Архів
Курси валют
Погода
      youtube @24
      Loading...
      google @24
      RSS СТРІЧКА
      Загальний RSS

      Топ новини

      Відео новини

      Топ-5 українських героїв, які зробили справжній переворот у своїй професії

      Їм довелося добряче попрацювати. Вони першими запровадили європейські архітектурні традиції в імператорській Кореї, примудрялись захопити у свої руки більше діамантів, аніж є в королів, створили новий візуальний образ нью-йоркського балету, приголомшили своїми скульптурами та змінили уявлення про те, як виглядає м'яч у баскетболі.

      Ісидор Хорвін – українець, що заснував найповажнішу у США фірму з виробництва шкіри

      Ісидор Хорвін, а насправді Горовиць, вправно обробляв шкіру ще на околицях Києва, тож коли у 1893 році емігрував до США, без труднощів знайшов роботу. У той час у Чикаго діяло чимало боєнь, а відповідно довкола них процвітали заготівельники шкіри.

      Читайте також: БРЕМ "Атлет" – рятівник танкових підрозділів

      Були часи, коли у цьому місті було більше 40 таких фабрик. Віддавши одній із них 12 років, він у 1905 році нарешті відкриє власне підприємство. Головним товаром була шкіра для точіння лез до гоління, от тільки коли винайшли традиційні станкові леза, попит на них почав різко падати. Колишній киянин зосередився на виробництві шкіри для взуття та одягу. Обсяги зростали, і компанія переїхала в окремий шести-поверховий будинок.

      Сім'я Хорвін
      Сім'я Хорвін

      У 1938 році американські військово-морські сили оберуть його шкіру для пошиття водонепроникного взуття для Північно-африканської кампанії початку 40-х. До того ж у цей час їхніми постійними клієнтами були автовиробники. Справа в тому, що раніше замість гумових прокладок та ущільнювачів використовували шкіру. В архівах компанії досі зберігають уже пожовклий аркуш зі списком клієнтів, серед яких "Форд", "Крайслер", "Шевроле" та "Бьюік".

      У сім’ї підростало двоє синів, яких киянин змалку навчав опановувати ремесло. От тільки Арнольду і Ральфу не надто кортіло вовтузитись зі шкірою. Випускників Гарвардської юридичної школи тягнуло… до американського футболу.

      Читайте також: Ілля Мечников – український біолог, який довів корисну дію йогурта

      Хлопці навіть грали у професійній лізі, але щоб мама Роза не довідалась про їхню кар’єру, попросили керівництво клубу називати їх під вигаданим прізвищем. Тоді репутація гравців прирівнювалась до грабіжників потягів.

      Хто б міг подумати, але це таємне захоплення принесе компанії один із найуспішніших контрактів в їхній історії. У ті часи м’ячі для гри робили зі звичайної шкіри, вона було гладка, тож ловити їх було складно, а особливо в дощ. Арнольд, який на той час навіть тренував команду Гарварда, винайшов на підприємстві батька абсолютно новий тип шкіри із зернистою поверхнею.

      М'яч зі шкіри Horween
      М'яч зі шкіри Horween

      У 1941 році компанія Wilson – легендарний виробник спортивного спорядження – підписала з Хорвінами контракт і з того часу усі спортсмени Американської футбольної ліги полюють за овальними м’ячами з чиказької шкіри. Те ж, до речі, і з баскетбольними м’ячами – рельєф шкіри тут практично ідентичний. Компанія Spalding (Спалдінг ), яка є головним постачальником м’ячів для NBA, теж давній клієнт родини з українським корінням.

      Читайте також: Як українські конструктори Ugears зачарували світ своїми дерев'яними іграшками

      Що й казати, але Хорвіни з особливою увагою кілька десятиліть спостерігали за інавгураціями Рональда Рейгана, Буша Старшого та молодшого та Біла Клінтона. Готуючи спеціальні черевики для новообраних гарантів, знаний виробник взуття Аллен Едмондс, відбирав матеріал саме у їхній фабриці.

