Ба більше, більшість найвизначніших українських лідерів – князі, гетьмани, урядовці та революційні діячі – навіть не поховані в Україні. Де спочивають творці нашої з вами державності та чи можливо створити такий пантеон зараз – читайте у матеріалі 24 Каналу.
Варте уваги Козацька історія, знищена двічі: що приховувало Каховське водосховище і чи слід відновлювати ГЕС
Чому нам потрібен власний пантеон героїв
Наречена Дмитра "Да Вінчі" Коцюбайла – Аліна Михайлова вже ініціювала звернення до президента з проханням створити Пантеон Героїв і зараз за дорученням глави держави триває робота над цим. Однак про те, яким він буде – невідомо. Цей Пантеон буде присвячений борцям за нашу свободу – воїнам, які віддали своє життя у боротьбі за свою землю.
Це важливо. Однак нам потрібен також і пантеон, де б можна було й вклонитися батькам нашої державності – людям, які століттями творили нашу історію. Але, на жаль, наразі не можемо цього зробити. У Франції, Іспанії, Польщі, Великій Британії, до прикладу, є такі пантеони – зазвичай це храми, в яких спочивають більшість монархів та правителів. В України подібного місця немає.
І на це є кілька причин. Найперша, як не дивно – Росія. Оскільки сьогодні Україна відзначає День Державності, далі ми розповімо про поховання найвизначніших батьків нашої країни й ви самі все зрозумієте.
Де спочивають князі Русі-України
Найпершими творцями нашої держави без сумніву є князі Київської Русі. Однак чи знаєте ви, скільки могил великих князів зараз є в Україні? Насправді, не нуль, але й тут є свої нюанси.
Почнімо з Олега, якого називають Віщим – першого князя об'єднаної Русі, який свого часу здійснив вдалі походи на Константинополь – столицю Візантійської імперії й уклав важливі для молодої держави договори. Він же був опікуном майбутнього князя Ігоря Рюриковича. За переказами та літописними даними, князя поховали на Щекавиці, проте саму могилу годі й шукати – вона давно втрачена.
Олег показує маленького Ігоря київським князям Аскольду та Діру / Радзивилівський літопис
Ігор Рюрикович – засновник великої династії, нащадки якої досі є європейськими монархами. У 945 році, за літописними даними, його стратили деревляни. Місцем поховання великого князя вважається курган на околиці села Немирівка Коростенського району на Житомирщині. На кургані встановлений хрест, а біля нього – пам'ятний знак.
Тільки от офіційні розкопки свідчать, що в кургані немає поховання. Та за переказами місцевих, під час Першої світової війни Ігореву могилу розкопали солдати і знайшли там скелет і середньовічний меч. За цими ж твердженнями, останки поховали в місцевій каплиці, але достовірність цих подій не доведена.
Ігорева могила на Житомирщині / Фото Вікіпедії
Княгиня Ольга – одна з найвпливовіших жінок у світовій історії, яка посіла престол після смерті свого чоловіка Ігора. За час свого правління вона провела податкову реформу та навіть хотіла похрестити Русь. Ольга була регентом свого малого сина Святослава, то ж коли той досяг повноліття, відійшла від справ.
Хрещення княгині Ольги / Радзивилівський літопис
Святослав – син Ігоря та Ольги, якого прозвали Хоробрим. Більшість часу під час свого княжіння він провів у походах. Попри войовничий характер, він завжди був шляхетним і як свідчать літописні дані, попереджав ворогів про свій наступ, надсилаючи їм звістку з фразою "Іду на ви", тобто "Іду на вас". На жаль, могили князя не існує. У 972 році, за літописними даними, його вбили печеніги, коли той повертався з походу на Константинополь. Це сталося на території сучасної Дніпропетровщини. За переказами, з черепа князя вождь печенігів зробив чашу. Останки князя назавжди втрачені.
