Частина 1. Центрвиборчком, політична реклама та технічні кандидати
Формування ЦВК
Багато хто з експертів заявляють, що залежність більшості членів Центрвиборчкому від Адміністрації Президента не призвела до фальсифікацій. Навпаки, вибори були на диво чесними та прозорими.
Читайте також: Українська політика: нові партії та "авгієві конюшні"
З іншого боку, ця кампанія вперше показала, що контроль над головною виборчою комісією (так само як і окружними та дільничними) не дає очевидної переваги при визначенні результату. Щоправда, потрібно враховувати, що великий розрив між Зеленським і Порошенко після першого туру у 14% фактично став стримуючим фактором для задіяння виборчкомів у масштабних фальсифікаціях. В іншому випадку (коли б розрив склав би менше 5%), ситуація була б іншою. Те, що такий план був – однозначно, бо інакше не потрібно було вести армію технічних кандидатів.
Питання обмеження участі Президента України у формуванні ЦВК має стати одним з першочергових
Наразі діє квотний принцип формування ЦВК, який передбачає значну роль Президента України. 17 членів ЦВК на сім років призначає Рада за поданням Президента України, який враховує в ньому пропозиції депутатських фракцій і груп. Обіцяного доукомплектування членів ЦВК 17-м членом так і не відбулось. Деякі фракції так і не отримали свого представництва.
А тому назріло питання обмеження участі Президента України у формуванні ЦВК. У випадку конституційної реформи це питання повинно стати одним з першочергових. Наприклад, в сусідній Польщі (де, до речі, є Виборчий кодекс), Національна виборча комісія формується на 9 років із представників вищої судової влади: по 3 судді від Конституційного трибуналу, Верховного суду та Вищого адміністративного суду. Кожен з цих судів обирає зі свого складу членів виборчої комісії, яких потім формально затверджує Президент республіки.
При чому, що цікаво, в якості виконавчого органу Національної виборчої комісії окремо діє Національне виборче бюро, яке безпосередньо займається організаційними, фінансовими та адміністративними питаннями проведення виборів. Таким чином, існує своя система противаг та стримувань, а формування головної виборчої комісії віддане судовій гілці влади, яка користується суспільною довірою. В українських реаліях цей механізм може бути неідеальним, але принаймні варто його обговорити. Судові органи, у порівнянні з парламентом та президентом, вважаються менш зацікавленими сторонами у ході виборчого процесу.
Політична реклама до початку виборчого процесу та в "день тиші"
Проблема рекламного фальстарту виборів стала масштабною саме на цих виборах. Особливо помітною вона була під час реклами політиків на білбордах, у соціальних медіа та телевізійній джинсі. Також зовнішня реклама кандидата маскувалась під рекламу ЗМІ з його портретом на обкладинці. Фахівцям важко підрахувати витрачені на рекламу кошти у довиборний період. Також виникають підстави поставити під сумнів рівність виборчого права, оскільки певні учасники гонки зловживали своїми посадовими, медійними та фінансовими перевагами.
15 листопада минулого року з цього приводу ЦВК навіть змушена була закликати можливих кандидатів утриматись від подібної діяльності. Але сам Центрвиборчком констатував при цьому, що не володіє юридичним інструментом щодо заборони передчасної агітації і… апелював до моральних норм.
Читайте також: Що суспільство вимагає від Президента України?
Дійсно, в Україні політична реклама у позавиборчий період не врегульована Законом "Про рекламу" або іншим нормативним актом. Тому будь-який політик не обмежений в можливостях рекламувати свою діяльність до старту виборчого процесу (під час нього реклама є формою передвиборчої агітації і повинна бути оплаченою зі спеціально створеного виборчого фонду). В Законі "Про рекламу" лише згадується про заборону перевищувати 20% обсягу площі, що відводиться під політичну рекламу в друкованих ЗМІ.
Удосконалити Закон "Про рекламу"
Позитивною зміною на цих виборах стала ініціатива щодо маркування платної реклами в мережі Facebook. Варто підкреслити, що доля комунікацій через YouTube та Instagram, наприклад, в стратегії перемоги Зеленського стала досить значною. А тому на наступних парламентських виборах digital-технології та контекстна реклама будуть надзвичайно затребуваними. Кейси команди Зеленського вже прискіпливо вивчаються в штабах партійних брендів та навіть кандидатів-мажоритарників.
І тут виникає ще одна небезпечна ініціатива, яка гуляє в депутатському середовищі: як зменшити політичну активність інтернету? В березні в Раді з'явився проект закону щодо запобігання розповсюдженню недостовірних відомостей у ЗМІ. Ініціатива пропонує встановити кримінальну відповідальність за дифамацію – поширення недостовірних відомостей у ЗМІ та Інтернеті – у вигляді штрафу або громадських чи виправних робіт. Нагадаю, що в РФ вже ухвалений закон "Про автономний Рунет", що створює масштабне поле для цензури в Інтернеті.
