Архів
Курси валют
Погода
      youtube @24
      Loading...
      google @24
      RSS СТРІЧКА
      Загальний RSS

      Топ новини

      Відео новини

      Історії з "ЛНР": низький стан медицини, другосортні продукти – "зійде й так"

      1443
      Ринок в "ЛНР"

      Я помітила таку дивну річ, як ознаку часу та життя в "ЛНР" – усе робиться під гаслом "все одно переробляти".

      Іноді про це кажуть відверто, іноді про це треба здогадуватись самотужки, але мораль однакова – все, що відбувається зараз, лише на якийсь час аби потім все одно це переробити.

      На роботі за ці чотири роки стандарт змінювався тричі. Стандарт – це вимоги до оформлення паперів. Тобто те, що можна було зробити один раз, ми переробляємо вже тричі. Спочатку ми робили усе за українським стандартом, але російською мовою. Тобто те, що ми оформлювали до літа 2014 року, маніакально перекладали на російську. Дехто з нас зауважував, що навряд такий варіант паперів буде існувати тривалий час – це була калька українських вимог тільки російською мовою та з позначкою "республіки".

      Читайте також: Як продати батька, або Ціна життя в Луганську

      Нам затвердили ці папери та підписали, цього вистачило на рік. Про всяк випадок, це була титанічна праця – переробляти та перекладати те, що ми робили декілька років до літа-2014. Пізінше внутрішньо було прийнято новий стандарт – переробили все знову відповідно до нових вимог, а через рік взяли за зразок російські паперові стандарти. Перевіряючи документи, вони не були впевнені, що цей варіант буде остаточним, але вимагають аби все було "за стандартами".

      Лише уявіть обсяги тієї дурної роботи – три рази за три роки. І фінальною крапкою усього було, коли мені сказали: "Добре, що зробила все. Але все це треба буде все одно переробляти – в Росії все інакше". Я підозрюю, що нас просто відволікають роботою від розмов та думок. Чим більше такої кропіткої роботи, яка вимагає уваги, тим менше залишається часу на думки, порівняння, критику.

      Роботу в "ЛНР" знайти дуже важко, тому більшість тримається за свої місця, навіть, якщо дуже мала зарплатня і змушені виконувати все знову та знову…

      І ще одне, звучить як жарт – деякі, перевіряючи установи кажуть: "Зразка немає. Беріть свій старий український варіант та перекладайте його російською. Нам за переклад не платять". Всі ці спроби схожі на дію без кінця та краю. Робиш, переробляєш, знову працюєш, складаєш і тобі відверто кажуть: "Добре, але це треба буде потім переробити все одно".

      Добре, що це лише папери, а не, скажімо, операція… До речі, це гасло "Все одно переробляти" стосується буквально всіх галузей життя. Моєму сусіду терміново потрібна була операція – пришити майже відрізану кінцівку. Він підозрював тоді, що молодий лікар лише відбуває час у тому хірургічному відділенні – якщо він заходив у палату до хворих, то не піднімаючи очей від екрану телефону. В результаті, ногу моєму сусідові пришили так, ніби робили це в темряві. Розумію, що критикувати буває набагато легше аніж робити, але ж я бачила той дивний шрам… Сусід як і багато чоловіків не звик звертатися до лікарні, але ж він покладався на те, що фах лікаря вимагає ретельного ставлення до усього. Те, що завдяки шраму він вже ніколи не зможе одягти шорти він прийняв, але наслідки лікування дворічної давнини лікує весь цей час.

      Читайте також: Ще один рік життя в "ЛНР": про втрату друзів і найцінніший скарб

      Зараз він прекрасно розуміє, що йому не треба було мовчати тоді – перепитувати, зауважувати, наполягати. Це його здоров’я, його життя, а він мовчав. Сусід сам наголосив після лікування, що із своїми проблемами не був потрібний нікому окрім його близьких. І все, що робилося тоді – дуже формально, аби було.

      Помилки у сфері охорони здоров'я дуже страшні та часто фатальні. Моя приятелька, народивши дитину у найкращому перинатальному центрі "республіки", вийшли звідти інвалідом – місяць у реанімації, чотири операції одна за одною під загальним наркозом, зараження крові, видалення яєчників. Все це наслідки недбальства персоналу після кесаревого розтину. Їй казали: "Все йде добре, так і потрібно бути. Терпіть!" Вона витримала лише добу – дійсно думала, що після кесаревого температура під сорок та болісний твердий живіт норма.

      Вночі після чергового "терпіть" її матір підняла галас на всю лікарню, вимагаючи лікаря, звернути увагу на дочку, обстежити, зробити УЗД – хоч чогось. Тльки після погроз матері хворої звернутися до прокуратури почався процес обстеження, але час за ту добу було втрачено. Вся родина наступний місяць провела як у пеклі – операції одна за одною, спроби лікарів домовитися з родиною хворої та умовити їх закрити очі на недбальство персоналу, безкоштовне лікування та ходіння усіх навшпиньки біля хворої жінки.

      Зараз ця молода жінка не може піднімати дитину на руки через відсутність сил, має безліч протипоказань до цього, стала інвалідом... Її родина замовляє ліки в Україні та пересилає аналізи хворої лікарям за межі "ЛНР". І в цьому випадку шансу переробити усе вже не було ні у кого – здоров’я та здатність у майбутньому мати дітей втрачено на зажди.

      Усі три роки я відновлюю телефонну книжку у пошуках майстрів та фахівців різних галузей. Мені відверто кажуть: "Кращі поїхали звідси". Дійсно, ті, хто міг щось, мав високу кваліфікацію, легко знаходив роботу будь де окрім "ЛНР". Залишалися та поверталися сюди інертні та ті, хто не знаходив себе на чужині. Більшість із них, не маючи конкурентів, видавали себе за найкращих фахівців – інших все одно не було навколо. Таким чином, багато з тих "спеціалістів" зайняли керівні посади та змогли заробити.

      Я постійно зіштовхуюсь з тим, що "тут зійде й так". Іноді мені кажуть відверто: "Чого ви хочете, це ж "ЛНР". Це стосується якості будівних матеріалів, послуг, товарів, одягу, ліків… Ніби усе, ще потрапляє сюди, проходить якесь маркування та відбирається за вимогою, аби коштувало дешево, а перепродати це можна було б дорого. Навіть, у місцевих магазинах побутової техніки я змогла знайти лише три одиниці товару відомих мені торгових марок. Здається, робітники магазину самі прекрасно розуміють те, що торгують чимось дуже сумнівним, якимись невідомими російськими торговими марками, тому виділили окремим цінником товар брендів. Часто я вимушена брати такий товар – іншого все одно не знайти. Це як лотерея – зламається одразу чи трохи послужить, буде діяти гарантія чи лагодити треба бути самотужки. Є ще варіант не робити нічого, не купувати, не вкладати гроші – все одно переробляти, якщо вірити цьому розповсюдженому місцевому гаслу.

      Читайте також: У Луганську багато п'ють, бо так легше сприймати реальність

      powered by lun.ua
      Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
      Коментарі
      Більше новин

      Читай новини навіть без інтернету

      Завантажити

      Читай новини навіть без інтернету

      Залиште відгук