Володимир Великий – хреститель Русі, великий князь, який не тільки розширив територію Русі, але й значно посилив її авторитет у Європі після прийняття християнства як державної релігії. Князя та його дружину Анну поховали у вищезгаданій Десятинній церкві, збудованій правителем. Історія знайдення останків майже схожа з тим, як знайшли поховання княгині Ольги. Оскільки Володимир Великий канонізований церквою, то його останки вважалися мощами і зберігалися в різних храмах столиці. Найбільшою реліквією був череп князя. Однак перед початком радянсько-німецької війни череп Володимира вивезли до Ленінграда, де антрополог Міхаіл Герасимов нібито мав реконструювати обличчя князя. Та по завершенню війни з’ясувалося, що череп князя зник. Зараз лише частинка мощей Володимира Великого зберігається у Києво-Печерській Лаврі.
Хрещення Русі / Картина Петра Андрусіва
Схожа історія могла б і спіткати останки князя Ярослава Мудрого – правителя, якого прозвали "тестем Європи", адже в результаті його шлюбної дипломатії, українки стали королевами європейських держав, а кров Рюриковичів і до сьогодні тече в монарших родах Європи. Також князь сприяв розвитку освіти на Русі та за його правління був укладений перший збірник законів "Руська правда" або ж "Правда Ярослава", яка стала не тільки правовою основою життя на Русі, але й пізніше у Великому князівстві Литовському. Після смерті Ярослава поховали у Софійському соборі. За кілька років до Другої світової війни череп князя відвезли до вищезгаданого Герасимова, який відтворив обличчя князя, і останки повернули в 1940 році до саркофагу. І тільки в 2009 році при черговому відкритті саркофагу з’ясувалося, що в гробниці тільки жіночі останки – ймовірно, Інгігерди – дружини Ярослава.
Саркофаг Ярослава Мудрого та Інгігерди у Софійському соборі / "Вечірній Київ"
Річ у тім, що при відступі німецьких військ з Києва, українці розуміли, що на місце одних окупантів прийдуть такі ж окупанти та варвари, тому останки Ярослава разом з іконою Миколи Мокрого вивезли з Києва. Зараз обидві реліквії перебувають в США в української діаспори. Переговори про перевезення останків князя велися в часи Януковича, тому результату не було. Про перевезення до Києва ікони Миколи Мокрого у квітні минулого року заявив Володимир Зеленський, однак процес з невідомих причин зупинився.
Володимира Мономаха – одного з останнього правителів об’єднаної Русі та автора легендарного "Повчання дітям", за однією з версій поховали з почестями у Софійському Соборі. Однак останки князя не збереглися і де вони – невідомо.
Варто відзначити, що в історії Русі було сотні правителів, адже існували удільні, тобто окремі князівства, в яких княжили різні гілки Рюриковичів. Тому логічно, що зараз ми б мали мати сотні князівських поховань в Києві, Переяславі, Чернігові, Луцьку, на Львівщині тощо. Однак в часи СРСР більшість поховань зникли – радянські експедиції при виявленні решток князів, вивозили їх до Росії, де вони перебувають і досі. І виходить патова ситуація – вклонитися своїм предкам та батькам державності зараз українці не можуть. Не роблять цього і ті, хто заявляє про себе як про нащадка Русі – останки зберігаються в невідомих секретних місцях.
Історик Олександр Алфьоров у коментарі 24 Каналу відзначив, що ставлення росіян до останків наших князів яскраво свідчить про те, що Росія до Русі не має жодного відношення.
Багато рештків наших правителів на рівні козацької старшини, на рівні наших князів часів Русі просто складалися в коробки і ставилися в відділах археології і там вони знаходили своє місце без жодного пошанування, без жодного людяного ставлення до них. І це є насправді відповідь на питання, хто ж є Русь. Там в Росії, коли ці коробки провозили до них, не те, що жодного певного пієтету не було, це просто був матеріал для дослідження. І це абсолютно відзеркалює ту сторінку, що коли Росія називає себе Руссю, вони насправді не відчувають цю Русь, і їм байдуже до останків правителів чужої для них держави,
– підкреслив історик.
