Чи може зараз Путін собі дозволити завершити війну: інтерв'ю Тараса Березовця

Підполковник ЗСУ, начальник відділу міжнародного військового співробітництва Командування Сил ТрО Тарас Березовець дав велике інтерв’ю 24 Каналу.

У розмові з ведучим 24 Каналу Максимом Шевченком підполковник Березовець аналізує перспективи розвитку українського ракетного озброєння, оцінює ймовірність оголошення загальної мобілізації в Росії восени 2026 року та розглядає гібридні загрози Кремля проти країн Балтії та Польщі.

Окремо експерт зупиняється на масштабній операції Сил оборони з блокади його рідного Криму (Березовець родом із Керчі). Аналітик упевнений, що втрата Криму означатиме автоматичну фізичну смерть Путіна, оскільки російське суспільство та еліти ніколи не пробачать диктатору виявленої слабкості.

Розмова відбувалася у форматі відео. 24 Канал подає текстову версію інтерв’ю з Тарасом Березовцем.

Перспективи української балістичної програми

"Думаю, восени ми вже будемо випробовувати наші балістичні ракети на Росії" — це цитата головного конструктора FirePoint. Спробуймо розібратися, як це змінить хід війни?

Ми розуміємо, що головна перевага нашого противника на момент початку війни й станом до 2026 року — це наявність у нього можливостей власного закритого циклу виробництва крилатих і балістичних ракет, яка дісталася йому у спадок від Радянського Союзу.

Україна мала свої можливості виробництва цих ракет, у тому числі й ракет ППО, і в тому числі ракет балістичних міжконтинентальних. Але з відомих історичних причин всі ці можливості були втрачені. Не було в першу чергу потреби у Збройних сил до 2022 року, до моменту повномасштабного вторгнення, ну, і взагалі до 2014 року розвивати цю компоненту.

По-перше, це було дуже дорого. По-друге, були зав'язані певні аспекти розробки й на Москву в тому числі зі зрозумілих причин.

Але наша школа надзвичайно потужна, Дніпропетровська в першу чергу, з якою асоціюється й другий президент Леонід Кучма, й колишній секретар РНБО Володимир Горбулін. На жаль, ця школа значною мірою була втрачена. По-перше, банально багато цих конструкторів, вони вже померли, частина з них на пенсії, частина з них виїхала в інші країни, в Росію, зокрема, в тому числі. Ну, а ті, хто залишився, в будь-якому випадку, скажу так, це спеціалісти високого рівня, але їм потрібно на чомусь вчитись. Пам'ятаєте: "Надо учиться хотя бы на кошках".

Можливість ця з'явилася зараз, і українські виробники, українські компанії, приватний бізнес у першу чергу, він сьогодні почав робити кроки для розвитку української балістичної програми. Те, що стосується крилатих ракет, ми знаємо приклади, коли українські розробники зробили їх. Це в першу чергу КБ "Луч", ракета класу "Нептун" з західною начинкою внутрішньою.

Вони знищили флагман російського Чорноморського флоту – ракетний крейсер "Москва". Але балістики у нас не було. Були там, скажімо так, певні напрацювання, які існували, але для того, щоб все це розвивати, потрібні й гроші, й у першу чергу можливості.

На цей час, як стверджує президент України, як кажуть окремі конструктори балістичного озброєння, у нас з'явилася можливість, і ми вже не просто близькі, а ми вже маємо готові зразки, які будуть випробувані й летіти будуть по території Російської Федерації.

Це необхідний крок, тому що балістика надзвичайно важко збивається, на відміну від крилатих ракет. Ми знаємо, що з тих типів ППО, які нам поставили союзники, тільки Patriot єдиний, який може збивати балістичні ракети.

У росіян є набагато більша лінійка власного виробництва, але через те, що, по-перше, у них величезна територія, по-друге, величезну кількість цих засобів ППО, комплексів С-300, С-400 та "Панцирів" сили оборони знищили й продовжують знищувати.

У росіян ситуація буде набагато гірше. Чому я кажу гірше? Тому що все ж таки наша система ППО, я оцінюю ефективність Повітряних сил України порівняно з росіянами, це не є недооцінка нашого противника, але діючи в обмежених, абсолютно скрутних умовах перших місяців війни, 2022 рік, коли західних систем ППО в Україні не було, не було там ні "Патріотів", ні NASAMS, ні IRIS-T, нічого не було на той момент фактично, ні "Хоків". І ми були змушені діяти, крутитися в рамках тієї спадщини радянської, яка нам залишилася.

