Фискализация "низов": с той ли стороны начинает власть бой с "тенью"

До того ж, на сьогодні немає жодної гарантії в тому, що податківці завтра не перевірятимуть аж надто прискіпливо амністованого, оскільки він автоматично потрапляє до "групи ризику", – і це прекрасно розуміють громадяни, котрі відмовилися "сповідуватися" перед державою.

Не можна виключати ймовірність того, що амністовані капітали пізніше можуть стати об'єктом ретельного зацікавлення правоохоронців, або корупційного тиску та шантажу, зокрема – щодо роботодавців декларанта (як і немає жодних гарантій стосовно того, що Бюро економічної безпеки не стане "відретушованим" аналогом податкової міліції). Та й значна кількість кейсів, коли банки просто відмовляються відкривати спецрахунки під сумнівного походження кошти може свідчити про слабку підготовку податкової амністії в релізі Данила Гетманцева, а надто – про неузгодженість її формату з вимогами законодавства про фінансовий моніторинг.

Нульове декларування – це не про наповнення держбюджету

І справді, влада, вустами нардепа Данила Гетманцева й міністра фінансів Сергія Марченка, останнім часом неодноразово оприлюднювала свої донедавна "латентні" наміри щодо податкової амністії. Фактично, "нульове" декларування виявилося спрямованим переважно на звичайних громадян, а не на представників великого бізнесу, котрі накопичили шалені статки, ухиляючись від оподаткування. Оскільки, насправді податкова амністія в релізі її топідеологів, – це така собі "точка біфуркації" для тих, хто не подався відбілювати кошти "під подушкою" перед державою.

Важливо 30 років Незалежності: чому українці не довіряють держорганам

Опісля завершення "нульового" декларування значні (а, може, й не дуже великі) витрати всіх пересічних українців ретельно перевірять фіскали, порівнявши із доходами, з яких буди сплачені податки. В разі ж невідповідності, потрібно буде заплатити з незадекларованої, "тіньової" суми 18% ПДФО й штраф. Наскільки це справедливо в країні, де сотні тисяч чиновників безкарно живуть на корупційну ренту, а мільярди гривень безперешкодно виводиться з країни фінансово-промисловими групами до офшорних юрисдикцій (при цьому до бюджету сплачуються копійки) – питання так само відкрите.

Непрямі методи визначення податкових зобов'язань – сумнівна історія в корумпованій і бідній країні

У контексті визначення бази оподаткування за допомогою даних, що не є податковою звітністю, ідеологи фіскалізації "низів" люблять посилатися на досвід, зокрема, США. Мовляв, у цій державі податківці перевіряють доходи за допомогою фіксації витрат громадян, зокрема, вони черпають інформацію про спосіб життя платника податків від різноманітних бізнес-структур, знайомих та сусідів, а також – від платних податкових агентів.

Іще один "нюанс": наразі в більшості країн, що розвиваються, непрямі методи податкового контролю не застосовуються, оскільки порівняно високий податок на працю, що в них діє, не компенсується високими зарплатами, мотиваційним "соціальним пакетом", зокрема, потужною пенсійною системою, розвиненим медичним страхуванням тощо.

Під головним ударом – середній клас і "заробітчани"

Цілком очевидно, що саме громадяни з цієї категорії є наріжним "цільовим сегментом" системи непрямого відстеження доходів і витрат фіскалами. Наприклад, щороку заробітчани сукупно переказують в Україну в середньому 10 мільярдів доларів, таким чином, підтримуючи українську економіку і курс гривні, – за це влада мала би цим людям лише подякувати. Звісно, вони ці кошти в Україні не декларують.

По темі Держава вперто ігнорує захист прав пацієнтів: українці залишені сам-на-сам зі своїми проблемами

Значна кількість заробітчан (в т. ч. тих, хто працює на сезонних роботах) певну частину заробітку за кордоном отримує в "конвертах", збираючи ці кошти, умовно, на квартири собі, чи дітям. І якщо, скажімо, трудовий мігрант захоче придбати, наприклад, нове житло за один мільйон гривень, то, згідно з "методологією" непрямих методів податкового контролю, він отримає від фіскального відомства "лист щастя" – з вимогою "доплатити" в казну податок на 200 тисяч гривень.

Як гадаєте, чи захоче людина за таких умов інвестувати кошти в Україні, чи придбає квартиру в Польщі, або Португалії?

Чи повірить солодкоголосим президентським ініціативам на кшталт "Повертайся і залишайся", "кредитам під 5 %", врешті-решт "Українській мрії"? До речі, остання на тлі анонсованого масового "полювання на відьом" за допомогою непрямих методів податкового контролю виглядає просто-таки злим, цинічним жартом.

Багато хто із нечисленного прошарку середнього класу справді накопичував "сірі" кошти в валютній готівці, ще починаючи з "буремних" 90-х. На цьому тлі виглядають, м'яко кажучи, сумнівними плани міністра фінансів перевіряти доходи українців з 1995 року (чому, наприклад, не з того часу, коли українці отримували на зарплату купонокарбованці, якщо хтось пам'ятає?).

