Його текстів однаково боялися 100 і 50 років тому. Боялися так сильно, що навіть не паплюжили імені Огієнка. А просто замовчували, аби не провокувати до нього жодного інтересу. Його книги палили на Почаївській горі вже на початку незалежності. Та найтрагічніше – на 27-му році незалежності України Огієнко й досі замовчаний.
Він повернув Україні вкрадену історію, дав змогу читати найголовнішу книгу життя – Євангеліє – рідною й зрозумілою мовою. А пересічні українці фактично не знають про його неоціненний вклад у відродження історичної справедливості щодо питань української мови, культури та церкви.
Чому так?
Відповідь у книгах Огієнка. "Поки житиме мова – житиме народ як національність. (Від авт. - Українська ж мова пережила поза сотню актів свідомого нищення мови як головної ознаки етносу. Як наслідок – майже половина українців рідною вважають російську.) Люди, в яких забирають мову, стають німими. А німого попхаєш, куди забажаєш".
Про Івана Огієнка як державника, міністра освіти та віросповідання, мовознавця зі світовим ім’ям, митрополита Української Автокефальної Церкви, літератора, чиї вірші ставали народними піснями, – в інтерв’ю із найпершим в Україні дослідником та автором книг про І. Огієнка, головою Фундації ім. митрополита І. Огієнка професором Миколою Тимошиком.
– Сьогодні Україна, фактично, повторює історичний відрізок життя відомого просвітника. Що саме має знати сучасний українець про таку історичну постать, як Іван Огієнко?
– Ми ходимо історичними колами та вже традиційно повторюємо ті самі помилки. Знову доводимо очевидне – значення мови для успішного розвитку національності. Ми знову боремося за рідну церкву із тисячолітніми традиціями. Щоправда, цього разу вже навіть Константинополь підтверджує, що саме Київ став Церквою-матір’ю для пізніше створених слов’янських народів. Отож, Українська Церква має всі підстави повернути вкрадену в неї історію.
Хоча насправді нам не треба нічого доводити. Аби не повторювати історичних помилок, достатньо перечитати книги Огієнка, в яких є науково обґрунтовані відповіді на злободенні для українців запитання. Ми просто зобов’язані, бодай, одну сторінку прочитати із Огієнкової книги, особливо зараз – у час війни з Росією та в еру інформаційних маніпуляцій. Адже насамперед, Огієнко, будучи одержимий ідеєю українського відродження, повернув нам вкрадену історію. Він пролив світло на правду, яку тисячоліттями перекручував російсько-радянський імперський режим.
І. Огієнко: "Українська культура – найстарша серед східного слов’янства"
– Кожна книга Огієнка – це спростування брехні та сенсаційні відкриття?
– Знаєте, моє знайомство з Огієнком розпочалося із книги, яку я мав перевидати, – "Історія українського друкарства". Це фактично перший том задуманого Огієнком п’ятитомника "Історія української книги", яку не перевидавали майже 100 років. Скажу чесно, я був переконаний, що читатиму про друкарські верстати та поліграфію. Ні. Це розповідь про хресний шлях української мови, друку, книги і всього українського. Огієнко доводить, що не було спільного руського народу, а отже, і руської мови. Була давньоукраїнська мова. Цей термін репресувала радянська влада. Він піддає сумніву віками придумані й насильно впроваджені версії Московії щодо України, причому обґрунтовано і, щонайважливіше, доступною та легкою мовою. Тому більшовики так сильно боялися його унікальних правдивих текстів. А перевидання книг забороняли.
1994 року сталося перше повернення творчості Огієнка до України. У світ вийшла перевидана мною книга "Історія українського друкарства" І. Огієнка. Вона зробила революцію. Після її презентації у Львівській академії друкарства почали вивчати нормативний курс "Історія видавничої справи" саме за книгою Огієнка. До цього студенти вчили цей предмет за версією російських авторів.
Відродження історичної справедливості на науковому рівні – це особливість всіх досліджень Огієнка. Візьмемо, наприклад, "Слово о полку Ігоревім". Роками цей твір був у розділі "Російська література". Огієнко доводить, що це суто український рукопис і насамперед за мовною належністю.
"Мова "Слова" – це тогочасна українська літературна мова XII століття, що в основі своїй була така, як і мова літописна, скажімо, Іпатіївського літопису". Огієнко довів, що українські пам’ятки-стародруки датовані ХІ століттям, а українська культура (і це визнала світова наукова спільнота) – найстаріша серед східного слов’янства. Про це він написав у книзі "Історичний словник української мови". А після російської цензури, яка скоротила його роботу, він звернеться до української громади через тодішні газети із закликом: чи маємо ми право добровільно відмовитися від історичної правди тільки тому, що Російська імперія цю правду краде.