Окремо слід сказати про рекламні кампанії в "день тиші". Найбільш помітними були слогани "Думай" Порошенко, "Змінюй" Тимошенко, "Підтримай наших" Вілкула. Ця зовнішня кампанія була орієнтована на максимальне утримання образу кандидатів у комунікативному просторі, однак формального порушення закону не виявляла.
Вся ця ситуація є додатковим аргументом для прихильників заборони політичної реклами взагалі. Як тут не загадати той факт, що в парламенті припадає пилом профільний законопроект, однак перспектива його прийняття нульова. Напередодні парламентських виборів партії зацікавлені у збереженні політичної реклами, оскільки вона, в принципі, є ефективною технологією підвищення пізнаваності та підтримки динаміки кампанії.
Для припинення маніпуляцій з політичною рекламою до старту виборів слід унормувати це поняття. Але зробити це не в класичному українському стилі надмірного зарегулювання, а з врахуванням досвіду таких країн, як Швеція, Норвегія, Італія, Угорщина тощо. Можливо, варто обговорити питання про обмеження політичної реклами, але про повну заборону говорити не варто. В країні зі слабкими традиціями демократії політична реклама для партійних структур (зокрема, опозиційних) стає майже єдиним способом донесення своєї позиції. Стримувальним фактором може виступити інститут ліміту коштів, який дозволено використати на купівлю рекламного часу з політичною метою у невиборчий період.
Щодо "дня тиші", то потрібно в законодавстві додатково прописувати заборону на будь-яку приховану рекламу, яка опосередковано асоціюється з попередньою прямою передвиборчою агітацією кандидата. Ну і чинне законодавство має передбачити серйозне покарання за подібні порушення. Категорично має бути відкинута будь-яка спроба обмеження інформаційної свободи в мережі Інтернет.
Технічні кандидати, двійники та спойлери
Ця проблема відома навіть найбільш аполітичному виборцю. Армія цих героїв – обов'язковий атрибут ресурсної виборчої кампанії і ця кампанія побила рекорд через їх кількість.
У цього контингенту кандидатів дві найголовніші функції: 1) провідні кандидати використовують їх для отримання квоти в складах дільничних та окружних виборчих комісій (технічні кандидати); 2) вони мають відтягувати певну кількість голосів у провідних кандидатів завдяки співпадінню прізвищ (двійник), програми чи іміджу (спойлер). Велика кількість технічних кандидатів іноді скорочує явку виборців.
Читайте також: Є два шляхи, – Кравчук дав Зеленському пораду щодо Донбасу
Найбільш постраждала від технології двійників на цих виборах Юлія Тимошенко, однофамілець якої став справжнім головним болем під час реалізації стратегії виходу у другий тур. Малопомітний нардеп Юрій Тимошенко, який не зміг навіть нести заставу за себе самостійно, обігнав більш-менш медійних Олександра Шевченка, Ольгу Богомолець, Валентина Наливайченко, які вклали певні кошти у зовнішню та телевізійну рекламу.
Народний депутат Юрій Тимошенко, якого експерти називають виборчим "клоном" Юлії Тимошенко
Президентські вибори-2019 показали, що кандидатська застава у 2,5 млн гривень взагалі не є перепоною для реєстрації технічних кандидатів, оскільки щедрі спонсори знайдуться завжди. А тому вирішення цієї проблеми лежить у площині системних змін виборчого закону. Однак тут є величезна проблема: правові механізми протидії технічним кандидатам, спойлерам та двійникам обмежена активним виборчим правом, передбаченим Конституцією. Заборонити балотуватись таким особам юридично неможливо.
Звертаючись до досвіду сусідів, то потрібно згадати, що у РФ на державному рівні, наприклад, були спроби реалізувати законодавчі ініціативи щодо обов'язкового вказування в бюлетені факту спеціальної зміни прізвища напередодні виборів кандидата-двійника. Однак це більше формальна, ніж дієва спроба протидіяти цій "чорній технології".
Щодо українських реалій, по-перше, може йтися про зміну процедури формування виборчих комісій, що позбавить необхідність реєструвати велику кількість технічних кандидатів. По-друге, можна передбачити нумерацію у виборчі бюлетені кандидатів у президенти (цей механізм є на парламентських виборах). По-третє, у випадку співпадіння прізвищ кандидатів, можна дозволити в бюлетенях окремо виділяти іншим шрифтом чи кольором додаткові реквізити (наприклад, суб'єкт висування чи членство в партії).
Проект Виборчого кодексу передбачав ще одну новацію на президентських виборах, яка могла б вирішити проблему "техніків" – так званий "підписний фільтр", коли кандидат у Президенти повинен був зібрати підписи на підтримку свого висування не менше ніж 300 осіб, які мають представницький мандат. Щоправда, за повідомленням "Опори" це положення було виключено з проекту під час засідань робочої групи щодо доопрацювання кодексу. Причина – побоювання, що випадки відмови у реєстрації кандидатів після перевірки підписів створить можливості для зловживань з боку ЦВК.
У наступній частині блогу читайте про підкуп виборців, оплату агітаторів, фінансування виборчих фондів випадковими виборцями та ботоферми.
Читайте також: Путін кинув Україні новий виклик, – Le Point