В етері 24 Каналу професор, науковець у сфері психіатрії та медичної психології Олег Чабан розповів, як спілкуватися та поводитися з військовими, щоб не завдати їм додаткових травм.

До теми Як говорити з дітьми про людей з ампутованими кінцівками: поради психологині

На чому повинна базуватися комунікація

Цивільні повинні розуміти, що з фронту повертаються хлопці та дівчата зі зміненою психікою. Однак не треба вважати, що той, хто відчув на собі жорстоку реальність війни, став психічно хворим, а діагноз посттравматичний синдром маркер цілого суспільства.

Ні, ми не нація божевільних, але те, що психологія людей, які побували там, де життя було на волосині, й там, де тебе вбивали, або ти вбивав, щоб захистити свою Батьківщину, себе та своїх дітей, інша,
– наголосив науковець у сфері психіатрії та медичної психології.

Люди, які повертаються з фронту дійсно інші. Українське суспільство тільки вчиться як правильно поводити себе із захисниками й захисницями. Раніше такого досвіду у нас не було.

Терпіння й повага – це той фундамент, на якому цивільні повинні побудувати здорові та правильні відносини з військовими, які захищали й захищають нас від ворога.

Військові не обов'язково повертаються дуже правильними героями, які заточені на чистоту. Вони різні, іноді злі, агресивні, заведені, тому цивільні повинні вчитися бути терплячими до їхніх побажань цього світу, який розділився на чорне й біле. Ми повинні прийняти цих людей з розумінням,
– зазначив Чабан.

Терпіння до цих людей у нас повинне бути колосальне. Це люди з іншою психологією, з іншим психологічним сприйняттям цього світу. Терпіння – це вміння проявити толерантність, десь прикусити навіть правильні, але у повчальному тоні слова. У цьому стані людина реагує навіть не на суть слів, а на інтонацію.

Яку помилку часто роблять цивільні

Війна ще тривалий час продовжуватиметься в наших головах й тих, хто тримав зброю. Зараз найважче – не пірнути назад у віртуальну війну.

Коли я навіть проводжу клінічний розбір пацієнтів, зокрема з постравматичним стресом, від них неможливо відірвати погляду й перервати їх, тому що вони були там, де ніхто з нас не був, вони бачили те, що ніхто з нас не відчував. Вони на твоїх очах створюють яскравий фільм реальності, де в тебе очі розширюються. Тут наша помилка,
– мовив професор.

Річ у тім, що цивільні повинні перетягнути військових в зону миру, а не пірнути в їхню війну, яка ще тривалий час буде продовжуватися в їхніх головах.

Це дуже складно. На війні побратими, все справедливо, є ворог і свій. Ти повинен його вигнати, знищити. А в мирному житті, що ти можеш запропонувати? Прісне життя і ями на дорозі,
– додав науковець у сфері психіатрії та медичної психології.

Нині в Україні працює національна програма збереження ментального здоров'я, якою опікується Олена Зеленська. Олег Чабан також дотичний до цієї програми.

Він проводить наукові дослідження, пропонує нові методи, але, на думку професора, подібні заходи необідно проводити на найнижчому рівні. Адже всі військові не зберуться в Києві, Харкові, чи Одесі. Вони роз'їдуться по селах та містечках й багато чого залежить від того, що там їм будуть пропонувати та які умови створять.

Що говорити військовим

З нашими захисниками й захисницями не варто говорити про війну, не потрібно ятрити старі рани, пірнати й витягувати з них війну. Вони й самі не хочуть цього робити.

Іноді цивільні яскраво демонструють свою вдячність, але цього теж не варто робити. Вдячність військовим можна продемонструвати дуже легко, наприклад, побачивши навіть незнайомого військового кивнути йому головою.

"Нещодавно побачив розгублену людину у військовій формі. Я просто підійшов, запитав, він каже, що йому ніде переночувати. Я організував хостел, людина переночувала й поїхала собі далі. Робіть прості речі й не чекайте вдячності. Вони своє зробили на 100 років наперед, щоб ми дякували", – додав Чабан.

Зверніть увагу, 7 порад для покращення спілкування з рідними, які живуть близько до зони бойових дій.