Втім хочу розвинути цю тему і розповісти, що мої подорожі в Гонконг, Мадрид, Венецію і Лісабон – не просто знайомство з прогресивними моделями. Це, перш за все, вивчення досвіду цих процвітаючих міст. Зокрема, їх практик, що використовують культурні технології для розвитку туризму та міської інфраструктури, створюють сприятливий інвестиційний клімат, а головне – комфортні умови для життя містян. Не буду акцентувати багато уваги на мистецтві, інструменти якого ми й так успішно застосовуємо в Києві. Краще зупинюся на тих аспектах, які працюють не на зовнішню популяризацію, а на життя самого міста. Зокрема, на інструментах, без яких ми не можемо будувати наповнене сенсом суспільство, що відкрите до спілкування та обміну ідеями.
Читайте також: Покращена соціальна медицина для киян: як гарантувати ефективність проекту?
Як не банально це звучало, але мова піде про бібліотеки, оскільки їх перетворення – швидкий і ефективний шлях до розширення відкритих просторів для спілкування, освіти і творчості. Як показовий приклад останнього згадаю проект Олафура Еліассона у Венеції: в центральному павільйоні бієнале митець створив креативний простір, який мене дуже вразив. Олафур особисто став частиною цього проекту і долучив до нього безліч різних людей. Вдумайтеся: з одного боку розташувалися художники, дизайнери, вчені, а з іншого – публіка. Всі вони перебували в одному середовищі, а між ними постійно жеврів діалог "виробник-спостерігач". У цьому проекті було й багато інших смислових контекстів та зараз мова не про них. Мова про освітню роль відкритого спілкування, про життєвий шлях, який можна віднайти при звичайному контакті з іншими людьми…
Бієнале – дуже правильний напрямок в освітньо-соціальному розвитку, який відновлює щире людське спілкування на противагу віртуальному життю (до того ж це потужне креативне середовище). У Європі такі творчі кластери набирають велику популярність і їх створення підтримує держава. В Україні ж замість громадських камерних просторів ми маємо звичайні бібліотеки… Втім ніхто не забороняв нам перетворювати книгозбірні у відкритий громадсько-освітній простір, погоджуєтеся?
Так, кілька років тому, коли я була новачком-депутатом Київради, мені здавалося, що нам навряд вдасться знищити весь цей культурно-освітній нафталін. Більше того, аби створити ґрунт для чогось нового і прогресивного, слід знищувати всі ці "освітньо-культурні" інституції буквально. Спільно з колегою Андрієм Тарановим ми противилися приймати поправки до бюджету за статтями, які нам здавалися безглуздим підгодовуванням застарілих і неефективних форм культурного процесу. Згодом я осмислила всі ці процеси під іншим кутом і прийшла до висновку, що нам слід сумлінно попрацювати над адаптацією цих інституцій до сучасних форм. Тому одразу після того, як в мені вщухло роздратування щодо занедбаності наших книгозбірень, я поставила собі за ціль їх вдосконалити. Про свій внутрішній посил я розповіла синові і він порадив мені людину, яка мріє займатися ревіталізацією бібліотек.
Так я зустрілася з Веронікою Селегою – куратором бібліотечної реформи, яка запропонувала готовий проект, над яким ми почали працювати. Зокрема, ми вирішили вдосконалити бібліотеку Валі Котика, що на Межигірській, і книгозбірню імені Корнія Чуковського на проспекті Правди. За кошти з мого депутатського фонду ми купили сучасне обладнання (комп'ютери, 3D-принтери тощо), і Вероніка почала працювати над проектом, а головне – майбутньої програмою для дітей. Окрім того, вона почала щільно спілкуватися з бібліотечними працівниками, аби допомогти їм увійти в нові смислові межі майбутньої діяльності. На останньому хочеться наголосити, оскільки це, мабуть, найважливіший аспект.
Вважаю, нам не слід міняти одних людей на інших, слід допомагати тим, для кого бібліотека стала сенсом усієї трудової діяльності. А ще до модернізації ми долучили модних молодих архітекторів і дорогих дизайнерів, які погодилися працювати на волонтерських засадах.
Нині ці дві бібліотеки готуються до ремонту для якого ми закупили все необхідне. До слова, так виглядатиме одна із них (книгозбірня імені Корнія Чуковського):
Така видозміна книгозбірень стала можливою за кошти мого депутатського фонду і спонсорів, а також через збільшення бюджету для наших бібліотек Департаментом освіти і науки, молоді та спорту. Останні, збільшивши суму витрат, допомогли цивільним волонтерам (які не просто вимагають змін з прапорами, а вже щось змінюють і роблять це безкорисливо), за що їм дуже вдячна. Та на модернізацію усіх київських бібліотек цих ресурсів не вистачить. Тому я готую проект рішення, який покликаний розширити функції місцевих бібліотек і оновити положення щодо комунальних книгозбірень Києва. Останнє допоможе залучити до ремонту і модернізації книгозбірень столиці все більше і більше грошей.
Насамкінець, повертаючись до допису Володимира Прокопіва і роздумів щодо застосування досвіду інших країн, відзначу: не можна просто накласти кальку і відразу виправити всі хиби. Ми інші. Щось, безумовно, нам підійде, але щось вимагає особливого підходу. Та як там не було, маленькими, але впевненими кроками ми змінюємось і змінюємо світ навколо. У цій справі важливо підтримувати власні ініціативи, які не поступаються світовим ні за змістом, ні за естетикою.
Впевнена, Київ матиме сучасні освітньо-культурні простори, в яких хотітиметься проводити дозвілля. Головне – не сумніватися у тому, що робиш. В принципі, сумніви тут зайві, оскільки всі якісні зміни розпочинаються з невеликих реформувань... а значить, ми на правильному шляху.
Читайте також: Лайфхак від Київради: як громадським проектам отримати більше фінансування