Згідно зі всіма військовими стандартами, панування в небі є вирішальним фактором для домінування над ворогом під час бойових дій будь-якої інтенсивності. Коли російська армія пішла на нас великою війною, ворожі пілоти дуже швидко з'ясували, що небезпека для них криється буквально всюди. Замість того аби геть безкарно бомбардувати українські міста, воєнні злочинці зазнавали хай і не дуже великих, але відчутних втрат.

Героїчна робота захисників України призвела до того, що росіянам довелося суттєво обмежити використання авіації для ударів по прифронтових зонах десь із квітня 2022-го. Проте після масової появи у ворога модулів планерування і корекції, росіяни принаймні частково запанували в нашому небі. Це відчувають як бійці на фронті, так і на прикордонних територіях Сумщини й Чернігівщини, а також у багатостраждальному Харкові.

Перевага армії ґвалтівників і вбивць дозволяє їм просуватися вперед, стираючи з землі нові й нові населені пункти, тоді як Україна вимушена застосовувати власну авіацію дуже обмежено. Втім, ситуація з російськими військово-космічними силами не є настільки райдужною, як про це кажуть у кремлівській пропаганді. Загарбники мають шалену кількісну перевагу у бойових діях проти України, але дуже суттєво відстають у технологічному плані від країн першого світу.

Який запас міцності мають російські ВКС, чому Су-57 можуть вважатися напівбоєздатними, а також чи можна хоч у якійсь перспективі казати про можливість паритету в небі, читайте інтерв'ю з авіаекспертом та провідним науковим співробітником НАУ Валерієм Романенком.

Згідно з офіційними даними Генштабу та ГУР, у 2024 році Сили Опору знищили та вразили цілу низку російських літаків. Йдеться не лише про застосування далекобійних комплексів ППО, але й про атаки на ворожі аеродроми за допомогою безпілотників. Втім, не можна стверджувати, що всі ці удари серйозно вплинули на здатність окупантів завдавати ударів по військових та цивільних об'єктах України.

Фактично єдиними дійсно болісними втратами ворога за цей рік було знищення літаків дальнього радіолокаційного виявлення А-50. Збиття стратегічного бомбардувальника Ту-22М3, на жаль, не спричинило такої серйозного психологічного впливу на росіян, як, наприклад, втрата крейсера "Москва" чи потоплення десантних кораблів. Тим паче росіяни офіційно пояснили падіння борта технічною несправністю,
– каже Романенко.

Що ж стосується ДРЛВ, то їх ураження є принциповим. Перший А-50 воєнні злочинці втратили за 100 з чимось кілометрів від нашого кордону, другий – за 250. Із урахуванням того, що зона огляду такого борта сягає приблизно 300 кілометрів, росіяни повстали перед вибором: або ризикувати іншими рідкісними машинами, або ж пересувати ці літаки на роботу з глибини своєї території із можливістю бачити лише лінію бойового зіткнення.


Момент влучання ракети у російський А-50 / Скриншот з російських відео

Тож зараз росіяни фактично й використовують А-50 практично лише для ППО Криму. Коли мають підозру, що ми будемо завдавати ударів з Су-24 по півострову, вони приганяють на кілька днів борт ДРЛВ "побовтатися" у повітрі. При чому прилітає він не зі своєї основної бази в Івановому, а з Ахтубінська, який використовується як своєрідний тимчасовий оперативний аеродром,
– додає експерт.

Станом на зараз, як констатує Романенко, у Москві досі не прийняли рішення щодо використання А-50. Забути про них як про дуже зручний засіб розвідки або ж ризикувати. При цьому у випадку втрати бортів замінити їх загарбникам буде дуже важко, оскільки все, що пов'язане зі складною радіоелектронікою, є болючим місцем для путінських інженерів. Кількість А-50 є вкрай обмеженою, а літак, який планувався їм на заміну – А-100 "Прем'єр" за великим рахунком ще проходить випробування, та й взагалі є більше штучним виробом, ніж масовим.

