Варшава. Кінець вісімдесятих. Пострадянська Польща переживає глибоку економічну кризу. Тотальний дефіцит виводить людей на вулиці. Вчорашні вчителі та інженери вимушено стають працівниками торгівлі. Простіше кажучи – продавцями на стихійних ринках.
Читайте також: Згадати Все. Гуртки та секції: як виглядало дитяче дозвілля
Популярна в радянські часи фраза "Курица – не птица, Польша – не заграница" стає, як ніколи, близькою до істини. Саме в сусідню республіку, і далеко не з туристичною метою, масово їдуть українці. Серед популярних напрямків – також тоді ще "братні" Угорщина, Чехословаччина та Румунія.
Таких туристів-комерсантів назвали "човниками". Закордонні стихійні ринки – майданчик, де можна продати своє, щоб купити їхнє. Везли справді усе підряд – від прасок і паяльників до спирту й консервів.
Непоганий навар мали й люди, без яких рух товарів і грошей через кордон тоді був неможливий. Бритоголові хлопці в спортивних костюмах і шкіряних куртках. Висловлюючись офіційною термінологією, представники організованої злочинності. В народі – рекет.
Коли кордон позаду, і перепони у вигляді митників і бандитів подолані, поставало інше питання – як це все добро більш-менш легально продати. Шалена інфляція, всюдисущий дефіцит і політика перебудови формують перші зародки комерції. Люди виходять на вулиці і торгують усім підряд.
Як відбувалася торгівля, та які товари продавали на базарі – дивіться у програмі.