Давайте будемо чесними, я один з сотень тисяч київських айтішників, які виявились недостатньо сміливими, щоб взяти до рук зброю і піти воювати, але відчули сильне бажання зробити хоча б щось.
Читайте также: Пройти війну та не втратити себе: мотивуюча історія ветерана АТО
У травні 2014 року я написав пост в Facebook, що починаю перераховувати кошти для армії. До допомоги військовим також під'єдналися друзі. Потім я просто відкривав свою телефонну книгу та обдзвонював знайомих одного за одним, не зупиняючись після відмов чи образ.
Потім про нашу ініціативу почали писати ЗМІ. Одночасно з цим, наша група почала трансформуватись в благодійну організацію і у неї з’явилось ім'я.
На самому початку війни ми закуповували бронежилети для військових. Щоб віддячити тим, хто дав на них кошти, ми писали на бронежилетах імена благодійників. Після імен благодійників ми малювали герб України, на вільному площі було місце буквально для двох слів. І словами, які б могли показати і страх, і нашу надію, виявилися ось ці – повернись живим. Потім вони перетворилися на назву організації.
Бронежилет з написом "Повернись живим"
На той момент усі відомі вам волонтерські та благодійні організації, які допомагають армії, вже працювали і були відомі на усю країну. І, чесно кажучи, спочатку було бажання допомагати одній з них, але ми все ж прийняли рішення створювати власну.
Особисто я, прагнув створити організацію з настільки прозорою звітністю, наскільки це можливо. Зі звітністю, в якій людина через роки зможе знайти свої 200 гривень та побачити, на що саме вони були витрачені та яку допомогу отримала армія.
Звітність волонтерів
Крім того, хотілося, щоб наша організація була побудована не на емоціях, а на принципах ефективності. Бо, наприклад, військові лікарі, коли поранених занадто багато, лікують не тих, хто найголосніше кричить, не тих, чиї поранення не сумісні з життям, а тих, чия доля вирішується прямо зараз.
Чим більше лікар схильний до сентиментів, тим більшу ділянку на цвинтарі займають його колишні пацієнти. Приблизно з таких міркувань через пару тижнів після заснування у нас з’явилась спеціалізація.
Після того як ми передали на фронт перші бронежилети, ми запитали у військових про їхні потреби. Один з офіцерів сказав, що було б непогано їздити вночі без фар і убезпечитись від засідок противника.
Власне так ми почали купувати прилади нічного бачення і невдовзі – тепловізори. Ці прилади були дуже зрозумілими для мене, як для айтішника. Без них ти абсолютно сліпий. Отримавши їх – ти бачиш ворога першим і можеш або відбити атаку, або уразити супротивника. Прилади нічного бачення та тепловізори, через їхню високу вартість, самі військові не можуть собі купити. Навесні 2014 року ними особливо ніхто і не займався: ні великі волонтерські організації, ні Міністерство оборони.
Військові тестують прилади нічного бачення
Тому ми вирішили що цей вид допомоги буде найбільш ефективним. Надалі ми займались здебільшого високотехнологічними видами допомоги підрозділам Сухопутних, десантних, інженерних, та багатьох інших видів та родів військ.
За час роботи ми передали уже майже тисячу тепловізорів та теплоприцілів. Ми взяли на себе їхнє обслуговування і ремонт, а також контроль за використанням і їхню передачу різним підрозділам. Також ми працюємо в напрямку того, щоб Міністерство оборони закупило необхідну кількість тепловізорів для військових, закривши цю потребу своїми силами.
Це дозволяє нам з кожним роком купувати меншу кількість цих приладів, і ми сподіваємось, що у 2020 році ми купимо останній.
Поставив радарні комплекси на три кораблі, зокрема, на фрегат Гетьман Сагайдачний. Передав на фронт понад 200 приладів нічного бачення, та близько 700 приладів денної оптики, 500 комплектів для розмінування понад 1000 планшетів з артилерійським програмним забезпеченням. Побудував по фронту систему обміну артилерійською інформацією.
Корабель українських військових
А ще підготував понад 400 снайперів, 900 саперів та навчив стріляти з закритих позицій понад 3000 артилеристів, танкістів, мінометників та гранатометників.
Крім того ми взяли пі своє крило кілька інших волонтерських проектів. І уже у співробітництві з нами екіпаж екстреної медичної евакуації “Вітарець” здійснив вивіз понад 100 поранених.
Це усе це було здійснено за ваші кошти. Якщо бути точним, то за понад 150 мільйонів гривень ваших пожертв зібраних за п'ять років роботи.
Українські військові
Зараз фонд взявся за нову для себе тему – тему освіти. Цього року в партнерстві з провідними бізнес-школами країни ми будемо учити менеджменту офіцерів середньої ланки, генералів та ветеранів, що започаткували свої бізнеси. Ми віримо, що нашій армії і країні в цілому дуже не вистачає сильних управлінців і ми спробуємо виправити навіть це.
Але найбільшим своїм досягненням ми вважаємо навіть не сотні врятованих життів, не 150 зібраних мільйонів і не те, що ваша допомога, надана через нас вплинула на хід історичних подій.
Найбільшим досягненням я вважаю те, що ми змогли об’єднати і спонукати до дій людей у найважчий період нашої сучасної історії. Бо усе що я перерахував – це не моє особисте досягнення, а ми з вами це зробили разом. Військові і ветерани, неймовірна команда працівників і волонтерів фонду, а також тисячі українців по всьому світу продовжують творити історію разом.
Надходження фонду не падають на п’ятому році війни, як цього б хотіли наші хейтери та вороги. Ми розвиваємось і не збираємось зупинятись.
Я працюватиму тут іще півтора року, а потім піду далі жити своє життя і втілювати довоєнні мрії. Лишивши Україні живу і потужну організацію, яку ми побудували разом з вами.
Я впевнений що фонд існуватиме довго. І після закінчення війни теж. Ми будемо разом долати її наслідки, допомагати ветеранам ставати на ноги, карбувати в історії їхні подвиги і ставити пам’ятники тим, хто не повернувся.
Читайте также: Який вигляд мав Майдан по іншу сторону барикад: особиста історія бійця спецпризначення "Ягуару"
Мені трохи незручно у своїй програмі розказувати про свій же фонд, але я давно хотів розказати вам історію цієї невеликої, але дуже амбітної організації, створеної п'ятої років тому маленькою групою людей, які дуже сильно хотіли врятувати життя. І які через п'ять років не забули заради чого вони це починали.