Трамп хоче перемир'я будь-якою ціною: як Кремль використовує це у власних інтересах

Пропозиція Володимира Путіна організувати так звану гуманітарну місію в Костянтинівці, переговори з представниками адміністрації Дональда Трампа та нові заяви про припинення вогню можуть бути частиною спроби Кремля затягнути переговорний процес і використати його у власних інтересах. Водночас Білий дім, схоже, зацікавлений у будь-якому перемир'ї, яке дозволило б Дональду Трампу продемонструвати дипломатичний успіх. Однак за цими ініціативами можуть стояти значно прагматичніші політичні розрахунки – від бажання президента США відвернути увагу від внутрішніх проблем до спроб змінити баланс сил у міжнародній політиці.

Політолог-американістка Олександра Філіппенка в інтерв'ю 24 Каналу пояснила, навіщо Путіну гуманітарна місія в Костянтинівці, чому Трамп зацікавлений у швидкому припиненні вогню та як Кремль використовує переговори для затягування часу. Також експертка оцінила ставлення американської адміністрації до міжнародного права, перспективи посилення ролі Європи, можливе повернення США до ізоляціонізму та пояснив, чому політика Трампа нагадує відродження логіки Холодної війни.

Гуманітарна місія в Костянтинівці: навіщо Путіну нова ініціатива

Як оцінюєте пропозицію Путіна організувати в Костянтинівці так звану "гуманітарну місію" за прикладом Олешок на тлі переговорів із Джаредом Кушнером? Водночас Зеленський заявив про блокування StarShield на лінії бойового зіткнення та окупованих територіях, натякнувши, що у США їх можуть уже не вважати українськими. Наскільки Білий дім усвідомлює, що Путін може використовувати ці переговори у власних інтересах?

Ну, взагалі, по поводу Starlink, Starshield це я б віднесла на другу частину відповіді, бо в мене є деякі підозри, що тут може бути причетний Іран. Але давайте спочатку почнемо з Константинівки і взагалі з цих пропозицій, як ми з вами обговорювали.

Дональд Трамп звучить теж останнім часом як суцільний цинізм. Ну що робити? Максимальний піар він вичавлює із ситуації, і максимальний піар вичавлювався із ситуації з Олешками.

Виведення, ось, гуманітарна місія. Меланія Трамп зібрала після укладення історичного перемир'я Україну і Росію в Білому домі. Це звучить так, ніби війна в Європі вже закінчена. Якщо бути поза контекстом – справді, історичне перемир'я, щось таке. Дональд Трамп знову хотів би бачити щось подібне.

Американській стороні, звісно, в ідеалі було б закінчення війни в Європі, припинення вогню. Не обов'язково укладення якоїсь угоди – можуть і не погоджуватися, але головне, щоб було припинення вогню.

Політолог-американістка політику Трампа, яка впливає не лише на Україну: відео

От аби тільки припинення вогню – це було б чудово. І тому вони всіляко хочуть затягнути Кремль до того, щоб він зрештою погодився, бо це єдина країна, яка не погоджується на припинення вогню.

А українська сторона погоджується завжди миттєво, негайно: будь ласка, припинення вогню просто зараз, цієї секунди. Європа до цього закликає. Ні, лише Кремль проти, лише Росія проти негайного припинення вогню. Для Дональда Трампа це було б дуже добре, але вони вперлися – і ніяк.

Тоді, ну добре, ось такі гуманітарні місії, щось таке. Це важливо і потрібно Дональду Трампу, зокрема щоб відвести грім різних розслідувань демократів проти адміністрації Трампа від себе і своєї родини.

Розслідувань, які готуються у великій кількості. І ось уже майбутні голови комітетів із нагляду та юридичних комітетів і в Палаті представників, і в Сенаті – уже демократи, які явно будуть головами, – говорять про те, що, мовляв, готуйте документи, все, будь ласка, ми зараз усе будемо розслідувати. І дизельні угоди, і виплати Умаром Кремльовим чогось для Дональда Трампа-молодшого. І багато-багато-багато ще чого.