Так от, я оцінюю, що українські Повітряні сили, й зокрема частина протиповітряної оборони Збройних сил України набагато професійніше за нашого противника. Це визнають в тому числі наші партнери. І тому, враховуючи розміри Росії, обмеженість їхніх ресурсів, як тільки в Україні з'явиться достатньо балістики, ми будемо завдавати набагато більш дієві й руйнівні ураження по російській території, ніж росіяни роблять це.

Тобто українська балістика буде долітати в рази краще, ніж російська по нас. Тому що російське ППО не відповідає за критеріями рівня українського ППО.

Інтерв'ю з Тарасом Березовцем – дивіться відео:

Російський ракетний потенціал та дефіцит озброєння

Ми зараз бачимо, на жаль, сумну статистику, коли збиття шахедів стільки-то, збиття крилатих ракет стільки-то й збиття балістичних ракет, на жаль, нуль вже останні три-чотири атаки. Чи є якась інформація з приводу того, наскільки у Росії зараз є потужностей виробляти балістичні ракети, конкретно "Іскандер-М", тому що ми розуміємо, що стосовно номенклатури, то вони виготовляють найбільше"Іскандер-М", бо вони найдешевші?

Не просто "Іскандер-М", ще є версія "Іскандер-К", це крилата ракета. Але чому "Іскандер"? Тому що "Іскандер" – це, умовно кажучи, такий "Жигуль" радянського, російського автопрому.

Він максимально простий у виробництві, його конструктивні особливості такі, що виробити "Іскандер" набагато простіше й дешевше в першу чергу, ніж інші зразки російського озброєння. І тому "Іскандери" складали на момент 2014 року, анексії Криму й захоплення частини Донбасу, значну частину російського арсеналу саме балістичних ракет.

Всі ці ігри в МБР "Орєшнік" і таке інше — ми прекрасно розуміємо, що все це вироби, які існують в одиничних екземплярах. Вони не можуть бути застосовані й поставлені в серію на сьогодні. І тому росіяни діють за принципом "лучшее – враг хорошего".

Тобто краще мати багато середнячків "Жигулів" ("Іскандерів"), ніж мало кращих, більш сучасних ракет, які вони могли б зробити. В першу чергу, тому що у противника теж обмежений ресурс. По-друге, їх банально дуже довго виробляти.

Згадаймо за аналогією Другу світову війну. Німці зробили прекрасну бронетехніку, кращу насправді бронетехніку Другої світової війни: і Пантери, і Тигри, Королівські тигри тощо. Але через складність і дорожнечу виробництва було набагато дешевше робити танки серії Т-3, Т-4, тому що вони хоч і поступалися конструктивними особливостями, але їх було виробити набагато дешевше й швидше.

Так само Радянський Союз зробив ставку саме на масовий танк Т-34. Не найкращий танк, безперечно, але через його дешевизну. Така сама історія з "Іскандером". Просто це такий Жигуль, який легше зробити, дешевше й швидше.

Чи є якась інформація про їхні спроможності, я маю на увазі кількість виготовлення подібних ракет на місяць?

Це питання, на яке я вам точної відповіді не дам, тому що відповідь знає тільки українська розвідка. Росіяни зі зрозумілих причин засекречують всю цю інформацію. У них ці можливості є, це найголовніше.

Скільки вони їх можуть виробляти? Йдеться як мінімум про десятки виробів на місяць. Але навіть тут є серйозні проблеми. Ми бачимо нестачу цих ракет. Чому противник повсякчас застосовує ракети, які взагалі не призначені для ураження наземних об'єктів — С-300, С-400. Це не від хорошого життя.

Я пам'ятаю Харківщину, 2022 рік, вже тоді по наших підрозділах прилітали ракети С-300 активно. Вони неточні, можуть промахнутися на кілька десятків чи навіть сотень метрів, але їх просто банально дуже багато. Тому навіть у випадку з "Іскандерами" не все так добре, й ми бачимо певні паузи. Тобто противник накопичує.

