Та спершу про монастир Бернардинів. Сьогодні це церква, а колись костел, святого Андрія. Разом із монастирем її збудував на початку 15 століття відомий тоді будівничий Павло Римлянин. Разом з монастирем костел створював оточену ровом фортецю, що прилягала до мурів міста поруч із Галицькою брамою.
Тут був кордон міста. Найвизначнішим елементом костелу була ця старовинна вежа. На той час надзвичайно висока - 38 метрів, ще й з годинником на верхівці.
Щовечора, коли стрілки годинника показували 7 годину, в ту ж мить і зачинялись міські брами. А доглядав за роботою дзиґара- монах. Одного разу, піднявшись догори, чернець з жахом побачив, що татари стрімко наближаються до мурів міста. До 7 було ще рівно 5 хвилин.
Та чернець не розгубився і перевів велику стрілку дзиґаря на 5 хвилин уперед – якраз на ту вечірню годину, коли зачинялось місто. Щойно пролунали дзвони - перед самим носом у татар брами зачинилися. Ось так простий монах, чиє ім’я досі невідоме врятував місто від загарбників.
Відтоді і аж до Другої світової війни на вежі костелу годинник вибивав час на 5 хвилин швидше. Так львів’яни згадували бернардинського ченця, котрий врятував місто від набігу завойовників.