Де могили українських королів
Попри поширене переконання, що першим українським королем був Данило Романович, першим, хто отримав корону від Папи Римського став онук Ярослава Мудрого – Ярополк Ізяславич. Хоча тоді на Русі активно тривали міжусобні війни за владу, тому попри коронацію в Римі, Ярополк був королем тільки номінально, не маючи реальної влади. Та все ж факт залишається фактом. У результаті міжусобних війн, короля поблизу Звенигорода убили. Ярополка поховали у Михайлівському Золотоверхому соборі в Києві. Та могила короля фактично втрачена і не в останню чергу через те, що радянська влада зруйнувала святиню в 1937 році.
Христос коронує Ярополка / Мініатюра з Трірського псалтиря
Другим королем, який отримав корону від Папи, став Данило Галицький – легендарний правитель, який спершу роками намагався повернути батьківський престол, захоплений галицькими боярами, а потім всі зусилля докладав до формування антимонгольської коаліції. Пишна коронація відбулася в 1253 році в Дорогочині. Данило хоч і не є першим українським королем, але точно є першим сувереном з реальною владою. Крім того, монарх увійшов в історію як засновник Львова – міста, названого на честь його сина. Після смерті в 1264 році Данила Романовича поховали в церкві Святої Богородиці в Хелмі (Холмі) – нині це територія Польщі, а тоді це була королівська столиця. Попри всі зусилля сучасників знайти поховання, поки що гробницю короля Русі так і не знайшли.
Церква Святої Богородиці в Холмі / Фото Вікіпедії
Жоден із синів Данила Романовича не мав королівського титулу, кожен із них правив частиною батькового королівства. Натомість королівський титул носив онук Данила Юрій І Львович. Він же об’єднав усі землі королівства та сприяв заснуванню православної галицької митрополії. Роки його правління ознаменували стабільність та процвітання в королівстві, однак життя самого короля оповите таємницями – історики досі сперечаються щодо того, коли помер монарх, а про його поховання відомостей практично немає.
Печатка Юрія І Львовича
Могили видатних козаків та гетьманів
Українська монархія протягом ХІІІ – XІV століть занепала, натомість на теренах земель Великого князівства Литовського, а пізніше Речі Посполитої, виникло та розвивалося козацтво.
Першою видатною постатю козацьких часів є Дмитро "Байда" Вишневецький – волинський магнат, який збудував фортецю на острові Хортиця – прототип козацької Січі, що дало поштовх до перетворення козацтва з групи людей, які втікали від поневолення, на потужну військово-політичну організацію. Могили видатного козака немає, адже його у 1563 році стратили у Стамбулі за наказом султана Селіма ІІ – сина Роксолани.
Дмитро "Байда" Вишневецький / Потрет XVIII століття
Ще одною видатною постатю козацьких часів є Петро Конашевич-Сагайдачний – гетьман, відомий визначними перемогами. Зокрема, у 1618 році гетьман з військом здійснив похід на Москву. Попри те, що козаки не захопили ворожу столицю, після рейду в місто Калуга московитам не залишалося нічого крім як почати переговори з річчю Посполитою. Крім того, Сагайдачний відзначився і в Хотинській битві проти османський військ, там же він зазнав поранень. Гетьман також був великим меценатом та спонсорував будівництво церков. Поховали його на території сучасної Києво-Могилянської академії, однак могила втрачена. Тому у пам’ять про гетьмана там встановили символічний хрест.
Таблиця на умовній моглилі Сагайдачного в Києві / Фото "Герої України"
Богдан Хмельницький – непересічна та суперечлива особистість в українській історії. У 1648 році під його проводом розпочалася Національно-визвольна війна, результатом якої стало створення Гетьманщини. Хмельницькому вдалося відновити українську державність, яка була втрачена на майже 3 століття після занепаду Русі. Однак у 1654 році гетьман з козаками взяв участь у Переяславській раді та підписав Березневі статті з Московським царством. Росіяни ще в часи СРСР називали цю подію “возз’єднанням України та Росії”, а в 1954 році з усім розмахом відзначали 300-річчя цих подій. Саме тому постать Хмельницького в цьому контексті сприймається не так однозначно. Однак без сумніву, гетьман зробив величезний вклад в українське державотворення.