Нещодавно по Києву пішла серія — три удари балістичними ракетами протягом одного тижня. Але перед тим була тривала пауза в кілька тижнів, коли противник нагромаджував ресурси, готувався.

Плюс потрібен банально час для перезарядки, для того, щоб здійснити ці відповідні пуски. Це теж не так просто. Й усі ці позиції також вразливі, в тому числі для української авіації.

Ми розуміємо, що противник змушений маневрувати, ховати все це. І тому ці удари мають певний інтервал. Іншими словами, їх не можна проводити кожен день. Все одно пауза повинна бути для перезарядки, підвезення й зміни точок запуску ракет.

Ліцензійне виробництво Patriot та допомога союзників

Така історія, як надання нам ліцензії на виготовлення Patriot. Наскільки це перспективна історія? А найголовніше, скільки часу вона займає для того, щоб втілити її в життя?

Для того щоб зробити цикл виробництва таких ракет, як PAC-3, потрібні місце розташування, спеціалісти й, найголовніше, лінія.

Зрозуміло, що цю лінію українці будувати на своїй території не будуть. Це так звана викруткова технологія, тобто її виробляють Сполучені Штати. Свого часу вони продавали ці технології Японії, й далі вже японці цей завод збирали на своїй території.

Цілком очевидно, що цей завод буде збиратися не в Україні, тому що вся територія України є потенційною мішенню, й простіше домовитися з європейськими партнерами за символічну суму (наприклад, один євро) зняти якусь територію. Я певен, наші партнери нам цю можливість нададуть.

А далі постає питання спеціалістів, тому що їх треба або рекрутувати готових, або підготувати.

Цей завод треба привезти, зібрати, побудувати, навчитися працювати. Тобто в будь-якому випадку це не питання місяців, це задача з трьома знаками. Хоча Трамп і сказав, що українці дуже винахідливі й завжди знаходять вихід, мінімум ми говоримо про період від пів року і більше для того, щоб все це запустилося.

Враховуючи як мінімум непослідовність Трампа в його риториці, чи вірите в те, що у нас буде ліцензія?

Ми не критикуємо наших партнерів, нашого стратегічного союзника Сполучені Штати. Це можуть собі дозволити експерти, громадяни чи політики.

Ми не можемо як військові висловлювати критичні зауваження на адресу партнерів, тому що від їхньої здатності допомагати Україні залежить питання нашого виживання та національної безпеки.

Ключове те, що 36-й Саміт НАТО в Анкарі ухвалив рішення створити Банк оборони. Це абсолютно безпрецедентний крок. Дев'ять країн, включаючи Україну, створили цей банк, який буде займатись залученням коштів та швидким отриманням кредитів для фінансування виробництв. Це може стосуватися й проєкту з виробництва ракет PAC-3.

Україна отримала гарантії виділення 140 мільярдів євро: 70 мільярдів у 2026 році й 70 мільярдів, не менше, в наступному, 2027 році. Крім того, ухвалено окреме рішення виділити 50 мільярдів доларів на закупівлю найбільш дефіцитних боєприпасів і типів озброєння, куди входять БпЛА, системи РЕБ, розробки штучного інтелекту, ракетне устаткування тощо.

А що стосується Дональда Трампа — це лідер нашого стратегічного партнера. Оцінювати його здатність міняти позицію — це його право як президента США. Але я думаю, що Дональд Трамп як людина любить переможців, для цього достатньо почитати його автобіографічні книжки, включаючи "Мистецтво оборудки".

Він завжди на стороні переможця. Україна сьогодні ще не перемогла, але ми маємо всі шанси перемогти й домінуємо принаймні в окремих аспектах ведення цієї війни, показуючи здатність боротись. Трамп це любить. І до тих пір, поки Україна буде тримати цей тренд, Трамп буде на нашому боці. Найголовніше — продовжувати його буквально щоденно переконувати в тому, що ми кращі.

Насправді ліцензія на виробництво — це доволі ексклюзивна штука. Але що вселяє надію на те, що ми можемо з російською балістикою боротися? Три складники: наша власна балістика, ліцензія на Patriot та удари наших дронів по заводах у Воткінську та інших підприємствах, де виготовляють "Іскандери". Як зараз вирішувати балістичну проблему в Україні на цей час, у найближчі пів року чи рік?

