24 канал запитав у експертів про переваги і недоліки внутрішнього та зовнішнього інвестування.

Інвестор від англійського слова invest – вносити, вкладати. Фактично, це фізичні або юридичні особи, які готові принести свої гроші, дати їх українській економіці, щоб вона щось виробила, отримала прибуток, в тому числі – і для інвестора. Не варто плутати інвестора з благодійниками і меценатами – це ті, хто дає кошти за просто так, "з любові до мистецтва". Інвестори – завжди націлені на прибуток від вкладених грошей.

Чому Україні вкрай необхідні інвестори? Бо ми на порозі нової кризи, кажуть економісти.

Детальніше про це: Україні загрожує нова економічна криза: по кому "вдарить" і як запобігти

Вибір інвесторів в Україні – між зарубіжними і внутрішніми, своїми.

Що дає міжнародний інвестор

Це саме може принести і внутрішній інвестор – якщо він якісний, пояснив у коментарі 24 каналу аналітик Андрій Вігірінський.

То що ж може дати Україні міжнародий інвестор?

Ефективну структуру управління, яка ставить за мету підприємство прибуткове, а не підприємство-корову, яку можна доїти. Система контролю за правлінням дорога: це і аудитори, і наглядові ради, але це і чисті кошти на виході. Чисті – оскільки з них сплачені податки, оскільки бюджет країни не страждає так, як від наших "умільців".

Ділові контакти і ринки збуту, ланцюги формування доданої вартості. Це вже інша складова, коли ти стаєш частиною бізнес-машини трансатлантичної, міждержавної, а не сам пробиваєш головою мур.

Технології, хоч це і менш важливо, адже їх купують за гроші, і за наявності останніх, можна і вакуумну дорогу побудувати, і не лише у Дніпрі.

Читайте також: Безробітні і "нелегали": кого більше серед українців

"Чужі" прийдуть і все заберуть

Економіст Тимофій Милованов відзначив, що в українській політиці використовується така логіка – не будемо дозволяти інвестувати іноземцям, бо вони зайдуть, все виведуть і підімнуть нас під себе.

Ця логіка неправильна. Бо на цих підприємствах з іноземним капіталом працюють українці. І ми не тільки і не стільки наповнюємо бюджет, як підвищуємо рівень щастя українців,
– зауважив економіст.

Але якщо навіть прийняти логіку, що іноземці потенційно – "вороги", і працювати треба лише зі своїми, українськими компаніями, то виникає питання – чи достатньо в українських компаній грошей і чи готові вони сюди вкладати і ризикувати? Можливо, готові, можливо – недостатньо.

Читайте також: Чим загрожує криза українському бізнесу і як йому захиститися: поради експерта

Як показала практика, відзначив Милованов, логіка "ми "створимо" своїх, яких зможемо контролювати" – помилкова. Що відбувається, коли приймається рішення про вектор розвитку, спрямований всередину країни: ви працюєте не з західними компаніями, не з європейськими чи світовими, не намагаєтеся "вбудуватися" в глобальну міжнародну систему поставок і десь знайти своє вузьке місце, яке є дуже важливим. Наприклад, "Антонов" вбудувався і зі своєю технологією працює з "Боїнгом" та іншими. Натомість ви тут намагаєтеся створити весь цикл. По-перше – це дуже дорого, і в бідній країні це дуже складно зробити. По-друге, великі сильні компанії у юридично слабкій країні мають тенденцію захоплювати уряд. І ось ми й маємо олігархат, який контролює депутатів. І їм легше зберігати існуючий статус-кво, ніж боротися за інновації.

Ми проводимо інтерв'ю з деякими українськими олігархічними компаніями, і вони зізнаються – що просто не хочуть інноваціями займатися. Збудуйте трансформатори для альтернативної енергії. Зараз такі тарифи – західні компанії, Китай, заходять, інвестують. Чому українські компанії не адаптуються і будують такі трансформатори? Тому що – "так це буде через два-три роки. Ми до того часу щось "повирішуємо",
– розповів експерт.

Ризики для міжнародного інвестора

Інвестор, нагадаємо, не благодійник, він так чи інакше націлений на те, щоб вкладені гроші не втратити. Для цього написано безліч міжнародних конвенцій, міждержавних угод та інших нормативних актів, які покликані захищати інвестора, пояснив Андрій Вігірінський.

З точки зору можливості захисту, та з точки зору позиції, інвестору в Україні краще бути іноземцем, тоді юрисдикційно він може звертатись по захист у міжнародні арбітражі та інші, не українські, інституції. Приклад Коломойського – показовий. Не просто так українські бізнесмени вже роками виводили кошти на Кіпр чи в інші юрисдикції і у вигляді зовнішніх інвестицій заводили їх в Україну,
– уточнив експерт.

Читайте також: Скільки в рік зароблятиме українець на землі після зняття мораторію: цікаві дані

Він додав – це питання не лише захисту, але й оподаткування. Але у випадку певних неправомірних дій в Україні, вся міжнародна спільнота буде захищати інвестора.

Гроші не пахнуть?

Далі питання в очікуваннях: ми очікуємо запуску підприємств, пожвавлення промисловості, нових робочих місць, соцзахисту працівників, високих заробітних плат. Чи важливо у такому випадку, хто вклав гроші – українець чи іноземець? Швидше – ні, вважає Вігірінський

В умовах інвестиційних фондів походження грошей, їхня національна приналежність розмивається, адже портфель фонду може містити у собі активи з різних континентів і це питання у світі виникає гостро лише зараз, і лише тоді, коли стосується підсанкційних країн, як Іран, КНДР, Росія,
– пояснив аналітик.

Україна – не Африка. На жаль

Варто також зрозуміти, що Україна – це лише вишенька на торті, який називається інвестиційна карта світу. На думку Андрія Вігірінського, значно цікавішою є Африка, континент, на якому прогнозується зростання популяції протягом прийдешніх 20 років, на відміну від вимираючої Європи та України як її східного сусіда.

А тому, носом крутити нам нічого, ми втратили той потенціал, який мали раніше,
– констатував аналітик.

Основний камінь спотикання між українцями і зарубіжними інвесторами – нерозуміння, обмеженість мислення людей, вважає Вігірінський. Наприклад, політичні популісти активно це використовують, зокрема, досі "катають" питання зі створенням ринку землі в Україні. Мовляв, прийде "нехороший чужий інвестор і все забере".

Люди гадають, що якщо запровадити ринок землі, то її вивозитимуть звідси як у часи Другої світової, не розуміючи, що зовсім скоро земля взагалі буде не потрібною для сільського господарства. Як би неприємно це не звучало,
– пояснив експерт.

Ідея в тому, що власністю, активом повинен хтось управляти. Якщо це не робить уряд через підпорядковані структури, робити це повинні приватні організації. Безгосподарна річ приходить у занепад, як у побуті, так і у бізнесі. І ті декілька тисяч держпідприємств, які ми маємо – чудове тому свідчення.

Реальність така: для іноземних інвесторів в Україні все ще високі ризики. Свої інвестори, за нечисленними винятками, живуть одним днем і вкладатися у інноваційний розвиток не поспішають. Бо такі компанії в Україні – переважно олігархічні. І створили їх ми самі, йдучи на повідку у політичної тези "чужі – погані".

І нині ми дійшли до тієї межі, коли не ми обираємо інвестора, а повинні дякувати тому, що хоч якийсь із них дивиться на нас.

Читайте також: Полуничні кошмари Польщі — Україна нарощує виробництво