      За свою понад столітню історію, тут особливо нічого й не змінюється – той же будинок і ті ж технології. Як і раніше, за рецептами Ісадора готують дубильні настої з кори дуба та каштана й на кілька місяців замочують у них шкіру. Вручну промащують олією, полірують та висушують – повний цикл. Це дуже дороге виробництво, якщо його здешевити – погіршиться якість. А втрачати репутацію, створену вже п’ятьма поколіннями Хорвінів, ніхто не стане. У Чикаго вони залишились єдиними, тож треба тримати марку.

      Як українець Афанасій Середин-Сабатін став першим європейським архітектором у Кореї

      Хлопець народився в містечку Лубни Полтавській губернії, де батько володів невеликим помістям, а мати була простою жінкою з роду запорізьких козаків. Їхній шлюб виявився недовготривалим. Мачуха ж пасинка не злюбила, що змусило Афанасія вже у 14 років перебратися до Петербурга до свого дядька.

      На гроші батька розраховувати не міг, тож закінчив безкоштовні морехідні класи й отримав свідоцтво штурмана дальнього плавання, а в Академії мистецтв пройшов вечірні курси малювання. От і все. З таким багажем знань 23-річний Афанасій прибуде в Корею.

      Німецький барон швидко розгледів потенціал українця і прийняв його на роботу землеміром та виконробом, а згодом ще й довірив заведення будівлі для морської митниці. Дрібні проекти дозволили накопичити практичний досвід, так що 1890 року Середина-Сабатіна обирають архітектором для спорудження Російської дипломатичної місії. Вона стала справжньою революцією. По-перше, її збудував перший у Кореї іноземний архітектор.

      Читайте також: Темна шкіра, світлі очі: як виглядали люди, які жили на території Європи 10 тисяч років тому (фото)

      По-друге ж, будівля нагадувала італійську віллу, тож стала першим зразком європейського будівельного мистецтва в Сеулі, і наостанок – від нього спускався перший громадський парк Кореї. Раніше прогулянки в тіні розлогих дерев були привілеєм лише королівської родини.

      Ця будівля стала візитною карткою Афанасія, і відтоді кількість замовлень стрімко росла, причому переважно від головного монарха – Коджона.

      У 1897 році українець зводить Ворота незалежності, які стали символом подолання багатовікової залежності від Китаю. Для Європи традиція споруджувати арки до пам'ятних подій була звичною, а для корейців стала новинкою. Саме за вміння поєднувати азійський та європейський стиль Афанасія цінували найбільше. Країна тільки починала відкриватися для світу, тож в архітектурі намагалася відмовлятись від нав'язаної Китаєм культури.

      Показово, що навіть для імператорського комплексу Кенунгун Середин-Сабатін побудував 4 палаци в європейсько-азійському стилі – це було остаточним сигналом, що верхівка країни приймає західні традиції.

      До наших днів зберігся тільки палац Чонгванхон – "Павільйон умиротвореного споглядання", де імператор приймав послів іноземних держав, пив каву та слухав виконавців, які грали на європейських музичних інструментах.

      Останнім відомим творінням Сабатіна був перший європейський готель Кореї Sontag – зведений за кошти німкені Антуанети Зонтаг. Саме тут любили зупинятися дипломати. підприємці та мандрівники.

      Гаррі Вінстон — найвідоміший ювелір ХХ століття родом з України

      У стрічці "Джентльмени віддають перевагу білявкам", де Мерилін Монро співає, що діаманти найкращі друзі дівчат, в одному приспіві акторка промовить:"Гаррі Вінстон, розкаже мені все про них". І хоч у цей момент на ній були коштовності іншого бренду, але в ті часи діаманти найбільше асоціювалися саме з його іменем.

      У 24 роки Гаррі відкриває власну фірму. На той момент грошей було не надто багато. Єдине, що він міг собі дозволити – скуповувати з молотка родинні коштовності американських магнатів. Переважно це старомодні прикраси, які багатії вже не бажали одягати. Гаррі натомість виймає камінці, переплавляє метали і компонує їх в абсолютно новому дизайні.