І Дональд Трамп хоче хоча б у питанні, пов'язаному з Україною, трохи відгородитися й захиститися тими самими заявами: "А у вас до моєї родини щось є? А моя родина – це Меланія Трамп. А Меланія Трамп, подивіться, що? А гуманітарні місії". Ось таке велике бажання є у Дональда Трампа цього домогтися.

І тому ці пропозиції Путіна – чи розуміє він узагалі, що в Константинівці, що Константинівка не контролюється ним, а контролюється українською стороною? Чи розуміє він це, що там насправді відбувається? Це друге питання.

І це неважливо, бо не будемо казати, що, мовляв, бояри погані, а цар щось там не знає. Ні-ні, вони всі винні, безумовно. І саме це не має жодного значення.

Головне, що ось вони, пропозиції, ось нова гуманітарна місія. Вони розуміють, що це важливо Дональду Трампу, вони розуміють, що це йому потрібно. Ну і, відповідно, це додаткове відтягування часу, додаткове затягування переговорного процесу, додаткові ось ці розмови.

Погляньте, про що вони там говорили. Путін розповідав анекдот. Він розповідав про те, що, мовляв, із "сірими зонами" ми ніколи не розберемося. Є лише кордони.

Ну так, кордони 1991 року – справді міжнародно визнані кордони. Хотілося б, будь ласка, давайте, звісно. Так давайте про кордони.

Ні, але це ж їхнє уявлення про їхні кордони, про їхні намальовані кордони, про намальовану Конституцію і так далі. Оце все, звісно, розмови, загальні розмови, добре, не про половців і печенігів, але це на тому ж рівні все відбувалося. І оце все – всі ці загальні обговорення.

І, до речі, одна з цитат Марка Рубіо: Марк Рубіо любить казати – "ми не ведемо переговори під камерами, ми не ведемо переговори перед пресою". А це якраз ті самі переговори під камерами, а це саме ті переговори перед пресою.

А щодо Starlink і Starshield, звісно, ми зараз не можемо цього стверджувати, ми не можемо бути в цьому впевнені, але в мене складається певне враження, що це пов'язано з Іраном. У якому сенсі? Росія надає Ірану розвіддані. І багато чого… Дональд Трамп теж навіть казав: "Ну так, Росія надає, а ми надаємо Україні" – щось таке.

І чи не пов'язано це з тим, що, можливо, готується якась нова американська операція, може, щось готується щодо Ірану? Може, й ні. Може, це виключно… і ось тут уже це розслідуватимуть конгресмени, вони ставитимуть усі ці питання: чому вимикалося, хто вимикав, хто ухвалював рішення, і так далі, і тому подібне.

Але якщо це пов'язано з Іраном, то, можливо, це своєрідна така страшна гра, бо це гра з життями українців насамперед. Ви, будь ласка, Ірану трохи не надавайте дані, бо ми тут проведемо операцію, а ми тут в Україні трохи відключимо і так далі. Може, це зовсім не так, але для мене це виглядає як натяк на щось подібне.

Чому Трамп доручає Вансу тиснути на демократів

Чи можуть наступні два роки президентства Трампа пройти під знаком тиску на демократів, зокрема через розслідування та звинувачення в корупції? Чи має він достатньо важелів, щоб залякувати політичних опонентів і перешкоджати їхній діяльності?

Чому він раптом заговорив про Джей Ді Ванса і чому про Іран заговорив? А тому що Джей Ді Ванс написав після поразки те саме повідомлення, що Іран – ось поразка через Іран, це через війну в Ірані.

Тобто війна з Іраном – погано. Тоді, по ідеї, будь ласка, Джей Ді Ванс може вести переговори від американської сторони. Якщо війна з Іраном – погано, будь ласка, нехай він і веде, як і вів. Іран і так хотів бачити його як переговорника.

А тут Дональд Трамп закручує кілька речей в одному повідомленні. З одного боку, він каже Джей Ді Вансу: "Ні, не потрібно, нам не потрібна ніяка угода, у нас і так усе чудово. Займайтеся, будь ласка, корупцією в демократичних штатах".

