Солдат-ґвалтівник
У Трептов-парку в Берліні височіє монумент. Місцеві називають його солдатом-ґвалтівником. Проте в Росії він відомий як визволитель. Через 78 років стратегія російського звільнення залишається незмінною: широкомасштабне сексуальне насильство, вбивства, катування, розстріл евакуаційних колон, депортації й розграбування приватної власності.
Читайте також У повітрі смердить Середньовіччям: як у Криму зекономили на крематорії для окупантів
За зґвалтування під час "звільнення" територій в СРСР було засуджено понад 4000 офіцерів. Скільки рядових понесли покарання – невідомо. Однак зупинити свавільний наступ на гідність та статеву свободу вдалося лише в 1947 році, після відокремлення військових частин окупаційної армії від цивільного населення.
Британський воєнний історик Ентоні Бівор зазначає, що жертвами сексуального насилля Червоної армії лише в Німеччині стали 2 мільйони жінок та дівчаток віком від 10 до 80 років. Рівень жорстокості, яку проявляли солдати, сягнув розтрощених черепів та хребтів. Цивільне населення було доведене до масових самогубств. Лише в містечку Деммин жертвами таких діянь стали понад тисяча жінок. Нерідко сексуальне насильство завершувалося примусовою вагітністю, що є окремим злочином проти людяності. Як наслідок – понад 300 тисяч дітей, народжених від радянських бандитів.
На кожній з деокупованих територій зафіксовано відповідний злочин, що свідчить про його масштабність і систематичність, а, отже, перспективи одночасної кваліфікації як воєнного злочину, так і злочину проти людяності. За оцінкою соціологів, справжня кількість постраждалих може становити до 50% населення на окупованих територіях.
Цікаво Московська прописка за участь у війні: у Росії придумали план-капкан
Килими, пеньюари та роялі: топ трофеїв по-радянськи
Розграбування майна супротивника було добре інституціоналізованим процесом. Уже в серпні 1941 року було створено відділ "евакуації" штабу Тилу Червоної армії. Вивозили все: починаючи від військової техніки, об'єктів чужої культурної спадщини до предметів розкоші, якими за версією вояків були елементарні побутові речі.
У жовтні 1945 року Сталін дозволив красти не лише "на благо" батьківщини, але й в особистих цілях. Дефіцит та жадоба призводили до падіння перевантажених літаків. Лише за офіційними звітами трофейного управління станом на той же жовтень 1945 року радянські солдати "евакуювали" з Німеччини 60 тисяч роялів та 190 тисяч килимів.
Починаючи з 2014 року росіяни вкрали в українців заводи та фабрики, житло, земельні ділянки, фото- та відеотехніку, сотні тисяч музейних експонатів, а також унітази, мікрохвильовки, все ті ж килими та спідню білизну. Паралельно відбувається процес знищення власності.
За рік повномасштабного вторгнення завдана Україні шкода сягає 144 мільярдів доларів, щодня зростаючи. Широкомасштабне знищення і привласнення майна, що не викликане військовою необхідністю і вчинене незаконно та безглуздо, є воєнним злочином.
Зауважте Зброя "судного дня" vs західні технології: як Путіна попустили двічі за тиждень
Розстріл гуманітарних коридорів
У ході наступу на Східну Пруссію на шляху Червоної армії стала колона з возів, фургонів та піших цивільних німців, які, побоюючись відплати від радянських військових, намагалися втекти в безпечне місце. Це були люди без зброї, які не чинили спротив, з маленькими дітьми та худобою, а також колишні в'язні нацистських концтаборів.
Радянські піхотинці зупинили цивільних та вчинили над ними ту розправу, від якої вони намагалися втекти: вбивства, зґвалтування та руйнування власності.
З моменту початку повномасштабного вторгнення Росія не гарантує безпеку "зелених" коридорів, атакуючи марковані колони з цивільним населенням: село Перемога (Київщина), Пологівський район (Запорізька область), Краматорськ, Маріуполь, Ірпінь, Херсон тощо.
Нерідко такі діяння призводили до гуманітарної кризи, відсутності доступу до медичної допомоги, продуктів харчування, води. Умисні напади на цивільне населення, яке намагається евакуюватися, а також використання голоду як методу ведення війни є воєнним злочином.
Депортації цивільного населення
Масові заслання мешканців окупованих СРСР територій розпочалися ще задовго до 22 червня із захопленням радянськими солдатами Західної України, Західної Білорусі та держав Балтії. У 1942 році із прифронтової зони було депортовано німців та фінів.
Через десятиліття політика держави-агресорки не змінилася: вона досі провадить насильницьку зміну демографічного складу населення на окупованій території. Як результат, лише з моменту початку повномасштабного вторгнення до Росії було депортовано понад 2 мільйони дорослого та близько 250 тисяч дитячого населення.
До теми Є лише одне місце, з якого може завершитися війна
Сама ж Росія стверджує, що вивезла 5 мільйонів і 733 тисячі відповідно. Незаконна депортація та примусове переміщення є воєнними злочинами та злочинами проти людяності, а в окремих випадках (зокрема, насильницька передача українських дітей) – має ознаки злочину геноциду.
Піррова перемога
Метою Другої світової війни було не допустити поширення нацистської зарази по всій земній кулі. Ідеології, яка передбачала расову дискримінацію, легітимізувала широкомасштабні звірства та прагнула до територіальної експансії.
Нацизм було знищено, але міжнародну спільноту інфікувала не краща болячка: "русскій мір", який спочатку плекала Російська імперія, далі адаптував СРСР, і, врешті, агресивно намагається нав'язати Росія.
Десятиліттями Росія замовчувала злочини дідів, міфологізуючи їхні подвиги задля пропаганди та ведення збройних конфліктів як проти сусідніх держав, так і далеко за межами Європи. Трибуналу над переможцями не було, адже ейфорія від завершення війни заполонила навіть ліберальну західну спільноту. Примітно, що нацистські військові ретельно документували вчинені радянськими солдатами злочини та хотіли провести власний суд (такий собі Нюрнберг навпаки).
Непокаране зло обов'язково відроджується. Російські військові мавпують далеко не найкращі "подвиги" своїх пращурів, що лише актуалізує створення спеціального трибуналу з агресії, притягнення винних осіб до відповідальності в МКС та в національних судах. Потребують повноцінного розслідування й порушення СРСР, адже воєнні злочини та злочини проти людяності не мають строків давності, а жертви мають право на відновлення справедливості та належної кваліфікації скоєних над ними звірств.