Помер Богдан Хмельницький у 1657 в Чигирині і, ймовірно, похований в Ільїнській церкві в Суботові. Чому ймовірно? Тому що могили гетьмана у результаті пошуків не знайдено. За однією з версій, її розграбували, тому й останків гетьмана годі шукати.
Іллінська церква в Суботові / Фото Gazeta.ua
Після смерті Хмельницького гетьманську булаву отримав Іван Виговський. Попри лише дворічне правління, Виговський відзначився неабияким здобутком. Гетьман вирішив, що варто було б укласти союз з поляками аби протидіяти московитам. Йому фактично вдалося досягти того, щоб перетворити Річ Посполиту з союзу двох держав на союз трьох – Польщі, Литви та Руського князівства. Унаслідок угод з Річчю Посполитою московити вирішили піти на козаків війною і зазнали нищівної поразки під Конотопом. Однак через загальне невдоволення політикою Виговського щодо союзу з поляками, проти яких воював Хмельницький, гетьман склав булаву. Через 5 років після цих подій він спробував повернути булаву та навіть був співорганізатором антипольського повстання, через що був страчений. Точне місце поховання невідоме. Ймовірно, спершу гетьмана поховали у Юсиптицькому монастирі на Львівщині. Однак де зараз могила Виговського – невідомо.
Битва під Конотопом / Картина Артура Орльонова
Про Петра Дорошенка можна було б написати цілий окремий матеріал. У період Руїни, коли Україна була поділена на Правобережну та Лівобережну, гетьману постійно доводилося провадити боротьбу з зовнішніми та внутрішніми ворогами. На певний час Дорошенку вдалося об’єднати обидва береги Дніпра під своєю булавою. Однак в ході всіх перипетій йому довелося відректися від влади. Останні роки життя гетьман провів у селі Ярополче під Москвою, де й помер та був похований на місцевому кладовищі. Там він спочиває і досі. В Україні неодноразово висловлювали бажання повернути останки гетьмана, але безуспішно. Зараз же, на тлі повномасштабної війни дуже малоймовірне перепоховання Дорошенка в Україні.
Могила Петра Дорошенка в Підмосков'ї / Фото Live Journal
Іван Мазепа також вартує окремого матеріалу – великий український політик, який є справжнім тригером для росіян. Зараз українців країна-терорист називає “бандерівцями”, у період між Першою та Другою світовими війнами московити використовували слово “петлюрівці”, однак до того всіх українців, які не стільки проявляли націоналістичні погляди, скільки просто любили свою землю, мову, культуру, називали саме “мазепинцями”.
Мазепа певний час був близьким товаришем московського царя Петра І, який пізніше проголосив себе імператором. Деякі історики вважають, що останній отримав владу саме завдяки підтримці гетьмана. Однак Мазепа ставив державні інтереси вище і бачив, що союз з московитами тільки придушує українську державність. Тому під час Північної війни між Московією та Швецією, Мазепа з частиною козацтва перейшов на бік шведів. Кульмінацією цієї історії стала Полтавська битва, у якій, на жаль, перемогли московити. Петро І наказав повністю знищити козацьку столицю Батурин - московські війська зруйнували місто та вбили всіх його жителів, влаштувавши там різанину. Також була зруйнована Запорозька Січ, а московська церква наклала на Мазепу анафему, якої досі дотримуються РПЦ та її сателіт УПЦ МП, але Вселенський патріархат визнав її недійсною. Варто зауважити цікавий факт – Мазепа був не тільки державним діячем, але й меценатом, за підтримки якого збудували десятки церков. Чимало з них зараз перебувають у руках УПЦ МП, яка проклинає Мазепу.
Гетьман після поразки в Полтавській битві втік до Молдовського князівства, де невдовзі помер і був похований у місті Бендери. Згодом мародери розграбували могилу Мазепи, але козаки пізніше перепоховали його останки, але де – невідомо.
