Тоді загинуло 2 працівників станції, ліквідаторами стали кількасот тисяч ядерників з усіх куточків Радянського Союзу. Із забруднених територій переселено 27 тисяч сімей. Сьогодні офіційно в Україні понад 2 мільйони громадян мають статус постраждалих від аварії на ЧАЕС.
“Сьогодні на зупиненій Чорнобильській атомній станції працює понад 3,5 тисячі чоловік - вони виводять станцію з експлуатації. І платять тут за таку роботу непогано - в середньому 4 тисячі гривень на місяць. Проте усі соціальні пільги та медичне страхування урізали ще 2 роки тому”, - каже журналіст Вікторія Лісецька.
На ЧАЕС безкоштовним залишилось тільки харчування, розповідає ядерник Богдан. Він з дружиною та трьома дітьми туляться у гуртожитку. Проте мріє не про житло, а про безкоштовну медицину, яку обіцяла йому держава.
“Була медицина, страхування було, а зараз страховку зняли, всі соціальні захисти помаленьку зменшуються, зменшуються…тільки не знаємо чому. Раніше можна було звернутися в медзаклад, безкоштовні ліки, можна було в лікарні полежати, а тепер все за гроші”, - каже працівник ЧАЕС Богдан.
Роковини трагедії могли б стати причиною для того, щоб вимагати відповіді безпосередньо у представників влади - пишні урочистості на місці аварії влаштували для президента України Віктора Януковича. Проте, чи то квітнева спека, чи то високі гості з Білокам’яної завадили, але гарант не планував слухати живих, а лише вшанував пам’ять загиблих. З традиційним пафосом.
“Ми всі схиляємо голову перед пам’яттю тих, хто рятував нас і рятував людство. Низький їм уклін”, - каже Президент України Віктор Янукович.
Сьогодні серед героїв-чорнобильців, перед якими схилив голову гарант, 260 тисяч - інваліди. Микола Магдич, ліквідатор аварії на ЧАЕС, нині прикутий до візка. Всі 25 років лікувався, каже - за свій рахунок.
“На оздоровлення дають 26 гривень на рік, і пишуть: Оздоровлення!”, - каже ліквідатор Микола Магдич.
На додачу - низькі пенсії та наболіле квартирне питання - такий букет проблем чорнобильців. Ніна Павленко мешкає з дорослими дітьми та онуками всімох у невеличкій квартирі на Троєщині. Про власні квадратні метри мріє у черзі вже 16 років. А виділених їй та доньці-інваліду пенсій вистачає лише на продукти.
“Ну в неї пенсія 900 гривень, а в мене 1700. Ну як нам за такі гроші прожити”, - каже учасниця ліквідації аварії на ЧАЕС Ніна Павленко.
У рідній Прип’яті було і житло і сімейний затишок, каже пані Ніна. Утім назад вороття немає та й до влади не достукатись, відтак жалі чорнобильців виливаються віршами.
Не лише українці зіштовхнулись з прозаїчним ставленням влади. Юрій - з Росії. Вже встиг поховати більше 20-ти колег-ліквідаторів. Каже може й добре, адже їм тепер не доводиться як йому побиватися у судах.
“Я пробув тут 52 дні. Я свої 24,4 рентгени тут отримав. Ну ось таке наше життя, як кажуть ніби живемо в Росії і все, але дуже часто нам приходиться через суди свої пільги відстоювати”, - каже ліквідатор з Росії Юрій.
Звинувачення у невиконанні обов’язків щодо чорнобильців в Кабміні відкидають. Утім, єдине, що обіцяють напевне – пам’ятати про ліквідаторів.
“Вся наша політика спрямована на посилення соціального захисту, зокрема чорнобильців та інших уразливих верств населення, ця робота поставлена системою за основу”, - каже прем'єр-міністр України Микола Азаров.
Вже 25 років влада обіцяє та вшановує, кажуть чорнобильці, замість того, аби допомогти. Адже і тодішні і теперішні ЧАЕС-ники залишаються зі своїми проблемами сам на сам.