Силами громадських організацій протягом 18-ти років існування меморіалу-каплиці вдалося гідно захоронити понад 600 загиблих солдат.
“Це перетворилося на наше маленьке хобі, захоплення, але це захоплення дуже серйозне, так як тут робота йде, в першу чергу, з останками людей - це основна задача - допомогти якомога більшій кількості солдатів повернуться з тієї війни”, - сказав Сергій Білоконь (Київський клуб "Красная звезда").
У радянські часи, за словами істориків, пошуком останків воїнів Червоної армії ніхто не займався. Влада, розповідають, намагалась офіційно занизити втрати власної армії. Не ховали після бойових дій навіть тих, кого особливо й шукати не потрібно було, домовиною для солдат стали місця оборони.
“101, 102, 103, 104 гарнізони так само прийняли бій і загинули, деякі гарнізони були знайдені біля уламків своїх дотів. За однією з версій, гарнізони підривали себе разом зі своїми дотами, коли залишились в оточенні”, - розповідає голова правління Громадської організації "КИУР" Андрій Кайнаран.
“Стояли війська НКВД. Построїли їх і всіх попередили, якщо тільки хтось вийде з доту, значить їхні рідні будуть, звідки вони прийшли, вони будуть розстріляні”, - каже один із засновників Народного меморіалу Павло Жук.
Втрати з радянського боку у боях за Київ у 41-му та 43-му роках сягали сотень тисяч вбитих. Історики переконують, воїни для керівництва Червоної армії були звичайним “гарматним м’ясом”.
“Радянські солдати не поховані, а валяються навколо Києва, навколо, у всіх місцях, де були бої. Німці навіть своїх хоронили, вони цвинтарі робили, наші - прикопували, де попало, і війна для народів колишнього Радянського Союзу не закінчиться ніколи, тому що всіх солдат ніколи не перехоронять”, - сказав один із засновників Народного меморіалу Олександр Кравченко.
Радянський прапор 9 травня на Народному меморіалі, швидше за все, не майорітиме. Його засновники кажуть - не дадуть, адже державою, яка навіть не змогла гідно поховати своїх захисників, немає чому пишатися.