Наші оборонці, до речі, були близькі до ураження цього літака під час атаки по Таганрогу. Безпілотник прилетів у те місце, де напередодні стояв цей борт, але росіяни перед цим чомусь завели його в ангар. Удар, на жаль, пройшовся по пустому місцю. То ж якихось простих рішень для загарбників наразі не існує. Коли ДРЛВ почувалися у безпеці, окупанти могли бачити об'єкти у нашому повітряному просторі на великій відстані. Вантажні Ан-26 – на кілометрів 500, винищувачі – десь на 300, крилаті ракети – на 250. Наразі ж виявити їх для загарбників є проблемою,
– пояснює експерт.

Удари по Криму ще не змінили диспозицію

Крім того, за словами Валерія Романенка, наразі не можна казати про те, що передача Україні далекобійних балістичних ракет ATACMS може суттєво допомогти прорідити російську авіацію. На жаль, ураження, що нанесли Сили оборони, поки що не призвели до перебазування своїх бортів на територію країни-агресорки.

Поки що всі удари були локальними. Була атака по Бердянську, коли постраждали гелікоптери К-52. Але, згідно з порталом Oryx, за всю повномасштабну війну таких "вертушок" втратили лише 35 із приблизно 140 наявних. Ба більше, ці гвинтокрили росіяни ще й можуть випускати. Загалом втрати авіації я оцінюю як 15 – 20%, не більше. Це дуже далекий до критичного показник, який вороги можуть більш-менш перекрити виробництвом,
– додає Романенко.

Ураження ж російських систем протиповітряної оборони є більш чуттєвими для ворога. Проте у тому ж Криму путінські посіпаки сконцентрували таку кількість комплексів, що попри регулярні атаки істотної дірки ще не утворилося.


Знищені пускові російських С-400 у Джанкої / Фото з ворожих соцмереж

Ми прицільно і правильно б'ємо по пунктах управління і всієї системи ППО, і по командному пункту дивізії. По командному пункту авіації, штабу. По пускових установках. Але коли у ЗМІ пишуть, що знищили кілька С-400, треба оцінювати це спокійніше. По-перше, йдеться лише про пускові установки або щось із радіолокаторів. По-друге, ті ATACMS, які нам передали, не здатні знищити подібну техніку, а можуть лише серйозно її пошкодити. Касетні боєголовки мають всередині суббоєприпаси з уражальними елементами, але вони навіть не здатні прошити броню наскрізь. Ними можна зрешетити кузов вантажівки, причеп з радіоелектронним обладнанням, пускові контейнери ракет, радар чи дюралеву авіаційну техніку, проте не знищити їх вщент. Здебільшого і літаки, і гелікоптери, і комплекси ППО після таких ударів залишаються придатними до ремонту,
– каже експерт.

Українських "Шахедів" поки що нема

Тож американські балістичні ракети все ж таки здатні більш ефективно вражати особовий склад ворога на відкритих ділянках, тоді як Storm Shadow та Scalp дійсно можуть нищити важливі російські об'єкти й підривати здатність авіаційних угруповань до виконання своїх завдань.

Завдяки французьким та британським далекобійним ракетам ми можемо завдавати відчутних ударів по окупантах. Бо наші безпілотники поки що не є настільки потужними, адже не несуть достатню кількість вибухівки. Удари по НПЗ є дуже ефективними просто тому, що під час їх атак головне – підпалити потрібний об'єкт. Якщо ж йдеться про командний пункт, завод чи якусь аналогічну потужну споруду, то наявного корисного навантаження точно недостатньо для суттєвих руйнувань,
– пояснює Романенко.

Для прикладу, російсько-іранські БпЛА Shahed несуть близько 50 кілограмів вибухових речовин, проте в "Алабузі" дуже хочуть збільшити цей показник. Поки найбільший далекобійний дрон, яким працювали українські захисники, може підняти у повітря 16 кілограмів.

Мабуть, всі пам'ятають удар по штабу Чорноморського флоту. Так от Storm Shadow – це майже пів тонни вибухівки. Чи могли б ми досягнути такого ж успіху із застосуванням лише наших дронів-камікадзе? Питання риторичне. Поки що, я вважаю, ми не виготовили українського аналога "Шахеда",
– додає експерт.