Пам'ятний знак у Варниці (Молдова) / Фото "Дзеркало тижня"
Наступником Івана Мазепи став Пилип Орлик – легендарний автор першої української Конституції. Він вважається гетьманом у вигнанні, але варто відзначити, що все своє життя Орлик поклав на пошук союзників для визволення України, ба більше, у 1712 році почав спробу визволення Правобережжя, дійшовши до Білої Церкви. Однак, на жаль, успіху досягти не вдалося. Пилип Орлик намагався ще раз вирушити в похід, але усі спроби не дали результату. Помер гетьман у румунському місті Ясси. Його поховали у місцевому храмі, на місті якого пізніше збудували новий собор, тому для пошуків могили гетьмана потрібно організовувати експедиції.
Кафедральний собор міста Ясси / Фото Вікіпедії
Кирило Розумовський – останній гетьман козацького періоду, який намагався відновити славні часи Хмельницького та Мазепи. Однак у 1764 році указом Катерини ІІ посада гетьмана була скасована, натомість Розумовському пообіцяли державне забезпечення та маєтки. Останні 9 років свого життя останній гетьман провів у Батурині – козацькій столиці. Відповідно до заповіту Розумовського, його поховали у збудованій ним же Воскресенській церкві. Пізніше могилу розграбували, але останки залишилися.
Де поховані головні українські революціонери
Після того, як Російська імперія знищила Гетьманщину та останню Запорізьку Січ, українська державність зникла на понад півтора століття. Однак все змінилося під час Першої світової війни. Тоді імперії зазнавали краху й однією з перших стала Російська. Поневолені народи скористалися цим й упродовж 1917 – 1918 років на карті світу з'явилися Латвія, Литва, Естонія, Фінляндія, Білорусь, Україна та інші держави.
У березні 1917 року в Києві була заснована Українська центральна рада – головний законодавчий орган УНР. Її головою обрали видатного історика Михайла Грушевського, який був на цій посаді понад рік. Як політика Грушевського часто критикували сучасники, які виступали за незалежність України, бо Грушевський був автономістом – тобто виступав за автономію УНР у складі Росії. Однак наступ більшовицьких військ призвів до ухвалення IV Універсалу, який проголошував незалежність.
Після перевороту Павла Скоропадського, Грушевський покинув Київ та кілька років прожив в еміграції. Пізніше повернувся до окупованої більшовиками України і працював як науковець. Помер Грушевський у 1934 році в Ставропольському краї через зараження крові після операції. Цікаво, що операцію йому проводив місцевий лікар, який не був хірургом. Поховали Михайла Грушевського на Байковому кладовищі у Києві.
Могила Михайла Грушевського на Байковому кладовищі / Фото Вікіпедії
29 квітня у результаті перевороту УНР припинила існування, натомість на світ постала Українська держава на чолі з гетьманом Павлом Скоропадським – офіцером російської армії та нащадка 4 українських гетьманів козацької доби. Через непопулярність УЦР, гетьманський переворот як такий не зустрів опору.
Скоропадський прагнув не лише відновити козацтво, але й намагався впровадити низку реформ, але на жаль, вони так само не здобули популярності серед населення. Крім того, гетьман спирався на підтримку Центральних держав, що допомагало йому понад пів року утримувати стабільність в державі навіть на тлі внутрішніх протистоянь. Однак 11 листопада 1918 року Перша світова війна завершилася поразкою Центральних держав, тому Скоропадський втратив підтримку і тоді розпочалося протистояння з УНР, у якому гетьман зазнав поразки. Після зречення влади Скоропадський емігрував та помер у Німеччині. Зараз Павло Скоропадський спочиває в Обестдорфі.
Могила Павла Скоропадського в Обестдорфі / Фото Вікіпедії
Після повалення гетьманату була відновлена УНР, а на її чолі постала Директорія. Один з її очільників – Симон Петлюра – так само як Мазепа став тригером для росіян. Петлюра очолив боротьбу проти більшовиків та білогвардійців, а також уклав союз з Польщею, метою якого стала боротьба з росіянами для відновлення УНР в її кордонах. Щоправда, угода з Польщею призвела до розколу серед українців, оскільки Петлюра в обмін на допомогу погодився визнати окупацію ЗУНР. У підсумку Польща попри домовленість з Директорією уклала мирний договів з більшовиками. Останніми спробами відновити незалежність стали Зимові походи. Другий зимовий похід історики часто називають актом відчаю, оскільки від початку він був приречений на поразку. Після його завершення українська боротьба припинилася, а більшовики окупували Україну.