Тобто тут паралельно історія з Іраном, паралельно сигнал, що нам не потрібні жодні переговори, у нас і так усе чудово, у нас і так усе добре. Плюс це така опосередкована, ну, не опосередкована, а така критика, ніби непомітна, як такий димок критики Джей Ді Ванса, що, мовляв, він написав, що війна – це ось війна винна у поразці. Війна, значить, погано і так далі.

Ось це заодно, так, нам нічого не потрібно. Не треба, пане Ванс, будь ласка, взагалі про це говорити і взагалі якось це згадувати. І далі перемикається на демократів: далі, мовляв, займайтеся демократами.

По-перше, Джей Ді Ванс справді – Дональд Трамп придумав йому діяльність. У віцепрезидентів часто буває якийсь наділ, їм дають щось, щоб вони обробляли якусь частину американської політики. Буває дуже по-різному: хтось займався зеленою енергетикою, хтось – ще чимось, ще чимось. Тобто різні були ініціативи.

І от Дональд, просто Джей Ді Ванс дуже активно присутній у політичному полі, але Дональд Трамп йому додатково дав ще цю історію – боротьба з корупцією. Боротьба з корупцією, звісно, в демократичних штатах, безумовно.

І, звісно, це ще один знак нам усім і демократам насамперед, що Дональд Трамп збирається боротися, боротися і боротися. Fight, fight, fight. Згадайте, коли Дональда Трампа поранили у вухо, коли був цей інцидент, він підняв кулак, і там було: fight, fight, fight – це дуже поширена картинка. Ну справді, боротися, боротися, боротися – ось що хоче Дональд Трамп робити.

Перший знак був – це Стівен Міллер, глава адміністрації Білого дому. Така людина – це не людина компромісу, а навпаки.

Другий – це Дана Вайт, якого Дональд Трамп запропонував як прессекретаря, тобто директор UFC, директор цього об'єднання… поправте мене, як це правильно перекласти. United Fighting, United Federation, федерація – а, це виходить федерація змішаних єдиноборств. От так. Об’єднана федерація змішаних єдиноборств.

Дана Вайт, який узагалі як директор цієї федерації офіційно отримує двісті мільйонів доларів на рік. Ну, прес-секретар Білого дому, я припускаю, отримує трохи менше, ніж двісті мільйонів доларів на рік. І плюс у Дани Вайта ще купа інших проєктів, контрактів і так далі. Ось, будь ласка.

І Дональд Трамп пише, що, мовляв, мені потрібен Дана Вайт, щоб він став головою цієї – главою пресслужби Білого дому. Що це таке? Зрозуміло, що Дана Вайт не піде главою пресслужби Білого дому, але це знак боротьби. Боротися, боротися, боротися.

Потрібен боєць. От потрібно в октагоні боротися з пресою, щоб усе відстоювати Дональда Трампа. Ось це другий знак боротьби. І ось це третій знак, третє послання, що так, Дональд Трамп буде з демократами. Він зовсім не збирається здаватися, а буде два роки боротися, боротися, боротися.

Європа за столом переговорів і нові ультиматуми Кремля

Чи розуміють у США, що означають вимоги Путіна щодо нової архітектури безпеки Європи, зокрема повернення НАТО до кордонів 1997 року та обмеження військової присутності Альянсу? Чи усвідомлюють Стів Віткофф і Джаред Кушнер, що, залучаючи європейців до переговорів на таких умовах, можуть фактично підігравати Кремлю?

Тут, на жаль, справді потрібно сказати, що для Білого дому зараз будь-якою ціною – будь-яке припинення, будь-якою ціною вже ось… Вони розуміють, що це буде руйнуванням у подальшому. Звісно, і вони розуміють, що це порушення міжнародного права.

І вони, наприклад, звідки беруться ось ці пропозиції: а давайте перемалюємо кордони Донбасу, а давайте заштрихуємо, ніхто не помітить. Ось дивіться, ми просто контурно. А що, у Дональда Трампа є проблеми з назвами? Тут був Мексиканський залив – став Американським, було озеро Онтаріо – стало озеро Америка. Ну от і Донбас буде інший, інший.