      Бізнес процвітає, і в 1932 році Вінстон відкриває ательє на головній вулиці Нью-Йорка – 5 Avenue. За три роки станеться переломний момент, що забезпечить йому неофіційний титул короля діамантів. За 700 тисяч доларів йому вдасться придбати, на той час, третій за величиною камінь у світі – Джонкер. Зазвичай такі камінці прибирали собі до рук королівські родини, але після Першої світової часи та пріоритети змінились.

      Читайте також: Ольга Хохлова – українська дружина Пабло Пікассо

      Одразу почалися дебати, як найбезпечніше переправити його з Південної Африки. Рішення Вінстона приголомшить усіх: безцінний пакунок відправлять звичайною поштою. Доставка обійдеться ювеліру у 64 центи. Упродовж року камінь досліджували, аби зрозуміти, як найкраще його розділити. У підсумку вийшло 12 камінців, за які ювелір вторгував 12 мільйонів.

      Ця історія довго не сходила з газетних шпальт, журналісти смакували найменшими подробицями. Вінстон зрозуміє, що такі камінці приносять йому не лише гроші, але й славу. Через його руки пройде третина найвідоміших та найбільших діамантів ХХ століття. Президент Варгас, Лібертадор, Індійський бріолет, що прикрашав головний убір Махараджі.

      Найзнаковішим у цій колекції стане діамант "Хоуп". Він належав французьким королю та королеві Марії-Антуанетті і Людовікові 14-му, після революції перейшов до Англії у володіння короля Георга IV, а відтак опинився у власника видання Вашингтон пост. За цим камінцем закріпилася лиха слава, доля усіх його власників була трагічною. Можливо, щоб розвіяти прокляття, Гаррі передасть цей скарб у Залу дорогоцінного каміння та мінералів. І знову через звичайне поштове відділення за 152 долари.

      Гаррі Вінстон з діамантом Хоуп
      Гаррі Вінстон тримає діамант "Хоуп"

      Страхова компанія заборонить ювеліру фотографуватись. У газетах могли з'являтися світлини тільки зі спини. 1952 року журнал Life підрахує, що у володіннях Гаррі була друга за величиною колекція історичних каменів після британської королівської родини. Зрештою, його клієнтками були Єлизавета друга та герцогиня Віндзорська.

      З каблучкою від Гаррі Вінстона Річард Бартон робив пропозицію Елізабет Тейлор, як і багатій Арістотель Онасіс Жаклін Кеннеді.

      Читайте також: Джозеф Конрад – класик британської літератури з українським корінням

      Ювелір докладав усіх зусиль, аби про його прикраси не переставали говорити. І саме він першим здогадався позичати голлівудським зіркам коштовності для церемонії "Оскар". Уперше це відбулося ще у 1944 році і триває й досі.

      Шарліз Терон
      Шарліз Терон

      Винахідливий ювелір любив повторювати: "Люди будуть задивлятись. Нехай прикраси будуть вартими того."

      Олександр Архипенко – український скульптор, чиї роботи продаються за мільйони доларів

      Його роботи вражають новизною – замість реалістичності зображення – динамічні та водночас лаконічні образи, увігнуті лінії замість випуклих, і так звана концепція "порожнього простору", коли, наприклад, замість обличчя чи живота – порожнеча.

      Читайте також: Петро Балабуєв – творець найбільших літаків у світі

      У травні 1933 року, коли в Чикаго відбувався Всесвітній ярмарок Столітнього прогресу, кожна країна намагалась якнайкраще себе представити. Тут були поселення індіанців, палаци Майя, кружляли американські гірки, літали дирижаблі, а пересуватися між павільйонами можна було канатною дорогою. Довкола тільки й було мови про культурну самобутність та новації в науці.


      Олександр Архипенко з новою скульптурою

      Українці теж взяли участь у виставці - демонстрували своє національне вбрання і танці, але найбільшою цінністю нашого павільйону стала виставка скульптур Олександра Архипенка, чиї роботи змінили традиційне уявлення про скульптуру.