Не сильно змінюють ситуацію й безпілотники, виготовлені на базі легкомоторних літаків. З одного боку, це рішення є дешевим, а борти несуть фугасні авіаційні бомби. З іншого – протидіяти цій авіації росіянам значно простіше.

БпЛА на базі літака SWIFT орієнтовно може коштувати 55 тисяч доларів. До прикладу, "Бобер", на який збирав Сергій Притула, коштує майже вдвічі більше. Крім того, літак можна не використовувати як камікадзе – іноді ми просто скидаємо з них бомби та повертаємо носій. Можна й запускати їх в один кінець, проте їм легко протидіяти. У того ж "Шахеда" розмах крил – майже три метри, тоді як легкомоторні літаки втричі більші. Їх легко виявити та уразити системами ППО. Єдиний плюс – ми не ризикуємо життями людей. Проте у нас були спроби зальоту на такій авіації у ворожий простір. Одного з пілотів легкомоторного літака росіяни навіть взяли у полон,
– пояснює Романенко.


Боротися з безпілотниками на базі легкомоторних літаків росіянам значно простіше / Фото російських псевдоЗМІ

Крім того, якщо комплекси іранського виробництва можна направляти для атак по об'єктах біля лінії фронту, де зосереджена чимала кількість ППО, безпілотники з перероблених легкомоторних літаків для цього геть не підходять: вони занадто великі й повільні. Тому Україна може використовувати у прикордонних зонах чи на території Росії, але аж ніяк не біля лінії фронту, де висока щільність ЗРК і РЛС.

То ж, як би там не було, станом на початок травня 2024-го росіяни мають дуже суттєву перевагу над Україною в авіації та протиповітряній обороні. Завдяки тому, що пілоти здебільшого відчувають себе безкарними, вони щодня завдають ударів десятками крилатих бомб по наших містах. При цьому рішення з модулями УМПК до ФАБів є дешевим, ефективним і масовим. Зменшити погрози Київ зможе, лише коли отримає змогу відганяти ворожі борти від пускових рубежів.

Якщо пілоти знатимуть, що їх виліт з великим шансом закінчиться збиттям, вони просто не будуть виконувати завдання. З квітня 2022 й аж до появи універсальних модулів планування та корекції їх авіація працювала лише з кабрування. Тобто дуже обережно підлітала до лінії фронту, піднімала носи, і пускала некеровані снаряди. Зараз вони мають змогу практично нелімітовано бомбардувати прикордоння та лінію бойового зіткнення. Просто причепивши до бомб зразка 1954 і 1962 років крила. Китайці дають росіянам верстати для масового виготовлення таких бомб, тому вони особливо не задумуються, беруть не інтелектом, а кількістю,
– пояснює експерт.


ФАБи з модулем УМПК – величезна проблема для України / Фото з телеграму Combat footage UA

Літаки з Казахстану можуть трохи допомогти

Не здатні будуть суттєво вплинути на ситуацію й борти, які США буцімто викупили в Астани для України. Серед всієї номенклатури літаків, на думку Романенка, цікавими для Києва можуть бути лише Су-24. Якщо їх навіть неможливо відновити, завжди можна використати фюзеляжі як приманку для російських "Іскандерів" та "Кинджалів".

МіГ-23 та МіГ-27 – нам взагалі не потрібні, оскільки й самі маємо багато цих машин на базах збереження. МіГ-29, якщо казахи зберігали їх у нормальному стані, можуть трохи нас посилити. Можливо, як конструктор зберемо із п'яти один боєздатний. Так що нам потрібні лише Су-24 як єдині носії Storm Shadow та Scalp, бо адаптація цих ракет до F-16 потребуватиме часу. Та й без того в них вистачить нагальних завдань. Звісно, в американських винищувачів, які ми довго чекаємо, є свій аналог "товстих ракет". Із JASM-ER, наприклад, можна було б просто винести всі заводи у європейській частині Росії, проте питання, чи нам взагалі їх передаватимуть. Та й бити по території країни-терористки навряд дозволять. Втім, є й багато цілей на наших окупованих землях,
– каже Романенко.

