Про особливості партійного будівництва по-українськи, переваги винятково парламентської форми правління та корупційні метастази української влади в інтерв'ю для Politeka розповів громадський і політичний діяч, колишній депутат та "польовий командир" Майдану 2004 року Володимир Філенко.
Україна нарешті отримала безвіз із ЄС. Яка ймовірність того, що політики прикриватимуть будь-які провали безвізовим успіхом?
Радість із цього приводу справді дещо перебільшена. Вважаю, що це питання має радше політичне значення, аніж практичне. Політики піаритимуться на цій темі.
Порошенко вважає, що Росія буде заздрити Україні у зв'язку із наданням нашій державі безвізу
Але важливо інше. Ключовий сенс теми європейського вектору полягає у тому, що саме за це стояв Майдан, полягла Небесна Сотня – найкращі наші сини. Європейський шлях України видається вже незворотнім. Це є свідченням того, що віддали свої життя недаремно.
Читайте також: У Раді дали пояснення, що дасть безвіз Україні
Ви згадали Революцію гідності та цінності, які відстоювали її учасники. Чому тоді так стрімко девальвували в очах суспільства так звані партії Євромайдану, той самий "Народний фронт"?
Це радше правило, ніж виняток. У новітній історії України багато разів були свідками персональних та колективно-партійних як злетів, так і падінь.
Бачили, як політичні проекти гинули, а люди, які були залучені до участі у них, продовжували активне політичне життя. Чому ж так не може статися і цього разу?
В одному з інтерв'ю ви сказали, що жалкуєте, що підтримали Віктора Ющенка під час "помаранчевого" Майдану. Якщо сьогодні відмотати плівку назад, чи вчинили б інакше?
Тут є нюанси. Я хотів сказати про те, що був розчарований Ющенком і його діями після Майдану. Але на той час альтернативи Ющенкові справді не було. Інша річ, що він виявився надто слабким для такої високої посади.
У чому ж проявлялася ця слабкість?
Однозначної відповіді тут бути не може. Ющенко як Президент був високим думкою, але слабким у діях. Все розпочалося з формування команди, оточення "любими друзями", пошуком комфорту. Також була очевидна його нездатність багато і віддано працювати, брак безсеребрянності. Останнє, про що я сказав, на мій погляд – це ключове, що заважало Ющенку, вбивало ідею Майдану та плювало в душу мільйонам, які стояли за нього і за Україну.
Є величезне розчарування Ющенком, але я жодної миті не шкодую, що готував той Майдан і був на ньому.
Володимир Філенко
Чи припустились свого часу фатальних помилок попередники Ющенка – Кравчук, Кучма?
Хай там як, але історія не має умовного способу. Очевидно, що у кожного з них були свої успіхи і поразки, переваги та недоліки. В цьому випадку я задумався б не так над роллю тієї чи іншої персони, як над значенням та необхідністю наявності в Україні інституту президента.
На початку 90-х був серед тих, хто підтримував ідею інституту президента. Ми розуміли, що відрив від Росії буде непростим, нам потрібен гетьман із булавою в руках. Такий гетьман необхідний для збереження земель, відбиття загроз, прийняття надзвичайно швидких персональних рішень. Але практика показала, що всі ключові рішення в кризові моменти приймав український парламент. Згадаймо, це було в 1991, 1996, 2004, 2013-2014 роках.
Очевидно, що тема парламентаризму і парламенту як народовладдя в хорошому сенсі цього слова більш притаманна українській історії та українській ментальності.
Інакше кажучи, попри все, безлад у Верховній Раді – краще з двох управлінських зол?
У кожній Верховній Раді завжди було сотня-півтори адекватних порядних людей. В чинному парламенті, на жаль, таких людей значно менше ніж було, скажімо, у I, II, IV скликаннях.
Проте певний елемент толерантності й хоча б частину здорового глузду найкраще відображає саме парламент.
Чи спроможне нині українське суспільство тиснути на владу?
На жаль, кардинальних змін у суспільстві я не бачу. Можливо, певний суспільний досвід виявлявся в критичні моменти, на тих самих Майданах… Такі собі ситуативні спалахи активності.
Чому так відбувається? Думаю, що одна з причин полягає в тому, що мільйони активних людей, яким небайдужа доля України, працюють і живуть за кордоном. Вони заробляють гроші для своїх родин, але не можуть брати безпосередню щоденну участь у тому, що ми називаємо розбудовою держави.
Представники усіх провідних політичних сил билися в груди, обіцяючи зміну виборчої системи. Минуло більше ніж два роки, а віз там само.
У цьому насправді немає нічого дивного і нового. Проходили це не один раз – коли обіцянки, які лунають під час виборів, забувають наступного дня після оприлюднення їхніх результатів.
Я поза парламентом і не маю бажання туди повертатися. Міг би, звісно, виступати проти цього складу ВР, розхитувати ситуацію, прийти і розігнати їх звідти, але цього не робитиму.
Річ у тім, що дострокові вибори нічого не змінять і не дадуть нам кращу картину. Аналіз соціології, військово-політичної і соціально-економічної ситуації показує, що парламент у майбутньому може бути ще більш подрібненим, ніж зараз. Це означає складність формування коаліції, постійні торги за конкретні законопроекти, скуповування депутатів оптом і вроздріб олігархами.
Нині з'явилася низка нових антикорупційних органів. Вони здатні змінити ситуацію в країні?
Уже збився з ліку, скільки у нас є тих органів боротьби з корупцією. Тому запропонував би створити орган із боротьби з корупцією в органах, які борються з корупцією.
Якщо президент, прем’єр, уряд, депутати та крупні чиновники не покажуть особистий приклад боротьби з корупцією, то нічого з того не буде. Корупція своїми метастазами настільки пронизала все суспільство знизу доверху, що її можна побороти лише якимись надзвичайними прикладами. Бажано зверху.
Цього тижня уряд Гройсмана звітуватиме перед депутатським корпусом. Чи заслуговує він та його команда на відставку?
Гройсман є не прем'єр-міністром України, а є прем'єр-міністром Петра Олексійовича. І в цьому найбільша проблема. А загалом у діяльності цього уряду є й успіхи, хоча їх небагато. Помилок, на жаль, значно більше.
Автор: Наталія Ромашова
Читайте також: Політолог розповів, чого бояться Порошенко і Гройсман