В інтерв’ю 24 Каналу Сергій Гусовський розповів про свої успіхи та невдачі, а також поділився, звідки черпає натхнення.
Чому Ви почали займатися ресторанним бізнесом? Як усе починалося?
Так вийшло, що ресторанами я почав займатись майже випадково. В середині 90-х я був в інвестиційному бізнесі, займався нерухомістю. Ми хотіли побудувати в Києві готель "Меріот". І в якийсь момент мені запропонували взяти участь у ресторанному проекті – "Пантагрюель", і той бізнес-план помістився фактично в одну телефонну розмову. Треба було вкласти десь 50 тисяч доларів і потім заробляти. За рік можна повернути гроші. Я вклав і став співінвестором. У грудні 1995 року "Пантагрюель" відкрився і з того моменту можна стверджувати, що я почав займатися ресторанним бізнесом – але то була б брехня. Бо я просто ходив, їв, мандруючи за кордоном, вважав, що я там багато досвіду набираюся і повертаючись в Київ можу класні речі пропонувати.
Але дійсно ресторанним бізнесом я зайнявся у 2001 році, коли довелося засукати рукави і взятися безпосередньо до справи, бо помінялися партнери в "Пантагрюелі" . Тому я можу стверджувати, що в 2001-му почався відлік часу як ресторатора. І це було дуже класно. Наш проект з "Меріот" не відбувся і це було психологічно непросто. І коли ти в ресторані, ти співвласник або власник, і ти бачиш, що люди отримують задоволення від вечері або від обіду, приходиш запитуєш: "А як у вас там справи? Як у родині?" – можеш налити їм вина. Ти бачиш ту їхню щиру радість чи задоволення, тобі це дає такий специфічний ефект твоєї радості, що все так класно і воно тебе лікує після проекту, який не відбувся. Ти отримуєш задоволення фактично щоденно, бачачи, як люди отримують задоволення у твоєму закладі. І це дуже затягує.
Пішло 2 роки на те, щоб відновити справи в "Пантагрюелі" так, як мені хотілося. Опісля була pizzeria Napule’, потім був Biancoro – бутік-бар . В 2014 році ми відкрили грузинський ресторан "Шоті". Кожен ресторан відкривав нову сторінку в цьому бізнесі. І після "Шоті" просто хвиля покотилася грузинських ресторанів. І це приємно, що інколи певні тренди запускаються від того, що ти робиш.
Чи були у Вас переломні моменти в житті?
Був такий переломний момент в 10-му класі. У нас традиція родини – це КПІ (Київський політехнічний інститут. І в мене і тато, і мама, і дядя, і бабуся, і дідо вчилися там. І все це передбачало, що мені туди – на хімтех. Але це точно не був мій вибір. І в якийсь момент я прийшов додому після уроків. А я вчився у школі на Куренівці, біля пташиного ринку. Так от, до нас прийшов курсант, який закінчив нашу школу. І цей хлопець так розповідав, як йому класно в училищі, а він в Іркутську в авіаційно-інженерному училищі навчався. І це романтика! Де Іркутськ, а де Київ. І я повернувся весь натхненний і кажу бабусі: "А якщо я в військове піду". А вона так жваво відреагувала: "Ти що взагалі здурів? Що це за блаж? " А для мене це стало мотивом, щоб себе проявити. Це був перший переломний момент.
А другий – коли я закінчив військове училище і на початку 90-х працював у центрі підготовки космонавтів у науковій лабораторії. У мене там був персональний комп’ютер. Я тоді ходив у гори. І вся моя гірська братія – я був там єдиним військовим, мені казала: "Що ти там робиш? Ти знаєш англійську, в тебе добре з комп’ютером, є вища освіта!" Я відповідав: "Ну в мене – перспективи, я на майорській позиції стою і вже пишу кандидатську". Але то було поштовхом. Я замислився над тим, що далі. Зрозуміло, що кандидатська, потім – керівник відділу, дача, машина, гараж, консерви, смерть. І не дуже було цікаво дивитися на таку перспективу. Я вирішив, що треба йти. Написав рапорт і пішов. Це був 1992 рік. Такий крок в невідоме. Повернувся в Київ. Я ніколи себе і не мислив не в Києві. Перебування під Москвою, я був певен, що це було тимчасове. І з 1992-го року я пірнув у приватний бізнес.
