У паперовому ящику – відповіді на тисячі запитань. У ньому – фотографії, документи, сім-картки, паспорти, листи, банківські картки. Усе це зібрали на територіях, підконтрольних ворогам.
Під дулом автоматів сепаратистів протягом 40 днів 37 українських слідопитів-волонтерів шукали тіла українських солдатів. Працювати було і фізично, і морально важко, каже Ярослав Жилкін – координатор експедиції. Багато поховань показували місцеві, розповідали про місця розстрілів і ті, хто повернувся з полону.
Тіла цих невідомих солдат, котрі загинули під Іловайськом, волонтери одними з перших доправили на мирну територію, їх поховали в Дніпропетровську. Поки замість імен – номери. Їх замінять, коли зразки їхнього ДНК, які взяли експерти перед похованням, співпадуть із генетичним профілем їхніх родичів. В МВС кажуть процедура безкоштовна, і її можна провести в кожному регіоні. Зараз міліція створює єдину базу даних родичів тих, хто зник безвісти.
На могилі сина цієї жінки є ім'я і прізвище. Так само ці жінки провели в останню путь чоловіків по-людськи. Завдяки волонтерам їхні тіла доправили в Україну, а експертиза допомогла встановити кровне родичівство. Світлана – дружина Максима Сухенка, що служив в батальйоні "Миротворець", каже, не сумнівається – поховала саме свого чоловіка.
Більшість тіл, які привезли пошуковці, зараз знаходяться в Запоріжжі, мають пройти експертизу. Якби у військових були жетони чи капсули – ідентифікувати тіла було б легше, каже Олексій – учасник експедиції. Зрештою, якщо Генштаб ігнорує такі прості речі, українські військові мають самі створити щось на зразок жетону.
Організатори експедиції кажуть – тіла вони змушені віддавати державі. А от особисті речі загиблих залишать для проведення самостійної експертизи.
Слідопити і пошуковці вже вирушили у другий етап експедиції. Сидіти на місці не дає ось цей довжелезний перелік зниклих безвісти і розпач їхніх родичів.