Азія: Кім Чен Ин – (2011 – до цього часу) – КНДР

Кім Чен Ин, лідер Північної Кореї/ photo: Getty Images

Очільник КНДР успадкував владу над Північною Кореєю від батька Кім Чен Ира. Наразі, він один з наймолодших лідерів світу (йому приблизно 37-38 років). Хоча спочатку такий молодий лідер сприймався всередині країни та за її межами дуже обережно, за 9 років при владі укріпив свій авторитет. Вважається, що віддав наказ вбити свого дядька Чан Сон Тхека (страчений) та зведеного брата Кім Чен Нама (вбитий в аеропорту в столиці Малайзії). Взагалі, в країні поширена система показових страт, підслуховувань, корупції та доносів.

Більше про Кіма Третього: Кім Чен Ин – любитель оплесків, баскетболу і артилерійської канонади

Сам же лідер КНДР любить дуже дорогі речі: машини "Роллс-Ройс" та "Мерседес", західну електроніку та передові гаджети. Живе у розкішних апартаментах з власними злітно-посадковими смугами (це при тому, що власне авіації в країні майже немає). Обмеження, накладені ООН на КНДР, забороняють ввезення будь-яких дорогих предметів. Але ближнє коло Кім Чен Ина це ніколи не зупиняло: лише на годинники та алкоголь було витрачено близько 80 млн доларів США. Посольства КНДР за кордоном часто працюють на збагачення правлячого кола держави вдома. Звідки в КНДР гроші? Більша частина - близько 2 млрд доларів - добувається хакерством. Трохи додає експорт небагатьох товарів та продаж зброї і технологій.

Загалом, витрати на "гарне життя" доходять до сотень мільйонів доларів мінімум. Це при тому, що на Півночі постійна загроза голоду (більше половини населення недоїдає), а середня зарплата складає 10 доларів США на людину, а то й менше. Місця подалі від Пхеньяну ще не зовсім відійшли від середньовіччя. Так, Кім Чен Ин трохи лібералізував економіку, дозволив деякий приватний бізнес, але це тимчасові речі. Як тільки КНДР отримує допомогу від світу, ринкове регулювання з боку держави повертається.

Молодий лідер активно розвиває ядерну та ракетну програму КНДР: було здійснено 4 ядерні тести (з 2013 по 2017 роки), запущено багато балістичних ракет. Серед них – "Хвасонг" 14 та 15, які в теорії можуть досягти території США. Тричі зустрічався з лідером США Дональдом Трампом: у Сингапурі, Ханої та у Демілітарізованій Зоні між двома Кореями. Незважаючи на саміти, досягти угоди наразі не вдалося.

Країна жила під постійними санкціями та завдяки політичній та економічній підтримці з боку Росії та Китаю. Всередині майже не існують права людини та громадянина. Придушені майже всі свободи: преси, зібрань, висловлювання думок, релігійного віросповідання. Жителів часто примусово збирають на акції та демонстрації на підтримку режиму. Існує примусова та довга служба в армії. Більш-менш сучасне життя розвинуте лише в столиці Пхеньяні, але це лише для партійної та військової еліти (щоб жити в столиці, треба отримати спеціальний дозвіл).

Південна Америка: Ніколас Мадуро (2013 – до цього часу) – Венесуела

Ніколас Мадуро, президент Венесуели/ photo: Getty Images

Колишній водій автобусу, Ніколас Мадуро продовжує утримувати владу в своїх руках у Венесуелі – країні соціалістичного експерименту, що провалився. Кілька років тому країна жила дуже добре через високі прибутки з нафти. Але з часом, особливо після смерті Уго Чавеса, все стало набагато гірше. Венесуелу накрила гіперінфляція, яка зробила місцеву валюту непотрібною, в магазинах щезли майже всі товари.

Громадяни почали масово покидати країну, створюючи гуманітарну кризу. Продажі венесуельської нафти впали, зменшуючи основний прибуток. Наразі галузь майже паралізована. Це при тому, що саме нафти в надрах Венесуели найбільше у світі. Але от розпоряджатися ними венесуельці так і не навчились.

Читайте ще: Хто такий Ніколас Мадуро: що відомо про скандального президента Венесуели

Мадуро до останнього звинувачував у всіх проблемах Венесуели США. Дональд Трамп підтримав самопроголошеного лідера опозиційного парламенту Хуана Гуайдо (він сидів у залі під час останнього звернення Трампа до Конгресу), але у нього не вийшло скинути Мадуро "з трону": у того є підтримка армії. Мадуро пережив спробу імпічменту та атаку на його життя за допомогою безпілотних літальних апаратів.

Акції протесту призвели до численних арештів та жертв. Останнім часом ситуація для багатих мешканців столиці, Каракасу, покращилася. Але менш заможні райони міста та всієї іншої країни продовжують страждати, хоча масові акції протесту та заворушення в основному припинились. Поки в Венесуелі фактично немає сили, яка б могла завадити Мадуро керувати країною далі, спираючись на офіційних силовиків та неофіційні банди, які виконують його накази. Вони набираються з бідних районів міст.

Центральна Америка: Даніель Ортега (2007 – до цього часу) – Нікарагуа

Фактично, один з останніх диктаторів в Центральній Америці - Даніель Ортега/ photo: Getty Images

Ортега – з країни Нікарагуа. Ця держава найбідніша у Центральній Америці та загалом друга за бідністю у Західній Півкулі після Гаїті.

Він другий раз на чолі країни (перший був у 1985-1990 рр.), очолює партію СФНЗ (Сандіністський Фронт Національного Визволення).

