Усе починається з картографування нафтових родовищ. Тривимірні мапи складають з хірургічною точністю, адже кожна свердловина це мільйонні інвестиції.
Вслід за картографами потенційне родовище оглядають підривники. На місці видобутку вони влаштовують контрольований вибух. Сейсмологи фіксують коливання земної кори і зі стовідсотковою вірогідністю встановлюють, що залягає під нею: нафта, газ, вода чи суміш цього всього.
Комп’ютери, якими послуговуються під час нафтової розвідки, в сотні разів швидші, ніж їхні побутові аналоги. Скажімо, British Petroleum використовує суперкомп’ютер, який входить до двадцятки найпотужніших у світі.
Якщо свердловину пробурили в потрібному місці, в потрібний час - справа залишається за малим. Нафту виштовхують на поверхню закони фізики, а саме сила тиску: спочатку “чорне золото” накопичується в колекторі, а звідти через свердловину фонтаном б’є назовні. Лише згодом, коли ця енергія спадає на нафтових платформах встановлюють насоси.
Ціни на нафту щоразу злітають вгору, тож її видобуток більш ніж рентабельний. Але великі корпорації розуміють, що поклади не вічні. Світовий видобуток нафти складає близько 30-ти мільярдів барелів на рік. Якщо темпи не зменшаться, розвіданих покладів вистачить максимум на 40 років, нерозвіданих - ще на 50.