На посаді міністра зробив більше, ніж усі уряди незалежної України
– Окрім літературної та наукової діяльності, Іван Огієнко увійшов у історію як талановитий державник, реформатор і патріот України?
– А знаєте, що найцікавіше, я би сказав, феноменальне в діяльності Огієнка? Він починав як російськомовний філолог і мовознавець і був вихований у дусі російської імперії. Його перші дитячі нариси, а згодом журналістські публікації, написані російською.
Проте стрімкий перебіг політичних подій, зокрема революція 1917 року, помітно вплинули на сильне пробудження українського національного почуття. Зажевріла надія повернути українцям Україну. Тож, на відміну від колег із університету Святого Володимира (нині це Національний університет ім. Т. Шевченка), Огієнко не робив вигляд, що в країні нічого не змінилося. Відтак, відважується вперше прочитати лекцію українською мовою. Причому читає "Історію української культури". Це був нечуваний виклик вченій раді. І водночас потреба для студентів знати і чути в стінах головного університету краю мову народу, з якого вони походили. Звісно, після такої витівки, Огієнка та ще одного викладача – Шаровольського, який його підтримав, звільнили.
"Історія української культури" встигла зробити своєрідну революцію в головах молоді. За часів УНР її друкували двічі – спеціально для української армії і для широкого кола читачів. До речі, саме під час читання однієї з лекцій про культуру С. Петлюра по-справжньому захопився текстами молодого дослідника-українознавця Огієнка. Тож невипадково в уряді Петлюри він спочатку працює Міністром освіти, потім суміщає цю посаду з обов’язками Міністра ісповідань. А згодом – головноуповноважений уряду УНР. Сучасною мовою – прем’єр-міністр.
Результати його роботи вражають. Вперше українська мова здобуває статусу державної. В останній столиці УНР – Кам’янці-Подільському – відкривають перший в Україні університет європейського зразка. Це також перший ВНЗ в Україні, створений законною українською владою, а не країною-окупантом. У ньому зібрано цвіт української інтелігенції. Згодом більшовики назвуть викладацький склад "вижевшими из ума старцами", а сам університет реформують.
Вперше, після тисячоліть забуття, Огієнко відновлює традицію проводити церковну службу українською мовою. Для цього він створює спеціальну комісію з досвідчених філологів, теологів, які перекладали українською мовою богослужбові книги, твори церковних діячів, житія святих та інше. Сам Огієнко за своє життя видав близько 50 перекладів богослужбових книг рідною мовою.
Саме Іван Огієнко в часи УНР звернувся до Вселенського патріарха з проханням відновити автокефалію Української Церкви, яку було вкрадено, свідомо наголошуючи на її відродженні та давніх традиціях. Як доказ просвітник використовує безцінні лаврські стародруки.
Як міністр ісповідань Огієнко ініціює Всеукраїнський церковний Собор в Києві (січень 1918 р.) щодо відродження Української Церкви. До речі, робота Собору засвідчила, що значна частина духовенства була готова сприйняти українську національну ідеологію як свою кровну. Пізніше Огієнко так опише поразку УНР та Центральної Ради: "…Українська Національна Революція пішла без своєї церкви. Це було найбільшою недостачею".
Переклав Біблію та вперше в історії опублікував список українських святих
– Навіть коли Огієнко став митрополитом Іларіоном, він працює на відродження України…
– Коли Огієнкові виповнилося 62 роки, він приймає монашество. А згодом стає митрополитом Іларіоном. Для служби Богові обирає, звичайно ж, саме Українську Автокефальну Церкву, з якої понад 1000 років тому й розпочався розвиток християнства серед східних слов’ян. Так сталося, що стару Українську Церкву береться відроджувати саме на Холмщині та Підляшші у складний історичний період.
1924 року Православна Церква в Польщі проголосила свою автокефалію й активно розвивалася. Авторитет цієї церкви зростав – і на початку 30-х років на польській частині Волині, Полісся та Холмщини вже було близько 2 млн православних українців. За таким розвитком українського православ’я уважно стежив польський уряд. І вже 1937 року з офіційного наказу Варшави розпочалося примусове окатоличення православних вірян та насильницьке перетворення українських православних храмів на костьоли. Починається епоха терору, що чинився озброєними польськими загонами проти беззахисних українських вірян.
Лише впродовж двох тижнів березня 1944 року в одному Губешівському повіті в результаті такого кривавого погрому загинуло понад 2000 православних. А за період з 1942 по 1944 роки на Холмщині в міжконфесійному конфлікті вбито близько 5 000 українців, – згадує Огієнко в монографіях.