Штати не відступаються від домовленостей із росіянами

Багато американських та європейських експертів й колишніх військових кажуть, що Україні треба дозволити вражати об'єкти у Росії за допомогою західної зброї, проте постійні табу можуть вказувати на існування певних домовленостей між Білим домом та Москвою.

Росіяни постійно міняють правила гри, проте, судячи з усього, американці дали їм якісь обіцянки, а тепер не можуть від них відступитися. Страждаємо від цього ми, бо фактично чинимо опір зі зв'язаними руками. Удари по НПЗ мають свій вплив, однак не факт, що ворог не зможе з часом захистити заводи, встановити комплекси РЕБ, перекрити об'єкти сітками, які наші легенькі дрони не проб'ють,
– додає експерт.


Захист від нальотів українських БпЛА / Фото "Маріуполь Спротив"

Росіяни здатні швидко адаптуватися

Крім швидкого створення нової, ефективної й не дуже технологічної зброї, нація вбивць, на жаль, демонструє неабиякий хист до навчання. Наприклад, коли реактивні снаряди GLMRS почали ну дуже дошкуляти окупантам, ті відправили на фронт групи інженерів для досліджень і підготовки пропозицій із протидії смертельній зброї. Російські фахівці зрозуміли, як саме варто налаштовувати системи РЕБ, аби прильоти з HIMARS не були настільки точними. Саме так росіяни почали ставити активні перешкоди на тих ділянках фронту, на яких могли забезпечити щільність засобів радіоелектронної боротьби.

Якби експерти просто передали ці дані "по інстанції" – тобто до відповідного управління Генштабу, ті б замовили розробку систем протидії якимось науково-дослідним організаціям, потім проводилися б довготривалі випробовування, то на пошук рішення знадобилося б років зо три мінімум. Але вороги просто проїхалися по частинах й передали інформацію до командирів. Вони дійсно здатні швидко адаптуватися,
– пояснює експерт.

Через ворожу протидію засобів РЕБ значно знизилися й ефективність високоточних снарядів M982 Excalibur, розвіялися надії на бомби GLSDB.

Нова авіабаза на Бєлгородщині не несе загроз

На жаль, росіяни показують здатність не тільки вчитися новим методам ведення війни, але й розбудовувати власну інфраструктуру для вбивства українців. Так, вони вже закінчують зведення аеродрому в Бєлгородській області за 75 кілометрів від наших кордонів.

Утім, після введення в експлуатацію ця база навряд додасть ворогам нових спроможностей, оскільки опиниться під вогневим контролем Сил оборони.

Будівництво аеродрому почалося ще у 2022-му, коли росіяни розраховували на зовсім інший перебіг бойових дій. Згідно з закладеними параметрами, вони хочуть отримати оперативний аеродром зі злітно-посадковою смугою в 1 800 метрів. Такі аеродроми будуються для того, щоб просунути фронтову авіацію ближче до району активних бойових дій, щоб не потрібно було годинами летіти. Судячи з усього, хочуть застосовувати з нього штурмовики Су-25. Проте ми зможемо ударити по базі і з "Вільхи", і з безпілотників. Якщо не по літаках, то по ЗПС. Перебиваєш її десь посередині, і аеродром відпочиває, доки не затвердіє бетон на "латках",
– додає експерт.


Злітно-посадкова смуга нового аеродрому на Бєлгородщині / Фото з Х RedIntelPanda

Утім, з авіацією, РЕБ та ППО у росіян зовсім не все так гарно, як вони розповідають. Маючи значну перевагу перед Україною, росіяни геть відстають від країн першого світу. Наприклад, їх "новітній" винищувач Су-57, що позиціонують як буцімто п'ятого покоління, насправді зовсім таким не є. Проєкт, який розробляли з 2001 року, на який витратили мільярди доларів як російських, так і індійських грошей, виявився по великому рахунку провальним.


