За кілька днів до дембеля він загинув під Горлівкою від ворожої міни, яка прилетіла просто у будинок, де жили солдати.
Його без перебільшення любили і бойові побратими, і місцеві жителі, і всі, хто його знав. 21 березня Президент нагородив воїна орденом "За мужність" третього ступеня.
А за три дні до загибелі, "Годзила" поспілкувався із нашими журналістами та поділився своїми поглядами про війну, життя та смерть.
Які мінські угоди — це казки все,
— це слова з останнього інтерв’ю «Годзили», яке він дав нашому каналу 27 березня.
Та ніч була дуже неспокійною, але знімати обстріли він журналістів не відпустив.
Він сказав їм, що все одно вночі нормально не можна зняти, а вранці він сам все покаже.
Та вранці журналісти поїхали в іншу гарячу точку. А Дмитру "Годзилі" пообіцяли скоро повернутися в гості. Але не судилося. 31-го березня "Годзила" загинув від ворожої міни 120 міліметрів.
Трагедія сталася вранці, коли терористи почали щільно посипати Зайцеве артилерією. Вони випустили по селищу понад сто снарядів калібру 152 міліметри.
Шум канонади заглушував постріли мінометів. В той день на подвір’ях приземлилося понад двісті мін. Одна із них і забрала життя хороброго воїна.
В крихітному коридорчику в той момент було п’ятеро людей. Вони намагалися перебігти з хати у підвал, але не могли вийти через обстріл.
"Годзилу" добре знала вся журналістська спільнота. Воєнкори всіх каналів любили брати в нього інтерв’ю, бо він як справжній патріот України — ніколи не боявся говорити правду.
За іронією долі, під час останньої зустрічі журналісти говорили з Дмитром про життя і смерть.
"Годзилу" любили не лише бойові побратими та журналісти. Навіть місцеві, які живуть у фронтовій зоні, і зазвичай скептично ставляться до українських вояків кажуть, що він - справжня людина.
Увесь колектив 24 каналу висловлює співчуття родині Дмитра Годзенка. Герої не вмирають.