Є деякі типи озброєння у світі, які відносяться до ексклюзивних. Держави, які мають можливість їхнього виробництва самостійно або в кооперації, входять в елітний клуб.

Це стосується бойових літаків та ракетного устаткування. Україна мала свого часу як частина радянської машини можливості окремого виробництва. Військово-транспортних літаків ми не виробляли повністю, винищувачі також здебільшого збиралися на території РСФСР. З ракетами ситуація краща.

Це дуже дорогий процес, який вимагає наявності школи, й вона в Україні збереглася. Також потрібен доступ до передових технологій.

Російські ракети містять сотні компонентів, вироблених на Тайвані, в США, Німеччині, Великобританії, Франції тощо. Росія не має закритого циклу виробництва. Радянський Союз мав, Росія — ні. Без доступу до західних технологій вона нічого зробити сама не може.

Так, вони крадуть, шукають лихварські схеми через треті країни, але ці лазівки поступово перекривають західні уряди та спецслужби.

У нас, на щастя, доступ до цих технологій є без обмежень. Це стосується і Patriot, і систем наведення.

Ніхто не збирається в Україні з нуля виробляти чіпи для систем наведення — це дуже дорого й недоцільно, коли є Тайвань, який робить їх мільйонами. Тому у нас є всі можливості для виробництва якісної балістики в достатній кількості.

Над цим працює Міністерство оборони, Президент та інші складові сил оборони.

Поки ми чекаємо на власне виробництво, у нас немає іншого виходу, окрім як збирати ракети для Patriot від наших партнерів.

Вони надають їх зі своїх арсеналів, часто віддаючи критично потрібні їм самим запаси. Але ці можливості обмежені. Завод у США виробляє близько 800 ракет PAC-3 на рік. Війна на Близькому Сході також виснажила ресурси.

Ніхто не думав, що війна триватиме так довго. Коли Patriot у деяких країнах стояли в автоматичному режимі, вони запускали ракети вартістю 2 -4 мільйони доларів по дешевих дронах за 80 тисяч доларів. Це марнотратство.

Коли з'ясувалося, що запаси ракет вичерпуються, партнери зрозуміли, що набагато ефективніше використовувати український досвід — наприклад, збивати шахеди дешевими дронами-перехоплювачами. Це набагато простіше й прагматичніше.

Стратегічні сценарії Кремля та внутрішня ситуація в Росії

Які на сьогодні у Путіна є опції продовження війни чи ескалації в тих умовах, в яких він опинився? Путін розуміє, що Україна тримається на донорській допомозі. Але останній саміт НАТО запевнив, що підтримка буде — виділено 140 мільярдів євро на два роки, є рішення по Patriot тощо. На що сподівається Путін?

Чи може Путін собі дозволити на сьогодні завершити війну? Ні, не може, тому що це означатиме серйозну внутрішню ескалацію в самій Росії. Так званих ветеранів СВО доведеться демобілізовувати, а платити їм обіцяні гроші в мирний час він не зможе.

Сьогодні на окупованих територіях України перебуває близько 500 – 700 тисяч російських військовослужбовців. Якщо їх повернути, Росія стикнеться з ситуацією 1917 – 1918 років, коли ветерани Першої світової повернулися, радикалізували суспільство й розвалили імперію, що закінчилося кривавою громадянською війною.

Тому завершувати війну Путін не збирається. Ресурсів для її продовження з поточною інтенсивністю у нього вистачає щонайменше на наступні півтора-два роки, попри економічні виклики, про які говорить навіть голова Центробанку Набіулліна.

Вони залізли в Фонд національного добробуту, збільшують податковий тиск на бізнес і громадян. Росіяни будуть бухтіти в соцмережах, але далі цього не піде, бо за будь-яку незгоду людей швидко знаходять і відправляють у тюрми на реальні терміни.

Оскільки російський фронт зупинився й вони давно не захоплювали великих міст (а фейки про взяття Костянтинівки спростовують навіть їхні власні воєнкори), єдиний вихід для Путіна — підвищувати градус ескалації. Президент Чехії Петр Павел в інтерв'ю The Telegraph зазначив, що якщо не завершити війну найближчим часом, нас чекає ескалація з боку Кремля.