Після поразки Української революції Петлюра також емігрував. З 1924 року жив у Парижі – через 2 роки там його убив Самуїл Шварцраб, який пояснював свої мотиви нібито помстою за єврейські погроми, хоча за іншою версією це було замовлення радянських спецслужб. Однак через радянську фальсифікацію і звинувачення в бік Петлюри в антисемітизмі, вбивцю виправдали. Поховали Петлюру у французькій столиці.
Могила Симона Петлюри в Парижі / Фото "Дивись.Інфо"
Під час Української революції Західно-Українську Народну Республіку очолював Євген Петрушевич, який під час час війни з Польщею був проголошений диктатором. Попри те, що часто у нас слово диктатор має негативні асоціації, це не про Петрушевича. Часто його називали м'яким диктатором. Однак через спершу окупації ЗУНР Польщею, а потім і поразку визвольних змагань після Другого зимового походу, Петрушевичу довелося так само емігрувати. Наприкінці життя оселився в Берліні, де й помер у 1940 році. Євген Петрушевич – один з небагатьох українських державотворців, якого перепоховали в Україні – в 2002 році його поховали на Личаківському кладовищі у Львові в каплиці, поруч з похованнями січових стрільців. Тепер же поблизу могили Петрушевича спочивають загиблі герої російсько-української війни.
Могила Євгена Петрушевича у Львові / Фото ЛМР
Євген Коновалець – ще одна непересічна особистість у визвольних змаганнях українців – командир Січових Стрільців, полковник армії УНР, засновник та перший очільник Організації українських націоналістів. Все своє життя він присвятив боротьбі за українську свободу, навіть в часи, коли доводилося боротися з противниками зі всіх боків. Водночас Коновалець був противником Другого зимового походу армії УНР, а після поразки революції емігрував до Нідерландів. Там на нього було чимало замахів, а в 1929 році генерал КДБ Павєл Судоплатов передав Коновальцю замасковану під коробку цукерок вибухівку, яка нібито була "подарунком від друзів". У результаті вибуху Коновалець загинув. Поховали його у Роттердамі.
Могила Євгена Коновальця у Роттердамі / Фото "Укрінформ"
У період між Першою та Другою світовими війнами Україна здійснила ще одну спробу відновлення державності і відбулося це на Закарпатті, яке тоді було частиною Чехословаччини. Оскільки у Мюнхені європейські лідери погодили поділ Чехословаччини, то Підкарпатська Русь (Закарпаття) було під загрозою угорської експансії. Першими Будапешт захопив Мукачево та Ужгород. 15 березня 1939 року була проголошена незалежність Карпатської України під керівництвом Августина Волошина. Країна проіснувала лічені години, бо Угорщина продовжила захоплення. Після цього він емігрував до Праги, де в 1945 році його затримали радянські спецслужби за звинуваченнями в "націоналізмі та ворожому ставленні до радянської влади" і вивезли до Москви, де й помер у в'язниці. Місце поховання невідоме. На цвинтарі у Празі йому встановили символічну могилу.
Символічна могила Августина Волошина у Празі / Фото Вікіпедії
Під час боротьби з угорцями в обороні Карпатської України брав участь Роман Шухевич, який згодо став головнокомандувачем Української повстанської армії, яка не тільки вела боротьбу під час Другої світової війни, але й продовжувала давати відсіч радянським військам після її завершення. Боротьба під проводом Шухевича тривала ще 5 років після перемоги над нацизмом, але в березні 1950 року його вбили радянські агенти.
Поховали Романа Шухевича на Личаківському цвинтарі у Львові.