А те, що… ну добре, давайте навіть серйозно про це поговоримо. Так це ж потрібно проводити референдум в Україні щодо зміни кордонів областей. Просто якщо ми спираємося на міжнародне право, навіть якщо фантастична ситуація – от добре, на це йдуть – потрібно проводити референдум на всій території України, включно з тимчасово окупованими територіями. Звісно, звичайно, про це взагалі не йдеться. І це одночасно веде до багатьох інших складнощів.

Звідки ці пропозиції виникають? Бо міжнародне право, ну, поставте його в золоту рамочку, і хай у Брюсселі ви гарно на нього дивитеся. Ось так американці до цього зараз ставляться.

Тобто на даний момент це справді крок убік, це не в бік Путіна чи чогось, це так виглядає, бо це, звісно, йому на руку грає. Але для Дональда Трампа зараз, для нинішнього Білого дому яке міжнародне право? Про що мова? Гренландія наша. Де там міжнародне право? Миколу Мадуро можна забрати. Де там міжнародне право?

Ось там – півкуля, ось там важлива американська присутність, усе оце. У Європі ми зараз справді бачимо, як Білий дім, і це стало очевидно на переговорах в Абу-Дабі, коли Джаред Кушнер сказав таке, і його цитував Wall Street Journal: якщо Європі вдасться обрати одного представника, це буде більшим досягненням, ніж те, якщо ми вмовимо Путіна пустити Європу за стіл переговорів.

По-перше, що означає "пустити Європу за стіл переговорів", коли йдеться про європейську безпеку? По-друге, ну, таке ставлення – трохи поблажливе. Європа за столом переговорів, яка не може домовитися про єдиного представника, але це буде велике досягнення, якщо вони зможуть домовитися. Ось таке ставлення. Про яке міжнародне право? Де там міжнародне? Де ті міжнародно визнані кордони?

Тому, звісно, ми бачимо і європейську активізацію, і Європу, яка, в принципі, так, звісно, тут будемо виходити з реальності, бо мені одразу хочеться сказати: треба було у 2008 році. Ну, треба було, справді треба було. І в 2008 році, коли Росія напала на Грузію, і в 2014 році, коли Росія напала на Україну. Треба було, треба було. Ну добре, тепер ми живемо в такій реальності, коли поїхали, всі ці станції давно позаду залишилися.

Але зараз Європа, і теж у період президентства Трампа, тільки, на жаль, не з початку повномасштабного вторгнення, починає говорити про власну безпеку та посилення оборони, починає згадувати раптом: подивіться, куди Макрон їздить постійно. Тестування ядерної зброї. А ось тут якісь військові ігри, так? Тут ось.

Ну, не зброя, а боєголовки, на яких може розміщуватися, зокрема, ядерна зброя, зокрема РГЧН – боєголовки з роздільними головними частинами індивідуального наведення. Оце все вони тестують, показуючи Макрону. Коли таке було? Де таке бачили? Забували. Франція взагалі цим не займалася, ну, принаймні не надавала цьому такого значення. Зараз усі почали. Зараз усі отямилися, всі заговорили про нарощування озброєнь, власного виробництва озброєнь.

Усі ці прекраснодушні ідеї про те, що ой, ми зараз перейдемо на зелену енергетику, все буде так чудово. Ми живемо в цьому новому світі, де ніхто ні на кого не нападає. Ні-ні, усе повернулося, усе йде назад, і всі розуміють, що ні, потрібно військове виробництво, важке виробництво, ВПК, потрібно вкладати туди гроші. Соціальні програми – так, від них потрібно відмовлятися від якихось, вкладатися у військові програми і так далі.

Зараз, ось упродовж останніх двох років Європа це робить, і ми бачимо, як ось вони активізувалися. І Макрон каже: "Я можу представляти Європу на переговорах", наприклад. Le Figaro про це пише, що Макрон цілком готовий висунути свою кандидатуру. Норвегія і Фінляндія, так, Норвегія і Фінляндія правильно телефонують Путіну й розмовляють. Ось вона, активність, ось суб'єктність Європи. Європа суб'єктна. Хто там без Європи буде вирішувати європейську безпеку? Ні, ні, ні, будь ласка.

