Український інтерес

Новина про проведення двосторонніх зустрічей в Києві між Петром Порошенком і Олександром Лукашенком та Нурсултаном Назарбаєвим, несподівано з’явилася у пресі без зайвих прелюдій та зволікань.

Президент України розуміючи, що російська економічна криза істотно послабляє позицію Росії всередині Митного Союзу, вирішив скористатись моментом та зіграти на ображених почуттях казахів і білорусів.

Назарбаєв і Лукашенко співчувають Україні у зв’язку з військовою агресією РФ на Донбасі. Якщо "Бацька" має абсолютно категоричну позицію та виступає за територіальну цілісність України, про що неодноразово заявляв, то Назарбаєв зайняв нейтральну позицію в силу своєї політичної невизначеності. Але навіть у цьому випадку, позиція Астани грає на руку Києву, бо прямої підтримки Росії Казахстан не висловлює.

Порошенко розраховує, що Путін відчує, як втрачає контроль на пострадянському просторі й почне помилятися. Наприклад, спробує повернути свій вплив на Астану та Мінськ у принизливий для останніх спосіб – через тиск, залякування і погрози, що є символами путінського режиму.

У цій ситуації Назарбаєв та Лукашенко будуть змушені поглиблювати співпрацю з Україною та сподіватись на милість Європи. Україна, а не Росія здобуде лідерство у інтеграційних процесах і зможе акумулювати не лише прямі інвестиції, але й дешеву робочу силу з Центральної Азії.

Ймовірність цього сценарію буде залежати від зростання загального авторитету України в світі, і безпосередньо, серед колишніх республік СРСР.

По-перше, доблесть українських солдат у боротьбі за Незалежність, що має силу надихати, крім українців, також сусідні народи.

По-друге, економічна успішність. Перенесення на одну із найбільших країн регіону західних стандартів та принципів.

По-третє, великою мірою це залежатиме від самого Путіна: який шлях він обере на вихід з кризи, і чи буде цей шлях успішним для нього і для Росії.

Наразі Порошенко розпочав багатоходову партію, перша мета якої – змусити Путіна нервувати, що його васали можуть піти від нього. Хоча у близько строковій перспективі в Мінську та Астані не вистачить реальної політичної волі на звільнення від протекторату Москви.

Інтерес Лукашенка і Назарбаєва

"Останній диктатор Європи" вже не бажає мати це прізвисько. Пропозиції Лукашенка щодо врегулювання військового конфлікту на Донбасі у Мінську є щирою посмішкою Заходу.

Глава Білорусі зацікавлений у послабленні європейських санкцій проти нього і країни, відкриття європейських ринків для білоруських товарів. Рух до Європи, бодай на трішки, вбачається у Мінську, цілком раціональним кроком. Україна для Білорусі має бути хорошим комунікатором з Брюсселем, вважають у Мінську.

Несприятлива атмосфера на російському ринку для білоруського експорту штовхає Лукашенка шукати реалізації на ринках сусідів. Сьогодні Україна потребує дешевих нафтопродуктів, а Білорусь їх має.

Назарбаєв у міжнародній політиці рухається по течії. Він побоюється Путіна, більше ніж Лукашенко, тому діє вкрай обережно. Він зацікавлений продемонструвати очільнику Кремля, що з Казахстаном потрібно рахуватись і зважати на його позицію. Навряд чи казахський лідер піде на конфронтацію з Путіним, бодай за білоруським зразком. Однак на маленькі інтриги, такі як візити в Україну зважиться з легкістю.

Дмитро Бобрицький