Параграф 1. Усі проблеми від ліні
Мої очі львів'янина ніколи б не побачили набору игл "Армейские" з російським бійцем, якби не всюдисуща лінь.
Того вечора вона відмовила мене від прочитання етикетки на піжамі перед пранням, тому в кінцевому підсумку після небажаного сушіння, замість елегантного зшиву з'явилася величезна дірка, з якою потрібно було щось робити.
У магазині я особливо не роздивлявся, що купив, але коли прийшов додому жахнувся. Перше запитання: чому не державною? Друге: хай Бог милує, але чому тут російський камуфляж?
Та сама піжама і голки, які викликали невимовний подив / Фото Мар'яна Чупака, 24 Канал
Слід визнати, що журналістська робота здатна дещо викривлювати сприйняття реальності, оскільки щодня ти сприймаєш тонни інформації. Тому аби стовідсотково впевнитись у тому, що я не втратив здоровий глузд, вирішив ще раз піти у цей самий магазин у центрі Львова по голки. Однак цього разу – з камерою.
У швейному магазині мені ще раз продали голки з солдатом у російській формі: дивіться відео
"Я не думаю, що це російський танк", – сказала мені продавчиня, і це зафіксовано на аудіо. З її слів зрозуміло, що набори голок з таким пакуванням були закуплені ще давно. Очевидно, маленькому магазинчику нічого не залишається, як розпродавати їх.
Проте цю досить милу пані мені таки доведеться розчарувати: це таки російська техніка, і боєць – у російській військові формі. Як досвідченому розслідувачу, мені знадобилось всього 4,5 хвилини та VPN, аби знайти докази.
Параграф 2. Пошуки забороненої правди
17 травня 2017 року президент України ввів в дію рішення РНБО "Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)". Цей документ передбачав заборону Вконтакте, Однокласників, Яндексу та загалом близько 100 кремлівських вебресурсів, що тримали під контролем український інтернет-простір.
Здав би тодішній глава держави, з якими докорами сумління мені доведеться використовувати VPN, аби оминути обмеження, аби перевірити, чи справді це російський камуфляж, техніка і вояка "другої армії світу".
Пошук за зображення показав, що "танк", намальований на пакуванні, є насправді бойовою машиною піхоти (БМП-3). Таку штуковину розробив Радянський Союз наприкінці свого нікчемного існування, а потім передав на озброєння найбільше одиниць, звісно, Росії.
На наборі голок з львівського магазину зображена БМП-3 / Скриншот 24 Каналу
"Мілітарний" пише, що після розпаду СРСР Україні дістались від 5 до 8 таких одиниць техніки. Для порівняння, Росії дісталося близько 400 одиниць БМП-3. Як не дивно, після повномасштабного вторгнення цей арсенал ворога суттєво скоротився. До того ж Сили оборони взяли собі на озброєння чимало бронемашин як трофейну техніку.
З російським військовим, який зображений на пакувальному папері, ситуація ще цікавіша. За тим ще пошуком зображення у Яндексі я встановив, що це громадянин ворожої держави, а саме – Алєксандр Лимарьов.
Алєксандр Лимарьов у серіалі "Солдати" та в житті / Взято з російських ЗМІ
Народився він у 1983 році в Москві та у 2004-2006 роках грав у серіалі "Солдати". Саме кадр з цієї пропагандистської роботи увійшов на набір з голками, які я купив у львівському швейному магазині. У мережі можна знайти чимало кадрів актора у російській військовій формі, однак вдягати справжні шеврони він не рветься. Очевидно, не хоче помирати.
Російський актор Лимарьов у пропагандистському серіалі про російську армію / Зображення з росЗМІ
Як представника юного покоління мене трохи шокував той факт, що "Солдати" про російський військових показували в різний час в Україні на трьох загальнонаціональних каналах!
З полегшенням я видихнув лише тоді, коли прочитав, що 5 лютого 2015 року Держкіно заборонило серіал для показу і перегляду на території нашої держави. Щоправда, потім викликав непорозуміння той факт, чому обмеження стосуються лише 13, 14, 15 та 17 сезонів. Виходить, українські експерти з Держкіно змушені були дивитися 557 серій цього "шедевру", аби заборонити 233 з них. Можу лише поспівчувати їхній роботі.