Було важко починати все з нуля?
Я б не сказав, що було дуже важко, я б сказав, що було дуже цікаво. Бізнес захопив, було багато нового. Коли ти в армії – то там все зрозуміло, ти в системі, все передбачувано – виконуй свої обов’язки, і все буде добре. А тут – повна свобода. Хочеш роби так – хочеш роби так. І все залежить від тебе. І ти несеш відповідальність за те, що ти вигадав. Захопило нове коло знайомих, багато мандрів, бо перший бізнес – це були супутникові системи. Тоді в 90-х всі займалися всім. Торгівля була від автомобілів Volvo , персональних комп’ютерів до панчіх – чим тільки не торгували.
Що дає Вам натхнення?
Я думаю, що я щаслива людина. Так вже вийшло, що все своє життя я займався тим, що мені цікаво. Зацікавленість в тому, що ти робиш, чим займаєшся – вона і дає тобі сили, натхнення. Інколи міняється те, на чому ти фокусуєшся – авіаційний інженер, нерухомість чи інвестиційний бізнес, чи ресторанний бізнес. Коли ти своєчасно реагуєш на нові обставини і дозріваєш, щоб зробити новий крок – то далі все добре. Якщо ти проґавиш – то далі тобі нецікаво вранці йти роботу.
Ви корінний киянин. Вас назвали на честь діда, який був відомою людиною в Києві. Це накладає на Вас певні моральні зобов’язання ?
Мій дід був директором "Арсеналу" свого часу, тато працював на "Арсеналі", є вулиця Гусовського, і ти в хорошому сенсі не є вільною людиною. Це місто багато що дало нашій родині. І я думаю, що це час... може це звучить пафосно, але це час віддавати, час повернути місту те, що місто тобі давало раніше. Як у Кеннеді: "Не питай, що країна зробила для тебе, спитай, що ти зробив для країни". Дійсно, це зобов’язує. Інколи коли ти їдеш по вулиці, названій на честь діда, – тут не потрібно якихось аргументів, щоб ти відчував свою відповідальність стосовно того, хто ти є, як ти ставишся до міста, до людей, які в цьому місті живуть. Бо якщо спитати арсенальців, що вони думають про Сергія Володимировича Гусовського – тут є чим гордитися, знаючи що він у 1983-му році помер. Але досі про нього відгукуються так, як про людину, з якою мріяли б працювати.
У Вас буває поганий настрій?
Коли є класна потужна команда – це все дає сили, щоб долати будь-які дурні настрої.
Чи бували у Вас "факапи"? Як Ви виходили з таких ситуацій?
Був такий італійський ресторан fratelli d'italia на Саксаганського, я увійшов туди партнером, і потім його довелося закрити. Це був такий урок. До речі, цей вислів, що "розумні люди вчаться на чужих помилках, а дурні – на своїх", думаю, не є коректним, бо розумні люди принаймні на своїх помилках вчаться, а дурні навіть на своїх не вчаться. На чужих – дуже складно вчитися, бо чужий досвід може стати твоїм, тільки якщо є відповідна глибина переживань того іншого досвіду чужої людини.