Ця ескалація полягатиме в оголошенні загальної мобілізації, яку Путін планує оголосити після виборів до Державної Думи, що відбудуться 20 вересня 2026 року.

Російські джерела вже попереджають про плани мобілізувати 1,2 мільйона осіб у жовтні. Вірогідність цього сценарію надзвичайно висока.

При загальній мобілізації їм не доведеться платити такі шалені гроші, як контрактникам, і Путін сподівається просто завалити фронт кількістю.

А суспільство це "схаває"?

Росіяни — це не українці. Українці тримаються в умовах війни, відсутності світла, води та втрат уже п'ятий рік.

Росіянам влітку вимкнули світло на кілька тижнів на півдні — й вже стояло виття на всю країну. Але де акції протесту? Де блокування залізниць чи мітинги під адміністраціями? Нічого немає.

Стійкість російського суспільства виявилася дуже крихкою, й Путін це розуміє. Вони покричать, але до конкретних дій не перейдуть. Комітетів солдатських матерів, які штормили владу під час Чеченських воєн, більше немає.

Людей залякали: за будь-яку політичну активність ти отримуєш від 5 до 10 років зони. Тому реакції суспільства диктатор не боїться.

Ще одна опція ескалації, про яку написала газета The Telegraph — США попередили Варшаву, що Росія розглядає варіант збройної провокації проти Польщі найближчими місяцями, щоб перевірити рішучість НАТО. Як може виглядати цей напад?

На сьогоднішній момент Збройні сили Польщі є найчисельнішими серед усіх континентальних країн НАТО в Європі — 220 тисяч осіб. Вони серйозно обговорюють повернення загального призову на 1 – 2 роки. Польська армія активно переозброюється, розширює лінійку власних БТРів, стрілецької зброї (гвинтівки Grot), будує укріпрайони та розвиває безпілотну компоненту.

Вони розуміють, що провокація неминуча — це питання не "якщо", а "коли".

Поляки готуються дати відсіч самостійно, не чекаючи, поки розкрутиться маховик допомоги НАТО. У них також дуже потужно розвивається територіальна оборона, яка переймає український досвід.

У найбільшій зоні ризику перебувають країни Балтії з великою питомою вагою російськомовного населення — Латвія та Естонія. Литва перебуває в дещо кращій ситуації через меншу кількість етнічних росіян та більшу армію. Путіну не потрібно заводити танкову армію на територію Латвії. Генерали РФ вивчили характер цієї війни.

Сценарій може бути гібридним:

• Наприклад, на територію Латвії залітає російський гелікоптер і нібито розбивається. Росія оголошує пошуково-рятувальну операцію, заявляє, що не довіряє місцевій владі, й заводить під виглядом рятувальників свій спецназ на 20–30 кілометрів углиб прикордонної зони.
• Або операція під чужим прапором: запуск відновленого українського дрона (з тих, що впали у РФ і не вибухнули) по території Балтії, щоб звинуватити Україну в нападі на членів НАТО.

Раджу подивитися фінський серіал "Конфлікт" (Konflikti, 2023), де детально показано подібний сценарій: росіяни захоплюють невелику частину території Фінляндії, локалізують її та заявляють, що вони — "місцеві повстанці", висуваючи умови припинення допомоги Україні.

Напад на країни НАТО вигідний Путіну, бо це змусить Альянс перемикнути ресурси на захист власних кордонів, зменшивши поставки зброї ЗСУ. Звіти західних розвідок кажуть, що це цілком реальний сценарій на 2027 – 2028 роки.

Але у країн Балтії ситуація з можливістю одноосібного спротиву набагато гірша, ніж у Польщі?

Ніхто не ставить перед ними завдання самостійно зупинити російську армію. Для малих країн тримати величезні армії економічно недоцільно. Польща входить у Топ 20 економік світу з ВВП понад трильйон доларів і може собі це дозволити. Навіть Британія, Франція чи Німеччина не тримають таких сухопутних сил.

У Латвії та Естонії оборона побудована на базі територіальних структур — Zemssardze в Латвії та Kaitseliit в Естонії. Це стрілецькі асоціації та сили ТрО, де цивільні люди (перукарі, пекарі тощо) проходять реальний військовий вишкіл по кілька місяців на рік. Основний же захист має забезпечити колективна вогнева потужність НАТО.