Не отримав вищої освіти, бо почав боротися з режимом попереднього диктатора країни – Луїса Сомоси. У лавах сандиністів знаходиться з 1965 року. Сім років був катований за гратами за спробу пограбування Банку Америки, вийшов достроково у 1974.

З 1979 провадив озброєну боротьбу проти режиму Сомоси до його падіння. Очолив тимчасовий уряд – хунту, почав будувати в Нікарагуа соціалізм. У 1984 році обраний президентом і тоді ж почалася громадянська війна. Пішов з посади у 1990 році через кризу після розвалу соцтабору. США тоді підтримували сили, які виступали проти Ортеги ( так звані "Контрас", з якими пов’язаний окремий скандал з поставками зброї, т.зв. "Іран-Контрас"). Пізніше, Міжнародний Суд визнав, що США порушили міжнародне право своїм втручанням у внутрішній конфлікт.

Весь час до 2006 року Ортега був в опозиції, а тоді знову виграв вибори і очолив Нікарагуа. Тоді він вже казав, що його герой Ісус Христос. Отже, Ортега при владі вже 13 років. Наразі фактично править країною як повновладний диктатор. І критики кажуть, що він нагадує Сомосу – людину, яку він скинув.

Президент Нікарагуа продовжує підтримувати ліві рухи в обох Америках, маючи теплі відносини з Болівією, Венесуелою та Кубою. Віце-президентом є його дружина.

За межами регіону, Ортега підтримував Муаммара Каддафі, визнав незалежність Абхазії та Південної Осетії. Але при цьому розвивав відносини не з КНР (що було б очікувано), а з Тайванем. Має гарні відносини з Росією, Володимир Путін навіть побував у Нікарагуа з візитом в 2014 році.

Всередині країни, навіть колишні союзники та друзі, тепер критикують його за авторитарне керівництво, особистий культ, зраду революції та примирення з капіталізмом. Два роки тому проти Ортеги спалахнули масштабні протести, загинуло близько 300 людей (інші джерела кажуть про приблизно 450 вбитих). Ортега назвав події “вторгненням злих духів”.

Оскільки Верховний Суд усунув будь-які перепони щодо кількості термінів поспіль,він цілком може знову балотуватися у 2021. Ортега – живий релікт, останній латиноамериканський революціонер, який ще при владі після смерті Фіделя Кастро та Уго Чавеса.

Європа: Володимир Путін (2012 – до цього часу) та Олександр Лукашенко (1994 – до цього часу) – Росія та Білорусь

Президенти Росії та Білорусі під час зустрічі/ photo: Getty Images

Очільника Білорусі часто називають "останнім диктатором Європи", але це не зовсім так. Треба також враховувати президента Росії Володимира Путіна (хоч велика частина його країни формально знаходиться в Азії). Відносини двох політиків були різними: від союзних і розмов про створення чи не єдиної держави, до напружених. Білорусь, хоч і дружна до Росії держава, але намагається відстоювати те, що залишилося від їх фактичної незалежності. Інколи Лукашенко прямо відмовляв Путіну.

Останнім часом білоруський лідер почав потроху розмовляти з європейськими лідерами, виходячи з ізоляції. Путін же на глобальній сцені знаходиться постійно. Велика відмінність ж полягає у тому, що Білорусь в основному придушує свободи всередині своїх кордонів. Росія ж зазіхає на землі інших держав: Грузії, України. Режим Путіна підтримує диктаторів по всьому світу: від КНДР до Сирії, від Африки до ультраправих рухів в Євросоюзі.

Це важливо: "Пропаганда дяді Вови": як Путін перетворився на генератор брехні

Незважаючи на потепління у відносинах з Європою і зняття персональних санкцій, наслідки диктатури в Білорусі поступово стають видимими світу. Останній раз це сталося, коли 41-річний колишній боєць спецпризначення зізнався у інтерв'ю DW: він брав участь у знищенні критиків Лукашенко. Мовиться про ексміністра внутрішніх справ Юрія Захаренка, ексголову ЦВК Віктора Гончара і бізнесмена Анатолія Красовського. Президент Білорусі тоді казав, що "не дає таких команд".

Всі троє дійсно зникли у 1999 році. Виявилося, що вони були викрадені та позасудово страчені. Білорусь – єдина країна в Європі, де є смертна кара. А за 5 років до цього, Олександр Лукашенко прийшов до влади у новій, незалежній країні. У 1996 році він продовжив свій термін перебування при владі. У 2010 році, на фоні чергового загострення відносин між Білоруссю та Москвою, росіяни навіть зняли 4-х серійний фільм "Хресний бацька" про корупцію в режимі Лукашенко.

Цікава історія: Як Лукашенко намагається відновити втрачену силу СРСР

Пізніше, вже у 2010-х, система перейшла від вбивств до арештів та вироків. Саджали навіть кандидатів в президенти. До перебування в тюрмах додались величезні штрафи. При цьому, в Росії політичні вбивства продовжувались. І за межами країни теж. Тепер в РФ можна визнавати іноземним агентом навіть фізичну особу, постійно щось забороняють, саджають за групи в телеграмі, репости і лайки. Не кажучи вже про затримання і побиття учасників протестів. Тим часом, Путіну пропонують надати титул "Верховного керівника", ще більше штовхаючи країну в обійми Азії, зокрема – Китаю.

І якщо в Білорусі є хоча б примарна надія на покращення відносин з ЄС (залізна хватка всередині країни продовжується), то Росія вирішила пройти свій кривавий шлях до кінця.