Відповідні фільми (зокрема, серіал "Солдати" – 24 Канал) є ідеальними зразками пропагандистського кіно в найгіршому його розумінні. Ми переконані, що таким фільмам не місце на наших екранах під час неоголошеної війни проти України,
– констатував тодішній голова Держкіно, і важко з ним не погодитись.
Зараз у ретроспективі це виглядає так, наче Росія упродовж десятиліть системно прищеплювала українцям толерантність до образу російського військового за допомогою масової культури. "Солдати" є лише одним із серіалів цього "жанру", і один із його персонажів досі красується на наборі голок, що продають в Україні.
Параграф 4. Звідки приходить біда
Якщо зайти в гугл та пошукати "игли Армейские", то можна з подивом виявити, що не один львівський магазинчик продає набори голок з російським камуфляжем. Скажімо, мою увагу привернув великий онлайн-магазин швейної техніки. Я вирішив йому написати та дізнатися, звідки товар.
"Країна виробник: Китай", – лаконічно відповіли мені, після чого мою допитливу натуру огорнула хвиля сумнів. Китай? Російський актор, камуфляж і Китай? Ну-ну.
Великий швейний магазин продає "ті самі" набори голок / 24 Канал
У забороненій в Україні російській соцмережі Вконтакте у розділі "Товари" можна знайти чимало наборів таких голок. З фейкової сторінки я написав декільком їхнім продавцям, і вони мені відповіли, що родом ці голки з голкового Московського заводу.
Вдалось з'ясувати, де виробляють голки з таким самим пакуванням / 24 Канал
Попередній висновок дуже спокусливий: голки, які продають у центрі Львова, насправді виробили у столиці ворожої держави. У державі-агресорці, проти якої ми ведемо війну!
Однак це всього частина правди, оскільки є також докази того, що голки з таким пакуванням виготовляють у Китаї, зокрема на заводі виробника, що називається TBY. Їх я знайшов у такий самий спосіб: банальним гугленням та спілкуванням з росіянами.
У Китаї виробляють голки за московським лекалом / 24 Канал
Отже, скоріш за все, українські магазини, які продають ці голки, таки купували їх в Китаю (принаймні я б хотів у це вірити). Чи то через незнання, чи то через неуважність – військовий у російській формі їх не спантеличив. Саме так цей товар опинився у моїх руках, а потім народився цей матеріал, який не був чесним без останнього, наступного блоку.
Водночас не можна не згадати, що станом на цей час, січень 2024 року, Московський голковий завод нагадує руїни. Від початку заснування він був корпусом Колюбакинського голкового заводу, а зараз росіяни бідкаються, що це, величезне колись підприємство, не функціонує "на повну потужність" та не забезпечує армію.
Легендарний Колюбакинський голковий завод. Його не розбомбили, не прилетів у нього HIMARS, та й війни на території селища не було 79 років. Невже не можна відновити роботу заводу, зараз величезна потреба фронту у всьому,
– нарікає громадянин ворожої держави.
Китай зі своїм виробництвом є допоміжною пігулкою для Росії, що дозволяє їй триматися на плаву. Якби не Піднебесна, то сиділи б окупанти без голок, бо навіть би не знали, де їх виготовити.
Московський голковий завод став руїною / Фото з російських ЗМІ
Параграф 5. Я звик до висновків
Як журналіст, а тим паче журналіст-розслідувач, наприкінці кожного матеріалу я звик коротко формулювати висновок з усього написаного, акцентувати на найголовнішому та приправляти це пафосною мораллю, аби не залишати читача розгубленим.
Цей, кейс, відверто, занадто дрібний, аби говорити про "кримінальну відповідальність", "російський слід у Львові" чи те, що "Китай допомагає обходити агресору санкції". Але й він занадто цікавий, аби залишити його непоміченим – себто повз увагою суспільства.
Те, що інколи здається дивно-підозрілим та є загадкою, яку цікаво розгадувати, не завжди дає бажаний результат у кінцевому підсумку. "Драма" та "сенсація" – це напевно не зовсім про цей матеріал. Можливо, це просто про кумедну й дивну історію, яку вам, сподіваюсь, було цікаво читати.
Замість логічного висновку можу хіба запропонувати вам ряд риторичних запитань для осмислення: скільки ще радянські чи російські символи нас переслідуватимуть, коли їх нарешті вдасться позбутися? Скільки ще товарів з російською айдентикою можна знайти у центрі Львова та загалом по Україні? У цьому є всесвітня змова чи це етап, який ми маємо пережити?
Кінець.