Тут мешкають близько 5 тисяч людей. Вони кажуть, що вони відчувають себе забутими не лише можновладцями із Кремля, а й місцевими чиновниками.

“Вони забули про Арктику, її викинули у смітник”, - каже місцева мешканка Катерина Звягінцева.

Звідси до Москви - майже 7 тисяч кілометрів. Черский зі столицею розділяє 8 часових поясів. Навкруги - тундра та вкриті снігом і льодом гори. Сюди можна дістатись лише повітрям, або ж іще морем - але лише влітку.

Звідси до найближчого міста - Якутська - потрібно летіти щонайменше 4 години на турбогвинтовому літаку. Місцева авіакомпанія пропонує рейси до Якутська двічі на тиждень у літаку, розрахованому на 30 пасажирів.

“Тут ми не живемо, ми виживаємо. Як ж тут можна жити? Проблеми починаються з охорони здоров’я. Тут немає фахового лікаря. У будинках жити неможливо. Потрібно забиратись геть звідсіля”, - вважає вихователька у дитсадку Ксенія Григорівна.

На кілька місяців взимку замерзлі ріки стають дорогами. Тоді вантажівки ними доставляють у Черский із Якутська необхідні речі та продукти харчування. Однак, цей нелегкий шлях далекобійники долають за тиждень.

До 1991 року поселення було закрите для іноземців. У роки сталінського режиму сюди засилали дисидентів. Після розпаду Радянського Союзу населення Черского скоротилося більш ніж удвічі. Без державної підтримки закрились невеликі підприємства та фабрики.

Люди почали перебиратись у тепліші краї. Цьому тепер сприяє федеральна програма, яка набула чинності 1 січня. Російська влада виділяє сім’ям кошти на придбання помешкання у містечках з лагіднішим кліматом.

“Колись було легше”, - зізнається місцева мешканка Лідія Маргілова.

Життя тут не лише важке через погодні умови, а ще й дороге. Продукти харчування тут коштують вдвічі, а той втричі дорожче, аніж у Москві. Вартість квитка на літак до Якутська - понад 500 доларів, а це - місячна зарплати місцевих мешканців.

“Хліб дорогий, бо мука дорога”, - каже місцева мешканка Галина Тарасюк.

Проблеми Черского не унікальні. З аналогічними труднощами стикаються усі населені пункти Крайньої Півночі Росії, у яких мешкає більше 10 мільйонів людей. Однак, місцеві жителі у відчай не впадають. Кажуть, радіють тому, що у них є.