Самміт Великої двадцятки показав, що в світі продовжується консолідація підтримки України у боротьбі проти Росії. Поряд з цим посилюється особиста зневага до Володимира Путіна. Стара концепція "глибокої стурбованості" Євросоюзу та безпорадність ООН поступово виходить із глухого кута і отримують чітких обрисів.
Зокрема лідери найвпливовіших держав на самміті показали, що відкрито дозволяють собі у недипломатичний спосіб звертатись до Путіна, засуджуючи його дії в Україні.
Говорити саме так з очільником Кремля лідери країн Великої двадцятки вирішили після оприлюднення інформації щодо нового витка активності проросійських сил на Донбасі та перетинання українського кордону новими колонами російської військової техніки, яке зафіксувала ОБСЄ та розвідка НАТО.
Геополітичні висновки саміту
Російський президент вкотре зрозумів, що гегемонія США та Євроатлантичного Альянсу наразі є непорушною. І те, що можна робити американцям в Іраці та Афганістані, не можна робити Росії в Україні.
Звісно, Путін намагається зламати цей геополітичний стереотип, але європейські країни ніколи не заплющать очі на агресора, який орудує під їхніми стінами.
Зміна тональності лідерів G-20 щодо засудження Росії є однією з останніх можливостей вплинути на агресора. Не варто її недооцінювати. Адже під тиском зміненої тональності, російський президент витримав лише половину часу і поспіхом залишив Австралію.
Гіпотетичні країни-партнери Росії, яким також заважає гегемонія США, не будуть поспішати поглиблювати економічні зв’язки з Москвою. Аби не попсувати власний імідж та економічну привабливість.
Не важко здогадатись, що Путін не збирається прислухатись до нової, принизливої його гідності, риторики, яку демонструють світові лідери. Він воліє демонструвати світові військову силу і не відмовиться від власних амбіцій.
Інструмент санкцій
Крім підвищення емоційності заяв деяких світових лідерів щодо дій Путіна, у США та країн ЄС інструменти тиску на Кремль фактично вичерпані.
Інструмент економічних санкцій проти Росії практично використаний. Звісно, що можна шукати нові російські компанії та інші галузі російської економіки, на які накласти санкції, але, по суті, сила санкцій не збільшиться. Саме тому європейські політики говорять не про наступний етап санкцій, а про розширення існуючих.
Наступний етап санкцій - це заборона в’їзду найвищим посадовим особам на територію країн, що накладають ці санкціі. Що, по суті, є розривом дипломатичних відносин. Зрозуміло, як далі будуть розвиватися події. Зараз важко уявити, що такий сценарій матиме місце.
Тому Ангела Меркель продовжує монотонно закликати до діалогу з Москвою, розуміючи, що лише діалог може убезпечити Європу від нової війни.
Реакція Путіна
Путіну фізично важко витримувати тиск та обговорення українського питання. Після саміту у Мілані було зрозуміло, що на кожній зустрічі з європейськими, а тепер і заокеанськими колегами, на російського президента чекають моральні тортури.
Путін достроково залишив саміт, аби не сказати зайвого, не зірватись, не наробити дурниць. Залишення зустрічі Великої двадцятки свідчить, що російський президент готовий до поступової світової ізоляції. Адже усі наступні зустрічі з європейцями втрачають сенс, і без вирішення української кризи будуть ще коротшими та напруженішими.
У російського президента є всі ресурси, не дивлячись на світову реакцію, щоб з новою силою вдарити по Україні. Цивілізований світ не готовий до нової війни, а путінська Росія — навпаки.
Сьогодні мало країн у світі, які готові розірвати дипломатичні відносини. Бюрократичній Європі на це потрібно багато часу, а деякі країни не наважаться. Отже, неоголошену війну можна вести і надалі.
Але виникає інше питання: чи потрібна ця війна самому Путіну? Проміжна мета досягнута: Україна не може стати членом Альянсу та ЄС, бо має невирішені територіальні конфлікти. Якщо Україна з часом і матиме сили повернути Донбас, то Крим Росія віддавати не збирається.
Дмитро Бобрицький.