Так от, ресторан ніби новий, довелося включитися і працювати з цим проектом. І це 2008 рік, криза світова. Ресторан невеличкий, італієць шеф-кухар. Тобто ресторан вимагає багато уваги, багато роботи. І з іншого боку в рамках того тренду, який вибудовується – гривня знецінюється і перспективи такі середні, м’яко кажучи… І було зрозуміло, що треба концентруватися на тих проектах, що вже успішні. А цей, попри те, що набирав оберти – масштаб був не такий, щоб відволікатися від того, що вже стало успішним. І це такий був досвід. 31 грудня 2008 року був останній день роботи ресторану, і ми його закрили. І закрили не тому, що він падав, він там потихеньку зростав. Ми пояснили гостям. Там були певні кошти, які не повернулись. Проте в такий спосіб була гарантована успішність інших проектів. Тому я не шкодую. Це досвід, і він дозволив уникнути певних помилок в майбутньому, коли міркували над іншими ресторанами.
Хто такий лідер?
Лідер – це людина, яка надихає. Це людина, з якою хочеться бути разом, хочеться творити. Лідер – це не той, хто начитався книжок, як стати лідером. Лідер – це людина, яка демонструє свої якості, коли є успіх і коли є невдача. Людина все одно рано чи пізно буде робити якісь помилки, і те, як вона реагує на ці помилки, як з ними працює і як рухається далі, – це є таким висновком, чи це дійсно лідер, чи ні. Ну і щирість, вміння чути, бо лідер – це не тільки той, хто біжить попереду, а й той, хто розуміє, що відбувається з тим, хто з ним поруч. Лідер – це клас.
Хто для Вас моральний авторитет в житті?
Для мене обидва моїх діди, тато, брат мій – це люди, які давали дуже багато знань, розуміння, що є добро і що не є добре, почуття гумору. Мама, обидві бабусі, людина, яку я люблю, – багато мені дають чогось іншого, не чоловічого, а вже жіночого. Це інше – більш затишне, і воно робить тебе не тільки воякою, а дає таке тепло і мудрість. В політиці – це для мене з одного боку Рузвельт, з іншого – Ганді. Це мудрість не рубати (Ганді) і готовність сказати: якщо тебе через твою діяльність хтось ненавидить – то вже їхня проблема, а не твоя (Рузвельт).
Як Ви змінились за останні 20 років?
Я втратив багато волосся, багато чого прочитав відтоді. А так, думаю, що більш-менш те саме.
Ви знаходите час для відпочинку?
Я плаваю, влітку їжджу на велосипеді, взимку, якщо вдається на гірських лижах покататися, то це гірські лижі. Якщо людина прагне й хоче, то вона знайде спосіб це втілити.
Яку пораду Ви б дали собі молодому?
Я б собі сказав: будь собою, і тоді все буде добре.
Без чого неможливо досягнути успіху?
Важливо, щоб було цікаво. Мені здається, що якщо ти займаєшся тим, чим тобі цікаво займатися, то це обов’язково й буде успіхом. Бо успіх же вимірюється не кількістю грошей чи кількістю знайомих, яким ти можеш подзвонити, щоб вони тобі допомогли, чи ти їм можеш допомогти. Це – все разом, а також кількість днів, проживаючи які, ввечері ти кажеш: "Класний був день!"
У чому для Вас щастя?
Щастя – це бути щирим і займатися тим, що тобі цікаво. Бути щирим зі своїми близькими, з самим собою. Мій тато любить говорити: "Хорошо, когда хорошо", при чому коли інакше – то ти можеш дати собі раду. Коли недобре з тобою чи з тим, хто поряд, і ти знаєш, як з цим впоратися, – це те, що тобі дає сили і право міркувати стратегічно.
Ти розумієш, що кожен день твого життя – це щастя, і кожен ранок – це щастя. Бо коли ти прокидаєшся – у тебе є цілий день, в якому буде багато всього різного відбуватися, і ти знаєш, що за цим днем буде інший. Те, що французькою мовою зветься "Joie de vivre", тобто це такий смак до життя. Він, я думаю, є таким важливим індикатором. Якщо тобі смачно жити – то це клас, то, напевно, ти не випадково на цьому світі.