Могила Романа Шухевича у Львові / Фото Вікіпедії
Степан Бандера – один із лідерів ОУН та теоретиків українського націоналізму. У червня 1941 року Бандера разом з Ярославом Стецьком був автором Акту відновлення Української Держави, після чого його затримали нацисти та ув'язнили в концтаборі Заксенгавзен. Через радикальні методи боротьби постать Бандери є неоднозначною та суперечливою, зокрема його негативно сприймають в Росії та Польщі. Остання – через те, що Бандера зі спільниками радикально боровся проти польської влади на території Заходу України, який був у складі Польщі в міжвоєнний період.
У 1959 році за наказом КДБ у Мюнхені радянський агент Богдан Сташинський вбив Степана Бандеру. Лідера націоналістів поховали у Мюнхені. Могила Бандери неодноразово страждала від рук вандалів, але разом з тим туди часто навідуються українці.
Могила Степана Бандери у Мюнхені / Фото Вікіпедії
Чи можливо створити пантеон батьків державності і чому це "на часі"
Україна святкуватиме 32-гу річницю відновлення незалежності, однак за ці роки наша держава досі не розв'язала глобальної історичної проблеми. Очікувано, що на момент відновлення незалежності у нас не було пантеону державців, оскільки наша країна в різні часи була під владою сусідніх імперій та країн. Однак за понад 3 десятки років Україна так і не наважилася виправити цю помилку і створити пантеон батьків державності.
Останки більшості великих князів Русі втрачені, однак ми точно знаємо, де шукати рештки Ярослава Мудрого. Історик Олександр Алфьоров в коментарі 24 Каналу зауважив, що Росія постійно намагається забрати останки великого князя собі. Водночас з боку України ініціатив не так багато. Відомо, що українська делегація їздила в США на перемовини щодо останків Ярослава Мудрого, однак тоді діаспора відмовилася повертати рештки князя через проросійську владу. Тоді країною керував експрезидент-втікач. У 2019 році Алфьоров формував групу істориків для того, аби поїхати на переговори у США щодо повернення решток князя, однак робота тоді зупинилася.
Та є і більш чутливе питання – як ми побачили вище, більшість видатних державних діячів минулого століття померли в еміграції і зараз поховані за кордоном. Мова йде як про Петлюру, Скоропадського, Коновальця і Бандеру, так і про інших видатних українців, які були вимушені втікати з-під радянської окупації. Питання про перепоховання періодично виринає в інформаційному просторі, особливо після того, як у Києві перепоховали поета Олександра Олеся та його дружину, які до того спочивали у Празі.
Історик Олександр Алфьоров вважає, що той факт, що Україна досі не перепоховала тіла видатних діячів – ганьба для нашої країни. Можна на пальцях руки перелічити, кого за майже 32 роки перепоховали в Україні.
Перепоховання видатних діячих української історії, а ми маємо сказати, що основних стовпів нашої незалежності, нашої держави не так багато, впорядкування могил і створення загального пантеону, який би промовляв про тисячелітню історію нашої держави на рівні цього сакрального пантеону, це справа державників. На жаль, з існуванням держави не додалось у нас державників. І ці корупційні скандали, які постійно присутні в нашій історії, вони нікуди не зникають. Не зникають політичні кризи, не зникають якісь нездорові конкуренції між гілками влади. Це все призводить до того, що історія цілого народу кинута напризволяще, а популяризація нашої історії через створення пантеонів ще була необхідністю в 1991 році,
– наголосив історик.
Алфьоров переконаний, що однією з причин російсько-української війни також є низька національна свідомість українців. Ще в 2014 році одні називали дії Росії війною, а інші – конфліктом. Історії України, на жаль, не приділяли належної уваги.
Створення пантеонів – як державних діячів так і героїв-захисників – це величезний вклад у національну свідомість українців. Створення таких сакральних місць популяризуватиме нашу історію, адже вони будуть повністю просякнуті нею – величною історією Русі та козаччини й героїчною боротьбою в минулому столітті та у наш час. На тлі боротьби не тільки за нашу землю, але й за нашу ідентичність, ми повинні пам'ятати свою історію, яка є не тільки трагічною, а й величною, адже наша державність існує вже понад тисячу років.