Питання в тому, як швидко спрацює 5 стаття. В історії вона застосовувалася лише раз — після терактів 11 вересня 2001 року в США. Були випадки, коли Туреччина збивала російський Су й зверталася до Альянсу, але їй відмовили, заявивши, що це не той випадок. Путін обов'язково буде тестувати цю реакцію.

Внутрішні розклади в Кремлі та сакральність Криму для Путіна та його режиму

Що зараз відбувається в оточенні Путіна — серед бізнес-еліт, військових та спецслужб?

Більша частина російської цивільної еліти (олігархи типу Абрамовича чи Ротенберга, чиновники, селебрітіз) перелякана.

Вони незадоволені війною, втратою активів за кордоном та арештами яхт. Вони хочуть швидкого завершення війни, але ніколи не скажуть цього Путіну публічно. Диктатор просто ігнорує їхні настрої.

Натомість силова, воєнізована частина еліти зацікавлена в продовженні війни. Для них це джерело колосальної влади та грошей.

Це "нова еліта", про яку говорить Путін — умовні "Мотороли" та "Гіві", які стають депутатами Держдуми та отримують під контроль державні активи. Вони будуть топити за продовження війни до кінця.

Самому Путіну стан війни став комфортним і природним. Його колишні спічрайтери згадували, що на нарадах з економіки чи фінансів він відверто нудьгував, але коли йшлося про спецоперації та військові плани — у нього загорялися очі. Іншої прошивки у випускника школи КДБ просто немає.

Тому розраховувати на палацовий переворот не варто. Російські генерали — це не американські генерали, які мають власну позицію і й сперечалися навіть із Трампом. Російський генерал — це слухняний виконавець.

Коли Путін заарештував заступника міністра оборони Тимура Іванова та інших людей з оточення Шойгу, жодного протесту чи незадоволення в армії не виникло. Фізичне усунення Путіна на сьогодні є малоймовірним, якщо тільки не прилетить "чорний лебідь" у вигляді фатальної помилки режиму.

Ви – кримчанин. Чи погоджуєтесь із думкою, що все почалося в Криму у 2014 році, й у Криму все закінчиться?

Я не знаю, де саме закінчиться війна фізично — в Криму чи на Донбасі. Але те, що Крим — це сакральна історія й Кащеєва голка для Путіна, у мене сумнівів немає.

Втрата Криму означатиме автоматичну смерть, фізичну смерть Путіна й кінець російського імперського проєкту. Втрати Криму йому в Росії не пробачать.

Захоплення півострова — це головний геополітичний приз у кар'єрі Путіна. Ми пам'ятаємо його тремтячий голос і сльози, коли він оголошував про "повернення в рідну гавань".

У російському суспільстві десятиліттями плекався міф про "руський Крим". Від окупації Донбасу у росіян не було такого захоплення, а от захопленню Ялти чи Севастополя вони раділи щиро. Тому втрата півострова буде для них фатальною.

Для нас Крим — це також свята земля, де хрестилася Русь. Це земля з унікальною історією. Моє рідне місто Керч (давній Пантікапей) має історію понад 26 століть. Росіяни зараз штучно оголосили його найстарішим містом РФ, намагаючись привласнити цю історію.

У військовому плані деокупація Криму цілком можлива — це питання ресурсів та часу. Україна вже реалізує цю стратегію: удари по логістиці, НПЗ, портах та витіснення Чорноморського флоту РФ з Севастополя.

Нам потрібно вже зараз створювати документ про майбутнє Криму та Донбасу після деокупації.

Донбас не зможе існувати в рамках старої вугільної економіки, шахти будуть закриті, а зруйновані міста доведеться відбудовувати з нуля за новою логікою, як це зробив Азербайджан в Агдамі після звільнення Карабаху.

Крим — єдиний окупований регіон, який майже не постраждав від бойових дій.

Проте ми не знаємо, на що перетворять його росіяни, коли розумітимуть, що доведеться йти — чи не спробують вони знищити унікальні пам'ятки архітектури.

Але в будь-якому разі, Крим і Донбас будуть іншими.

Це інтерв'ю було скорочено та виправлено для кращого розуміння аудиторією.