно важче скасувати будь-які санкції проти Росії, особливо після того, як законопроєкт Ліндсі Грема став законом, оскільки їм потрібно представити ідею зняття санкцій Конгресу. А Конгрес, особливо після проміжних виборів, ймовірно, не схвалить жодного скасування санкцій до закінчення війни.

Канада, ЄС і сигнал для Білого дому

Наприкінці цього місяця, можливо, ви бачили, Європейський Союз і Канада мають оголосити про нове масштабне партнерство. Воно включатиме не лише спільні зусилля для подолання геополітичних ризиків, а й посилену підтримку України, повідомляє Politico. Який сигнал це посилає Трампу?

Ідея асоційованого членства Канади в Європейському Союзі, те, що обговорюватиметься в Монреалі наприкінці цього місяця, викликає велике занепокоєння в адміністрації Трампа. Це велика тривога для Білого дому.

Бо, не кажучи вже про калій, обсяг торгівлі між двома країнами величезний. Зараз лише кілька відсотків, хтось каже 7%, хтось каже, принаймні до 10% торгівлі між Канадою та США порушено; решта, 90%, триває і досить успішно. Але економічні відносини настільки тісні, торговельні відносини настільки тісні.

Це може означати менше можливостей для американських фермерів, перш за все, і загалом для американських компаній у Канаді. 

Якщо Канада відвернеться від цього партнерства зі Сполученими Штатами, якщо Канада вирішить зблизитися з Європейським Союзом, це буде великою проблемою насамперед для тих фермерів, тих компаній і тих людей, які зазвичай голосують за Республіканську партію.

Якщо ми говоримо про Айову, якщо ми говоримо про Огайо, якщо ми говоримо про інші штати, де здебільшого фермери та сільськогосподарські угіддя, це потенційно велика проблема. Президент Трамп вірить, що може залякати Канаду, змусивши її сісти за стіл переговорів. 

Він може залякати Канаду, щоб вона прийняла нову угоду або підписала нову угоду, але ми нічого подібного не бачимо. Безумовно, Білий дім буде дуже уважно стежити за тим, що відбуватиметься між Канадою, Європейським Союзом та Європою. 

А говорячи про Україну, ми повинні розділяти ці питання, тому що коли ми говоримо про Україну, коли ми говоримо про більшу допомогу Україні, Сполучені Штати повністю підтримують це, тому що вони хочуть бачити, як Європа бере на себе більше відповідальності, платить більше за допомогу Україні, купує американські товари, купує американську військову техніку.

Але це те, що вони хочуть бачити, а водночас інша проблема, яка абсолютно не пов’язана з Україною, – торговельні відносини з Канадою – це проблема, можлива проблема для Білого дому.

Що вразило американських військових в Україні

Колишній міністр армії США назвав принизливим те, що Україна з набагато меншим оборонним бюджетом у деяких аспектах виявилася краще оснащеною для сучасної війни. Наскільки незручною буде ця оцінка для Трампа та Пентагону, і чи свідчить вона, що США розглядають підтримку України також як можливість отримати унікальний бойовий досвід?

Абсолютно, і дуже важливо пам’ятати, хто такий Ден Дрісколл. Він не тільки колишній чиновник Пентагону, він також близький друг Дж. Д. Венса. Він також людина, яка відповідала за кампанію Джей Ді Венса на минулих виборах. Найімовірніше, він буде частиною кампанії Джей Ді Венса, якщо той вирішить балотуватися в президенти у 2028 році.

Тож Ден Дрісколл – це цікава фігура зараз у цьому американському урядовому пазлі, скажімо так. Хоча зараз він не є частиною уряду. Він висловлює думку деяких людей, які спочатку скептично ставилися до допомоги Україні, до відправлення чи продажу зброї Україні. 

Спочатку він був навіть скептичний щодо того, щоб Європа оплачувала американську зброю для України. Але він змінив свою позицію. Він змінив її на 180 градусів після того, як приїхав в Україну, побачив, що відбувається на фронті, і отримав реальну інформацію.

Тож він є представником дуже цікавої групи, яка близька до Пентагону чи Білого дому і зараз бачить війну в Україні зовсім під іншим кутом. Це дуже важливо. Це змушує замислитися, і ми знаємо, що у Дена Дрісколла були напружені стосунки з Пітом Хукстрою, главою Пентагону. 

І це показує, що Сполученим Штатам потрібно зробити більше, щоб бути ближчими до України, а також навчитися вести нинішню війну, сучасну війну.

Також Bloomberg повідомив, що НАТО розробляє план відбиття російської атаки за допомогою дронів та штучного інтелекту. І найбільшим гравцем у цьому є Сполучені Штати. Алексус Гринкевич, американський генерал, працює над цим планом перемоги над Росією.

Це показує, наскільки серйозно налаштовані американські військові, кадрові військові, чотирьох- та п'ятизіркові генерали, які дивляться на ситуацію на фронті не крізь політичну призму, а через військову. Вони дивляться на це очима військових.

Особливо важливо підкреслити, що є допис від посла США в НАТО, який, скажімо так, не те щоб Метью Вітекер був скептиком щодо допомоги Україні, але він є частиною адміністрації Трампа. І він написав, що системи озброєння, які існують лише на папері, не є засобом стримування.

Він говорить про цю необхідність, не лише теоретичну, а реальну необхідність бути ближче до того, що відбувається на передовій, щоб розуміти події на фронті й те, як Україна веде сучасну війну.

Отже, усі ці сигнали надходять не від політиків, а від реальних військових, справжніх генералів, які дійсно розуміють, що відбувається на лінії фронту, і це показує, як американський істеблішмент дивиться на війну зараз.

Український досвід порушує інше питання: чи може велика технологічно розвинена армія адаптуватися достатньо швидко, коли сам характер війни змінюється з безпрецедентною швидкістю. У цьому сенсі досвід України – це урок не лише про зброю. Це урок про швидкість, гнучкість і здатність вчитися на полі бою в режимі реального часу.