Продовження історії із громадянином РФ Жванецьким. Котрий так і не відмовився від кривавої нагороди. Першу частину – про вибір Жванецького читайте тут.

Він у листі видавництву "Гордон" сказав що погодився на орден від путіна, тому що це нагорода за його творчість, за розповіді про Одесу. І додав, що Одеса це перлина України. Дивовижний, звісно, зв'язок між орденом від президента РФ і Одесою. Особливо, враховуючи, що назва його "за заслугі перед отєчєством". Російським отєчєством.

Читайте також: "Крим – не мій, Путін – терорист": з’явились фото протестів у Санкт-Петербурзі

Дозволю собі нагадати, що путін у 2014 році намагався знищити саме українську Одесу.
І військові та терористи, котрих він відправив в Україну, вбивали і продовжують вбивати одеситів. Якби владімір зміг реалізувати задумане, то значна частина Одеси була б зараз знищена. Розбомблена російськими військами. І досі така загроза існує.

Тож Михайло Михайлович зробив свій вибір. Він міг узяти приклад з Кікабідзе та продемонструвати свою позицію. Або хоча б просто не погодитись на нагороду, знаючи про російсько-українську війну. Але Жванецький визначився так, як визначився. І тепер наступний крок – за Україною.

Звісно, багатьом українцям може бути некомфортно від того, що приїзд їх кумира може не відбутись. Проте ще більшій кількості наших громадян набагато складніше від того, що вони не можуть поїхати до себе додому – в Крим і на окуповану частину Донбасу. А більше ніж 13 000 українців взагалі дому вже немає. Є домовини. Завдяки росіянам і владіміру путіну.

Ти можеш бути хоч тричі генієм, але завжди потрібно залишатись людиною. І розуміти, якою може бути реакція жертви на твої реверанси перед вбивцею.

А тим, кому так неприємно читати цей текст, хочу нагадати, що так, як раніше, вже не буде. Ніколи. Ми не один народ. І не одна країна. У нас різні культури. Різні жертви одних воєн. Різна історія.І вона не пробачає легковажного ставлення до своєї гідності.

Читайте також: Активно працює навіть у таких пекельних умовах, – сестра Сенцова про життя брата у колонії РФ

Автор: Сергій Стерненко