Тут виходить, що європейську безпеку, єдиний представник Європи – це Володимир Зеленський. Ось і все. Виходить, хто за цим столом представляє архітектуру безпеки Європи зараз? Зрозуміло, що Європа теж розуміє: безпека України – це європейська безпека.

І так, багато разів було сказано, і теж ці станції, на жаль, ми давно проїхали, що так, Україна, звісно, воює за Європу. Звісно, це все саме так. Це жахливо страшно про це говорити. Але от ми бачимо справді – на жаль – підхід адміністрації Трампа. Цинізм? Цинізм, так, абсолютно. З міжнародним правом десь, десь у золотій рамочці, але не в Білому домі точно.

Чи зможуть США повернути колишній вплив після Трампа

Чи може Марко Рубіо поступово формувати власну політичну команду та готуватися до вищих посад, дистанціюючись від окремих рішень Трампа щодо України? І ширше: чи зможуть США після завершення президентства Трампа повернути собі той глобальний статус і вплив, який мали до його приходу до влади?

Звісно, і Марко Рубіо тут – один із таких потенційних дійових осіб. Зверніть увагу, справді, він зустрічається в Парижі, він зустрічається з Сибігою, у нього теж український трек у цей момент, він не поза цим процесом.

Але тільки він розмовляє про європейську безпеку з Європою. А там в Абу-Дабі, справді, там розмовляють із Росією американці про європейську безпеку – теж щось фантастичне абсолютно. І Україна представляє Європу там. Виходить ось саме так.

Так, Марко Рубіо, звісно, це один із треків, і я очікую, по-перше, нового законопроєкту, який через Конгрес проводитиметься про зміцнення американської присутності в Європі і військової присутності, збільшення контингенту тощо.

Щодо Марко Рубіо, так, безумовно, насамперед у частині того самого міжнародного права, принаймні тих самих основ міжнародного права, але не в повному обсязі. Це ми з вами, я сподіваюся, ще обговоримо після сорок сьомого президента.

Але мені складається враження, що якщо про якесь таке глобальне спадкоємство Трампа ми говоритимемо, то це буде спадкоємство, пов'язане з ізоляціонізмом, як це не дивно.

Тобто взагалі теж, як ми з вами вже обговорювали, ізоляціонізм – це взагалі-то стандарт і норма американської свідомості. Американська свідомість будувалася на тому, що це вічно воююча Європа, з нею взагалі не потрібно мати справу, на них взагалі не потрібно звертати уваги. На цьому будувалася американська держава у XVIII столітті, у XIX столітті, у першій половині ХХ століття. Тільки після Другої світової війни ситуація змінилася.

І Марко Рубіо, так, звісно, він може зміцнити, скажімо так, але все одно не з тим рівнем уваги, який був раніше. Тобто, наприклад, якщо Марко Рубіо приходить у Білий дім, я не очікую відновлення в повному обсязі USAID, наприклад, організації або якихось інших гуманітарних організацій американських, які діяли по всьому світу або які просували демократію і щось ще, і підтримували якісь демократичні рухи в різних країнах. Оце навряд. Дуже, дуже навряд.

Американська військова присутність, зміцнення американської військової присутності в Європі – так. Саме для того, щоб просто тримати, залізно тримати межі міжнародного права. Воно має бути саме так.

Але така увага до, наприклад, економічного співробітництва, як було раніше, таке взаємовигідне: давайте, щоб було… ні, от тут, мені здається, проявиться ізоляціонізм, він залишиться. Трамповський ізоляціонізм.

Чому нинішній курс США нагадує повернення до Холодної війни

Чи можна говорити, що Трамп і його команда свідомо відмовляються від принципу верховенства міжнародного права на користь політики сили? Чи вважають вони, що США як супердержава мають діяти за тими самими правилами, що й Китай або Росія, тобто тиснути на інших замість відстоювати міжнародний порядок?

