Станіслав Медведенко продовжує дискусію щодо реформ у спорті. У своїй публікації на "Українській правді" він описує кілька підходів до подальшого розвитку сфери. Він вважає британську модель взаємовідносин держави та спорту оптимальною для України. Як і Станіслав, я також детально вивчав досвід Великобританії під час роботи в Мінмолодьспорту. Мені також імпонує Британська модель. До речі, хотів би уточнити, що вона охоплює одразу два пріоритети державної політики. Спортивні ради Британії, Шотландії, Уельсу та Північної Ірландії займаються масовим спортом.

Читайте також: Український спорт все ще перебуває в полоні старої системи управління, – Ігор Гоцул

Проте Великобританія також визначила своїм державним пріоритетом завоювання престижу та медалей на Олімпійських та Паралімпійський іграх. Для цього Урядом було створено державну програму та відповідну агенція UKSport, в яку вливаються колосальні кошти з бюджету та державної лотереї. Сенсаційне друге місце Великобританії на Олімпіаді в Ріо – це прямий результат державної політики.

Модель Великобританії – це ідеал для України, який об'єктивно неможливо досягти в найближчому майбутньому. Радикальний реформаторський бліцкриг в нашому випадку не вдасться і викличе суттєві конфлікти в спортивному середовищі. В підсумку, буде зберігатися статус-кво, жодних змін ми не отримаємо.

Я прихильник поміркованих, еволюційних реформ в спорті. Насправді, на перехідний період нам набагато ближчий досвід Польщі. Польська модель, де функціонує Міністерство спорту і туризму, повністю відповідає європейським принципам автономії спорту. На рівні закону в Польщі гарантована автономність спортивних федерацій, а клубна система є основою піраміди спорту в країні.

Натомість, за Міністерством спорту Польщі залишаються такі важливі напрямки як, контроль за законністю діяльності федерацій, розвиток спортивної інфраструктури та завоювання спортивного престижу для країни, шляхом державної підтримки підготовки збірних команд до міжнародних змагань.

Читайте також: Лайка замість похвали, або Чому українські спортсмени міняють громадянство

Також для України є набагато ближчим досвід Литви, ніж Великобританії, яка, як і Польща, змогла успішно провести трансформацію своєї спортивної моделі з радянської до європейської. Там теж працює змішана модель ухвалення рішень в спорті, в якій важливу роль грає і держава, і спортивна спільнота.

Станіслав також пише про подальші кроки, які слід зробити в реформування Міністерства молоді та спорту, якщо його вирішать залишити як центральний орган виконавчої влади.

Я повністю підтримую всі ці пункти. Адже ми їх напрацювали разом з командою Ігоря Жданова ще 4 роки тому та детально розписали в Дорожній карті реформ у сфері фізичної культури та спорту, яка була підтримана значною кількістю федерацій з видів спорту та іншими спортивними стейкхолдерами.

Читайте також: Національні федерації України: на боці спортсменів чи проти них

Частину положень Дорожньої карти нам вдалося реалізувати. Решту, на жаль, ні, через прорадянську позицію та несприйняття змін (і підготовлених нами законопроектів) окремими народними депутатами, які їх блокували.

Реформи в спорті, розпочаті нашою командою, потрібно рухати далі. Іншої альтернативи не існує. Бо нинішня модель вже є архаїчною. Вона не забезпечує в необхідній мірі розвиток фізичної культури та спорту, а також реальну автономію спорту в Україні, яка гарантується Олімпійською хартією та Європейською спортивною хартією.