Конструктивний і комфортний для жителів розвиток міста здається неможливим. Чому? Експерт Сергій Лямець вважає, що головна причина – відсутність прозорих і єдиних правил, зокрема Генерального плану Києва з охоронними зонами і реєстру історичних об’єктів від Мінкульту. Про наслідки цих "боїв без правил" він розповів у своєму блозі.
Читайте також "Квіти України": чому рішення Верховного Суду може стати прецедентним і захистити архітекторів
Зараз розробці Генплану заважає війна, а отже – неможливість проведення громадських слухань. Раніше – інші, актуальні на той момент причини. Разом з тим, експерт зазначає, що одним із коренів урбаністичних конфліктів є відсутність історико-архітектурного плану від Міністерства культури. Він є, але не опублікований, що не сприяє збереженню національної спадщини і адекватному розвитку об'єктів, які за оцінками експертів, такої цінності, попри вік, не мають.
Жодного сумніву, реставрувати пам’ятки – значно дорожче, ніж будувати з нуля. Проте воно має сенс, бо це обличчя міста, його історія. Тож фокус уваги центральної та місцевої влади має бути саме на таких об’єктах. Лишати як воно є – занедбаним – це шлях у нікуди, бо історичні будівлі стрімко руйнуються. Будинки 14-го століття у старій Європі вижили виключно через те, що їх постійно реставрують,
– пише Сергій Лямець.
На жаль, реалії Києва показують – покладатись на бюджетний кошт не варто. Експерт наводить в приклад садибу Мурашка на Малій Житомирській, 14А та садибу Товариства швидкої допомоги на Рейтарській, 22. Обидві – у муніципальній власності із затвердженими планами реставрації, але час продовжує без перешкод їх руйнувати.
Але реставрація історичних будівель в столиці часто має позитивний фінал. Завод "Арсенал" та Микільські ворота, прибутковий будинок Михайла Підгорського на Ярославовому Валу, 1 та будинок зі зміями на Великій Житомирській, 32 отримали нове життя та якісно вписались у столичний пейзаж. Щоправда, всі ці трансформації виконані за приватний кошт. А зайти в подібний проєкт при повній відсутності відкритих правил буває проблематично.
Найбільшою перепоною є зміна статусу будівлі "заднім числом" і супутній тиск активістів. Лямець розповів про наступні показові історії. Торговий комплекс на Контрактовій площі переживав чотири хвилі добудови/відбудови, аж з початку ХІХ сторіччя. Але у 2013 році, коли з'явився проєкт реконструкції, роботи заблокувала активна спільнота.
Завдяки тим же активістам будівлі Гостинного двору і ще 30 будівель на Подолі отримали охоронний статус як пам'ятки місцевого значення. В 2013 році роботи по реконструкції, що робили приватним коштом, зупинили. В 2021-му передали Мінкульту. І досі жодних змін.
Зараз схожі гойдалки відбуваються навколо проєкту в урочищі Китаєво. Ділянку орендували 17 років тому під будівництво, і коли в 2021 році зайшла розмова про старт проєкту, почали знову розігрувати карту "захисту культурної спадщини". Девелопер апелює до єдиного наявного документа охоронних зон, але активісти проти. Мінкульт і археологи поки не спішать надавати режими використання територій, що прилягають до археологічної пам'ятки. Хоч девелопер і згодний виділити частину орендованої землі та за власний кошт створити там туристичну локацію з чітким дотриманням вимог Міністерства.
"Мінкульт має нарешті припинити непрозорі ігри з культурною спадщиною. Будівлі, яким більше ста років, або які є об'єктами епохи модернізму, – мають оцінити справжні експерти. Вони мають діяти за критеріями, які затвердить громада, але остаточне слово має бути за експертизою. Реєстр має бути обновлений та оприлюднений, тоді наступним кроком можна говорити про реставрацію коштом держави або інвестора", – підкреслює Лямець.