      Олександр Архипенка народився в Києві – батько Порфирій був професором-інженером Київського університету, а дід – іконописцем. Цікаво, що хлопець у своїй творчості якраз і поєднає мистецтво з інженерними рішеннями. У 1902 році вступає до Київського художнього училища Миколи Мурашка, де провчився 3 роки. У 19 років продовжує навчання у Москві, не здогадуючись, що назавжди покидає рідне місто.


      Олександр Архипенко та Френсіс Грей

      Він уже тоді шукав оригінальних форм, прагнув по-новому зображати реальність, але не знаходив підтримки ані серед московських викладачів, ані паризьких, – до Франції він переїхав у 1908 році. Так приходить рішення вчитись у стінах Лувру, при цьому його приваблюють не роботи Родена чи інших визнаних майстрів, а скульптури древніх греків, єгиптян та ассирійців. У той час Пікассо започаткував нову течію кубізму і так станеться, що якраз українець цей стиль перенесе й у скульптуру.

      Скульптору виповнилося всього 23 роки, а виставка його робіт уже мандрує Європою, того ж року він відкриває власну школу в Парижі. Публіка ще не завжди була готова сприймати такий підхід, але резонанс у Європі йому був забезпечений.

      Читайте також: Від часів Данила Галицького й донині: завод у Дрогобичі працює вже понад 760 років

      У 1920 році Архипенко стане першим українцем, що візьме участь у Венеційському бієнале, хоча місцевий кардинал запевняв, що митець "спотворює створену Богом подобу людини". За рік свою школу відкриває і в Берліні, і тут же продовжує експерименти. Замість класичних бронзи та мармуру, у своїх скульптурах використовує дерево, скло і метал, а часом і розфарбовує свої роботи.

      Після того як його виставка побувала у Нью-Йорку, Архипенко теж вирішує податися з дружиною у США. На той момент у нього ще був український паспорт, але за 5 років скульптору видадуть новий – уже з американським громадянством.


      Скульптура Олександра Архипенка

      Саме за океаном проявиться й інженерний хист скульптора. Йому спало на думку створювати механічні картини – так звана "архіпентура", де спеціальний механізм прокручував кольорові смужки таким чином, щоб утворювалось нове зображення. Тоді це була справжня новинка, за яку митець навіть отримав патент на 17 років. Подібну технологію зараз використовують у білблордах. У цьому й був весь секрет його творчості – постійний пошук нових ідей, форм і пропорцій. Своїм студентам повторював, що митець повинен творити, а не відтворювати.

      Читайте також: Як молодий мільйонер Михайло Терещенко втратив все і почав бізнес з нуля

      І хоча з Україною Архипенка розділяли тисячі кілометри, він не втрачав контакти з вітчизняними митцями. Розробляв пам’ятники Франку, Шевченку та князеві Володимиру, а довідавшись, що в Україні Голодомор, віддав одну зі скульптур на головний приз лотереї, аби передати виручені кошти жертвам.

      Наприкінці життя інтерес на його скульптури згас, сім’я виживала хіба що за рахунок занять із учнями. Зате вже в двохтисячних 4 його скульптури збирали семизначні суми на аукціонах Крістіс. Так, "Жінку, що розчісує волосся" продали за понад 2 мільйони доларів, "Блакитну танцівницю" за 1 мільйон 700 тисяч,на кілька тисяч менше віддали за "Симетричний торс" і за півтори мільйона придбали "Голлівудський торс".

      Варвара Каринська – модельєрка з Харкова, яка отримала Оскар за свої костюми

      У лютому 1949 року під час 21 церемонії Академії кіномистецтв на сцену піднялася Елізабет Тейлор, аби вперше за історію Оскара оголосити номінацію "Кращий костюм". Тоді ще навіть розділяли переможців у чорно-білому та кольоровому кіно. Омріяну статуетку здобули Варвара Каринська та Дороті Джекінз за кольорову стрічку "Жанна д'Арк" з Інгрід Бергман.