Так, саме так. Ось це, на жаль, ми знову бачимо. Таке відчуття, ніби не було кінця історії, не було завершення Холодної війни, що ми ніби… Дональд Трамп буквально відводить нас до того історичного стенду, де написано все про Холодну війну і реалізм. Ось реалістичний підхід. Воно є так. От, хлопці, виходьте з цього.

Мені, звісно, дуже важко говорити про те, що можна взагалі навіть розглядати ідею, що від Росії не вимагають виходу до кордонів 1991 року. Мені дуже важко просто навіть сприйняти без якогось жаху, що це можна всерйоз якось розглядати.

А Дональд Трамп абсолютно спокійно. Він каже: "Ребята, реализм, реализм, ваше международное право, вы с ним где-нибудь там, вот история, учебники, вот там вы, да, там было это. Сейчас ситуация другая". І так, це право сильного.

І катастрофа в тому, тобто загальносвітова, тому що тут руйнуються і розмиваються основи того, що дозволяло різним державам, не обов'язково дуже сильним у військовому сенсі, почуватися впевнено на міжнародній арені, бути рівним абсолютно партнером на міжнародній арені.

Ну і для Дональда Трампа це такий реалістичний підхід, абсолютно. Класичний образ – більярд. Ось держави як більярдні кулі стикаються між собою. Хтось сильніше вдарив – і все. І вилетіла, може, ця куля взагалі за межі, а може, в лузу кудись вона, значить, якось закотилася – і все.

Хто сильніший, той справді й б'є, той і може скласти конкуренцію. А якщо хтось менший – одразу ні-ні-ні. Вимушені об'єднуватися в якісь союзи, вимушені якось себе захищати іншим чином або приєднуватися до когось сильного.

Звісно, це типовий погляд реалістів, просто реалістів, які, зокрема, кажуть: чому, наприклад, із Кім Чен Ином не було жодних взаємин узагалі із Північною Кореєю? Які можуть бути взаємини у США? А Дональд Трамп, згадайте, у свій перший термін листувався з ним. Вони зустрічалися на демілітаризованій зоні, зустрічалися, бо Дональд Трамп як реаліст, у нього такий підхід.

Ну, він же правитель, не можна з ним не зустрічатися. Так само і Путін, виходить. Тобто він же правитель. Ну, значить, треба з ним якось домовлятися. Не треба виходити з того, що: о, ні, ми зараз їх усіх заблокуємо, усе заборонимо, і нічого не буде. Але він же лишається правителем. Ну, значить, треба якось.

Оце і є реалізм, від якого ми щасливо відмовилися і відійшли. І здавалося, що це пішло в далеке минуле – і концерт великих держав, і поділ світу на сфери впливу.

А Трамп хоче всіх назад туди повернути й привести – на радість тому ж Путіну. Але інша річ, що зрозуміло: як би там не було, світ точно не з Путіним, а з Сі Цзіньпіном ділити. Ось це. А Китай, Росія – ну так, сировинний придаток, так, звісно, це важливо, але ось що таке розмивання і руйнування цих основ того, що є міжнародне право. Так.

Чому Трамп привласнює собі допомогу Україні

Чому Трамп перекладає відповідальність за проблеми на попередників, зокрема Байдена, але водночас приписує собі заслуги за допомогу Україні від США, яку почали надавати ще за його попередника? Чи є в цьому свідома політична маніпуляція?

Дональд Трамп ще обожнює говорити, і він про це говорив, до речі, в інтерв'ю CBS "60 Minutes" буквально кілька днів тому, що Обама Україні дав тільки blankets, тобто тільки ковдри дав. А я ось дав хаймарси. Ось я, я, я.

Тобто – ні, ні. Джавеліни, не хаймарси.

Так, так, так. Якби хаймарси, то нам би і Трампа б не було, не потрібно було. Так, це, знаєте, обмовка за Фройдом. Хотілося б того, щоб було. Patriot зараз би ще теж.

Ось що Дональд… от він справді це любить. З одного боку, він любить казати, що, мовляв, я Україні допоміг, я ось завдяки мені Україна спочатку могла встояти. А те, що Байден потім давав, – це, мовляв, чомусь погано раптом стає. Ну, це так. Дональд Трамп, як ми його знаємо.