Такі події спонукають владику до написання цілої серії досліджень з історії Української Православної Церкви: "Світильники землі української", "Свята Почаївська Лавра", "Історія українського монашества", "Дохристиянські вірування українського народу" та інші. Так Огієнко показує всьому світові, що історія українського народу й історія Української Церкви – одне ціле. Адже практично з XV століття Православна Церква в Україні – головний суб'єкт і об'єкт української історії. Бо за оборону її цілості й чистоти православ'я, її мови, обрядів, її індивідуальності точилася й точиться справжня боротьба.
Вперше з-поміж вітчизняних істориків Огієнко склав список святих українського походження.
"Багато освічених ченців Києво-Печерського монастиря розходилися по широкій Русі на різні церковні посади, скрізь несучи православну культуру Києва. Вони нерідко звуться смоленськими, ростовськими, іркутськими, але скрізь вони були українцями з народження та виховання. Зібрати імена українських святих було дуже трудно, бо вони часто в наших джерелах зодягнуті в чужу одежу. І тільки першоджерела виявляли їх походження", – писав Огієнко.
Список українських святих у Огієнковій "Патрології" налічує понад 170 осіб. У першому розділі вони подані за азбучним переліком імен з найголовнішим коментарем до кожного. Для прикладу: "А. Апостол Андрій Первозванний. Основоположник Української церкви. Брат ап. Павла".
Саме з його книги читачі чи не вперше детально знайомляться з улюбленою онукою Ярослава Мудрого – Анною Всеволодівною. Досягнувши повноліття, дівчина відмовляється від своїх князівських статків, безтурботного світського життя і стає послушницею. Вона засновує при монастирі першу в Київській Русі жіночу школу, активно продовжує традиції, започатковані ще її дідом у Софії Київській.
Згодом митрополит видає ґрунтовну богословську монографію "Канонізація святих в Українській церкві". Це четверта частина "Української патрології". Як зазначив сам автор, "такої праці в нас ще не було". Він був глибоко переконаним у тому, як важливо всім українцям знати про склад національних святих. Особливо це актуально на тлі численних фальсифікацій історії.
Та найбільшим його подвигом, безперечно, є переклад Біблії з давньоєврейської. Над нею він працював понад 20 років. І ще понад 10 – чекав, коли її надрукують. До речі, всі зразки перекладеного на українську мову Євангеліє надруковано в Європі.
Як учений і просто освічена людина Огієнко глибоко розумів необхідність перекладу Біблії живою українською мовою. В історії літературних мов світу є немало прикладів, коли саме майстерно перекладена Біблія ставала за взірець подальшого розвитку цієї мови й літератури. Так було, зокрема, з англомовним перекладом Біблії Джона Вінклера. Авторитет живої французької мови підніс своїм перекладом Біблії Жан Кальвін.
До Огієнка вже було кілька перекладів Біблії. Однак саме його переклад є канонічно визнаний. Саме він – взірець кількох перевидань. Зокрема і в Москві 1988 року, коли московський патріархат прийняв рішення про видання Біблії українською мовою (а це був переклад Огієнка-Іларіона) на відзнаку 1000-ліття Хрещення Русі.
Огієнко і незалежна Україна
За своє життя Огієнко як мовознавець, державник та митрополит зробив для України більше, ніж когорта діячів-просвітників та політиків упродовж кількох епох. Україна "віддячила" своєму синові.
2010 рік. . Вчена рада Інституту журналістики Київського національного університету ім. Тараса Шевченка (раніше Святого Володимира, де Огієнко вперше прочитав лекцію українською мовою) тричі голосувала і тричі провалювала пропозицію прийняти від імені університету звернення до міської влади щодо перейменування вулиці більшовика Мельникова на вулицю видатного українського діяча Івана Огієнка. Після багаторічної боротьби активістів у Києві таки з’явилася вулиця імені Огієнка. Розташована на задвірках Південного вокзалу, вона завдовжки близько 300 метрів, тут розташовано кілька житлових будинків та сотні гаражів.
2013 рік. У Кам’янець-Подільському національному університеті ім. І. Огієнка скасовано спецкурс "Іван Огієнко і Кам’янець-Подільський університет".
Припинено випуск коштом університету всеукраїнського наукового збірника "Іван Огієнко і сучасна наука й освіта".
Паралізовано роботу центру Огієнкознавства, створеного 2004 року.
Звільнено з університету засновника і голову Всеукраїнського товариства ім. І. Огієнка.
Українська Церква досі не користується канонічно визнаним перекладом Євангеліє митрополита Івана Огієнка.
Що казати – цю книгу, як і решту інших авторства Огієнка, навіть складно знайти у вільному доступі.
Матеріал підготувала Вікторія Доскоч, ГО "Інститут Просвіти"