      Неймовірне визнання для українки, яка тільки 10 років тому ступила на американський континент. Утім найбільше Штати запам'ятають Каринську як засновницю та головну дизайнерку костюмерної майстерні для трупи New York city ballet.

      Читайте також: Оксана Баюл – олімпійська чемпіонка, яка підкорила світ своїм характером

      У тканинах вона добре розбиралася ще змалку, її батько був харківським текстильним магнатом, крім того захоплювалася дівчина ще й вишивкою. Покладатися лише на родинні статки Варвара не хотіла, тож у Харківському університеті здобула диплом юриста. У непрості часи революцій та постійної зміни влади на початку 1920 років, їй вдалося розпочати власну справу.

      Спочатку це були салони, куди інтелігенція о 5 годині приходила пити чай та вести світські бесіди, а згодом відкрила модельне ательє з пошиву суконь та капелюшків, а також школу вишивки для дітей. Остання й допоможе їй емігрувати. Під приводом учнівської виставки за кордоном, Каринська подасть документи на візу. Тим часом розшиє дитячі роботи коштовним камінням зі свого спадку, а у книги своєї доньки заховає гроші і назавжди покине Російську імперію.

      Харківська дизайнерка, яка звикла бувати у богемних товариствах, швидко стала своєю в Парижі. Їй замовляють створити костюми для трупи Ballet Russe de Monte Carlo. Фактично ескізи малювали інші дизайнери, а завданням Варвари була їхня інтерпретація – підібрати тканини, перевірити якість матеріалів та продумати викрійки. Дуже швидко її ім'я стає відомим у балетних колах Європи.

      Балле рюс де Монте-Карло
      Ballet Russe de Monte Carlo

      У 1939 році, втікаючи від Другої світової війни, Каринська переїжджє до США, де стає незмінною дизайнеркою у балетмейстра Джорджа Баланчина. "У літературі є Шекспір, а в костюмах – Каринська", стверджував він, підсумовуючи понад три десятиліття їхньої співпраці.

      Читайте також: Абрахам Запрудер – українець, який зафільмував найзагадковіше вбивство президента США

      У Нью-Йорку вона стане революціонеркою в пошитті балетних пачок. Раніше в ці спідниці вшивали дротяний каркас, аби підтримувати кут у 90 градусів. Це дуже заважало танцюристам. Якщо надто близько підійти до партнера, спідниця задиралась, і навіть могла набити синець. Каринська повністю відмовилася від металу, натомість зшивала одразу 10-12 шарів шифону, так щоб верхні були коротші від нижніх. Такий дизайн не лише створював образ легкості, а заодно в ньому було комфорніше рухатись. Часом з внутрішнього боку спідниці вона могла вишити квітку – крім танцівниці її ніхто не бачив, але дизайнерка знала, це підніме їй настрій.

      Джордж Баланчин
      Джордж Баланчин

      Харків'янка добре знала, як кожна тканина і кожен колір відображає світло софітів. Накладаючи шари тюлю, підбирала різні кольори, щоб досягнути більшої об'ємності і майстерно вплітала в дизайн вишиті елементи. Критик газети The New York Times лаконічно назвав її костюми "візуальною музикою".

      Загалом харків'янка створила вбрання до 75 балетів Баланчина. Однією з найзнаковіших її робіт стали костюми для "Віденсього вальсу", які енергійна харків'янка пошила у 91 рік.

      Джерело: 24 канал
      powered by lun.ua
      Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
      Коментарі
      Більше новин
      При цитуванні і використанні будь-яких матеріалів в Інтернеті відкриті для пошукових систем гіперпосилання
      не нижче першого абзацу на Телеканал новини «24» — обов’язкові.
      Цитування і використання матеріалів у оффлайн-медіа, Мобільних додатках, SmartTV можливе лише з письмової згоди Телеканалу новин «24».
      Матеріали з маркуванням «Реклама» публікуються на правах реклами.
      Усі права захищені. © 2005—2017, ПрАТ «Телерадіокомпанія “Люкс”», Телеканал новин «24»
      Залиште відгук