Су-57 практично небоєздатні, але красиво виглядають / Фото російських пропагандистів

Не дарма Нью-Делі ще у 2018-му відмовився від такої співпраці з Москвою, оскільки всім було очевидно, що Росія не зможе побудувати літак саме п'ятого покоління. Навіть за умов повного доступу до західних деталей і відсутності санкцій, путінські інженери не стягнули б настільки технологічного виробу, аби їх винищувач повністю відповідав базовим вимогам до подібних машин.

Згідно з концепцією п'ятого покоління, двигун борта має бути захищений від відповідного радіоелектронного обладнання. Максимально захищений від теплового випромінювання. Цього росіяни не зробили. У них дотепер всі побудовані Су-57 мають двигуни так званого першого етапу. Такі самі, як стоять на четвертому плюс-плюс поколінні – на Су-35 та Су-34,
– пояснює Романенко.

Взагалі ж до винищувачів п'ятого покоління висунуто дві головні вимоги: вони мають бути створені згідно з технологіями малої помітності та глибоко інтегровані до автоматизованих систем управління інших родів військ. Тобто, наприклад, американські пілоти можуть побачити зенітний комплекс і не входячи у небезпечну зону напряму передати всю інформацію про нього найближчому артилерійському підрозділу сухопутних військ. Фактично льотчик може сам управляти знищенням цієї ЗРК зі свого борту. Росіянам подібні речі не доступні через відсутність ефективних систем передачі тактичної інформації, і це одна з головних причин, чому Су-57 не можна називати новітнім.

Крім того, у настільки розпіарених пропагандою винищувачів постійно виходять з ладу дві найголовніші компоненти – радіолокаційний комплекс системи управління озброєнням, а також комп'ютер, від якого залежить взагалі робота всіх систем літака. Простіше кажучи, ламаються елементи, які відповідають за виявлення цілей та наведення по них ракет, а також комп'ютер, від якого залежить взагалі робота всіх систем.

Сенсорна частина Су-57 – це так звані вироби Ш-121 та обчислювальна машина, "мізки" літака. Останні управляють прицілюванням, озброєнням, роботою ряду систем, а головне – навіть польотом. Бо літаки цього четвертого і п'ятого покоління, вони нестабільні по тангажу. Для підвищення вертикальної маневреності вони зроблені так, що весь час комп'ютер має підтримати горизонтальність їх польоту. Бортовий комп'ютер також займається обробкою інформації для всієї авіоніки літака,
– додає експерт.

Щоб показати на дисплеї тактичної обстановки місцезнаходження борта, цифрову карту, швидкість, цілі та відстані до них, потрібен дуже потужний процесор. Для безпосереднього збору інформації залучена радіолокаційна система, яка у Су-57 розташована по всьому літаку, а не лише у носовій частині. Є радари переднього та бічного огляду тощо.

І от виявляється, що Ш-121 та БЦОМ ІМА БК – бортовий комп'ютер – низької якості та постійно відмовляють. Наприкінці минулого року росіяни збирали нараду з представниками всіх провідних підприємств та конструкторських бюро аерокосмічної і приладобудівної галузей, аби розібратися, чому так сталося. Вимагали, аби всі фахівці представили поглиблений аналіз ситуації та пропозиції по розробці оперативних заходів, направлених на підвищення якості та надійності. Слова красиві, але чи їм це вдасться?
– каже Романенко.


Один із найголовніших вузлів винищувача, що постійно ламається / Інфографіка російських пропагандистів

Річ у тім, що фірма-виробник базових мікропроцесорів "Ельбрус", на яких заснована ця бортова цифрова обчислювальна машина, була змушена відмовитися від постачань продукції для міноборони через санкції. Бо у неї нема можливості отримати ані комплектовання для свого обладнання, ані вкрай потрібних компонентів для серійного виробництва. Провести це у валізці або обійти обмеження дуже складно, бо йдеться і про програмне забезпечення для верстатів з цифровим програмним управлінням, і постійні консультації з компаніями-виробниками.