Існують значні сумніви і щодо "валідності" й достеменності аж таких давніх податкових баз, які здебільшого не оцифровані. Чимало даних було втрачено, тим паче, що у той час і правила оподаткування мінялися багато разів. Не кажучи вже про те, що за весь цей період вельми динамічно змінювалася ціни на ті ж таки квартири й будинки, та й сама методологія оцінки рухомого й нерухомого майна.

Читайте також Про "антиахметівський" закон і податки: ексклюзивне інтерв'ю з Гетманцевим

Вочевидь, ці різночитання "закладуть" значні корупційні ризики як у профільний закон, так і в практику його правозастосування, коли кожен податківець зможе на власний розсуд "дописувати" неоподатковані активи 26-річної давнини, або ж виявляти з анонімних, непрямих джерел невиправдані щодо "засвічених" статків витрати. До речі, це – ще відкрите питання, чи підпадатимуть під опосередкований контроль саме вельми коштовні покупки (квартири, машини), чи достатньо буде всього лише придбати айфон, або золоту обручку.

Фінальні акорди – публічний реєстр платників податків й загальне декларування доходів

Ці "продуктивні" ідеї не раз висловлювалися різними речниками (зокрема, й паном Гетманцевим) – знову-таки, дані інструменти, вочевидь, розглядаються в комплексі з непрямими методами податкового контролю. Ось лишень тут влада геть не розрізняє юридичних понять "приватного" й "публічного", зокрема, в тлумаченні Європейського суду з прав людини.

По-перше, для того, щоб зробити публічною інформацію про те, скільки податків заплатила кожна пересічна людина, потрібно, як мінімум скасувати закон "Про захист персональних даних" і відповідні положення Конституції України щодо права на приватне життя. Не кажучи вже про те, що схожий реєстр створював би загрозу для українців в сенсі заволодіння їхніми особистими даними різноманітними Інтернет-шахраями та іншими злочинцями. Про моральний бік справи варто промовчати, та й презумпцію невинуватості в Україні ніхто ще не скасовував, – проте, навіщо тоді розкривати дані про сплачені громадянами податки, як не з виконавчо-кримінальною, чи морально-виховною метою, на кшталт реєстру боржників аліментів?

По-друге, згідно з міжнародними стандартами, зобов'язані звітувати про свої статки винятково публічні особи, які виконують функцію держави. Вони і звітують, подаючи електронні декларації до НАЗК – з кількома квартирами та будинками, величезними земельними ділянками, антикваріатом, багатомільйонною готівкою в гривнях, доларах, чи навіть у біткоїнах. Значний сегмент цих державних мужів апріорі не може підтвердити цих багатомільйонних статків легальними доходами – проте, чи багато з них отримали серйозний кримінальний вирок, не кажучи про те, щоб сумлінно доплатили "різницю" з несплачених податків до держбюджету?

Важливо Ми почули бізнес, – Данило Гетманцев про податковий закон 5600

Наприклад, за даними Центру соціально-економічних досліджень "CASE Україна", тіньові розрахунки, офшорні схеми та контрабанда становлять близько третини ВВП України. Чи податкова, Антимонопольний комітет, або інші правоохоронні відомства аж так переймаються багатомільярдними втратами держбюджету від "ПДВ-скруток", офшорів, трансфертного ціноутворення, від корупційної ренти на державних тендерах, від приватизації олігархами за безцінь цінних державних активів тощо?

Чому б не почати комплексно застосовувати непрямі методи податкового контролю в усіх цих сегментах, а не починати з мільйонів українців, котрі заробляють на життя лише власною працею?

Назагал, для того, щоби не повторити сумний досвід експрезидента Віктора Януковича з його "Почути кожного" та "Податкові канікули для малого бізнесу на 5 років", нинішній владі потрібно кардинально змінити власні, хибні підходи в тому, що вони називають "податковою реформою". А саме:

• не порушувати стрімко й одразу негласний суспільний договір, що склався в Україні з кінця 90-х років, за якого влада й "союзні" олігархічні групи опановують основні бюджетні й фінансові потоки в державі, натомість з малого й середнього бізнесу та громадян стягується лише "частина" реального податку на прибуток підприємств й податку на працю, держбюджет же отримує основні доходи з непрямих податків (ПДВ, акцизи тощо);
• цю спотворену економічну реальність достатньо реформувати всього лише в двох напрямках: ліквідувати наймасштабніші схеми корупційної ренти та розмивання й оптимізації податкової бази великим олігархічним бізнесом, з іншого боку – слід здійснити реформу з тотальної дерегуляції бізнесової діяльності та суттєво знизити податок на працю (ПДФО, ЄСВ). Разом із залученням прямих іноземних інвестицій як "релігією", саме з цих двох елементів починали в свій час успішні економічні реформи уряди Сингапуру, Південної Кореї, Чехії, Ірландії;
• саме після здійснення цієї масштабної і, водночас, динамічної реформи протягом 3 – 5 років, варто почати застосовувати жорсткі методи фіскального контролю за тим, щоб визначені законом податки й збори сплачували всі – в повному обсязі та без жодних винятків.

Українцям дозволять мати кілька громадянств : дивіться відео