Бортова цифрова обчислювальна машина інтегрованого модуля авіоніки бойових комплексів Су-57 / Ілюстрація з російських ЗМІ

Там такий технологічний рівень нарощування кристалів для мікропроцесорної техніки, що обладнання і поїздом не завезеш, не те що контрабандою в кишені. Певною мірою їм може допомогти Китай, але далеко не в потрібних обсягах. Звісно, росіяни намагатимуться замінити обладнання, але це потребуватиме і додаткових випробувань, і багато часу. Росіяни хотіли, не маючи інтелекту, на лише одному нахабстві нагнути світ. Проте виявляється, що технологічно виготовляти сучасну зброю без допомоги Заходу вони не можуть. Відстають на одне-два покоління,
– пояснює експерт.

То ж зовсім не просто так за весь час серійного виробництва Су-57 загарбники створили лише 11 бортів. І то один розбили під час випробувань. У 2022-му вони випустили 6 літаків, але вже у 2023 році – тільки два. Й одразу після цього проводили збори виробників радіоелектронних комплектуючих через масові збої основного обладнання. Фактично вони зупинили виробництво до того моменту, поки не зможуть розв'язати технічні проблеми.

Певною мірою адаптувалися росіяни й до погіршення безпеки під час авіаперевезень. Зокрема й через те, що у них значно зменшилася географія польотів і, як наслідок, навантаження на літаки.


Зараз росіяни користаються авіацією здебільшого для подорожей на якісь курортні місцевості або у дружні до них країни. То ж у них є можливість, так би мовити, поставити частину лайнерів під паркани, використовувати їх як склади із запчастинами. Також вони експлуатують літаки, залежно від стану. Тобто не проводять потрібних чеків і перевірок, але створили при кожній фірмі по так званому конструкторському бюро для ремонту й розв'язання проблем. Поки що їм вдається уникати серйозних аварій,
– каже експерт.

Допомогу в ремонті вкрадених бортів надає Москві й Іран. Країна, яка перебуває під санкціями понад 40 років, має найбільший серед країн другого світу ракетний парк, найбільшу номенклатуру типів ракет, певною мірою найкращі дрони-камікадзе з великою дальністю польотів. Цим досвідом Тегеран зараз радо ділиться із росіянами.


Крадені Росією літаки на обслуговуванні в Ірані / Фото іранських пропагандистів

Ба більше, країна-терористка ще й намагається запустити власне виробництво цивільних літаків. Для цього на заводі у Казані побудували новий цех, в якому планують збирати Ту-214 – модернізацію радянського лайнера Ту-204. Випускають росіяни й регіональні реактивні пасажирські літаки SuperJet-100, якими б ненадійними вони не були.

То ж по великому рахунку російські ВКС не матимуть можливості серйозно зміцнюватись. Повноцінно перекрити тотальну залежність Москви від західних компонентів не зможуть ані Китай, ані Іран. Досягнути якісних проривів та просунутися саме в технологічному плані росіяни також не здатні. Проте будувати винищувачі з використанням не найсучасніших рішень, а також підтримувати наявні борти у боєздатному стані Кремль точно зможе.

Якщо втрати літаків держави-терористки не сягнуть дійсно критичних масштабів, воєнні злочинці навіть збережуть здатність експортувати свої Су-34 та Су-35 до країн третього світу. Але навряд друзі Росії цікавитимуться її виробами через якийсь проміжок часу, бо ніхто не хотітиме застарілу продукцію. Повноцінний перехід військово-космічних сил на винищувачі 5 покоління виглядає геть неможливим у будь-якому часовому проміжку.

Не варто очікувати покращень і на ринку цивільних авіаперевезень: в умовах санкцій крадені літаки будуть поступово деградувати. Утім, оскільки прибрані росіянами до рук Boeing та Airbus є новими, експлуатувати ці лайнери можна ще деякий час. Особливо коли санкції працюють не надто ефективно, а Іран залюбки ділиться своїм досвідом догляду за старим авіапарком.

Україна ж може покладатися хіба що на збільшення допомоги союзників та хоча б поступове нарощування кількості F-16 та засобів ППО. Проте про досягнення паритету у битві за контроль над повітряним простором поки ми можемо лише мріяти.