Праворадикальна "Партія Свободи" Герта Вільдерса чимдуж неслася до перемоги, лякаючи європейців перспективами "ефекта доміно" – якби вони перемогли, то зросли б шанси на перемогу у "євроскептиків" Франції, Німеччини, Чехії... Але, голландська "Аврора" не стрелила – Вільдерс програв ліберальним консерваторам прем'єр-міністра Марка Рютте.
Попри те, що реальні шанси пройти до парламенту були лише в половини з 28 партій, які висунули своїх кандидатів на вибори, інші всіма силами намагалися завоювати "приз глядацьких симпатій" – така вже в Голландії традиція. Скажімо, та ж Партія тварин висунула водночас до перегонів найстаршого та наймолодшого кандидатів: 93-річного Йохана де Зааса та 16-річну Малу Херстель. А от Вільна демократична партія виявилася найледащою – від неї йшов лише один кандидат, і той програв.
Найзапекліша ж боротьба розгорнулась між правлячою консервативно-ліберальною Народною партією та правопопулістською Партією Свободи. До останніх днів та навіть годин вони йшли "корпус в корпус", соціологічні опитування обіцяли їм десь рівну кількість місць в парламенті (відповідно, 27 та 25) і це вкрай нервувало не стільки голландців, скільки європейців, які спостерігали за тим, що відбувається, з наростаючим жахом. Справа в тому, що Партія Свободи, яку очолює Герт Вільдерс – це класичні войовничі антиєвропейці (в даному випадку м'який термін "євроскептики" вже не вельми пасує до ситуації). Сам Вільдерс, який вважається "другом Путіна" (хоч і відхрестився за кілька днів до виборів від свого кремлівського друга), відкрито проголосив, що, отримавши перемогу, він одразу ініціює в країні референдум, подібний тому, який був проведений в Великій Британії – про вихід Нідерландів зі складу Євросоюзу.
Йому можна було повірити – що-що, а референдуми він організовувати добряче навчився. Саме він, разом з лівими соціалістами, був ініціатором сумнозвісного голландського "консультативного референдуму", під час якого більшість виборців, які дали собі ради прийти до виборчих урн, проголосували проти ратифікації угоди про асоціацію ЄС з Україною. До того ж вже тоді сам Вільдерс не робив жодної таємниці з того, що Україна, як така, його взагалі не цікавить – а цікавить його лише можливість "втерти носа" Європі. Тож і цього разу Європа завмерла в очікуванні, побоюючись, що 15 березня Вільдерс переможе та заходиться втирати їй носа.
Гірш за те: багато політологів не без підстав писали в ці дні, що перемога партії Вільдерса стане своєрідним сигналом до подальщих перемог супротивників Євросоюзу: адже наприкінці квітня – на початку травня у Франції мають відбутися президентські вибори, і там досі є реальний шанс перемоги Марін Ле Пен – лідерки праворадикального "Національного фронту". Такої ж "подруги Путіна", такої ж галасливої супротивниці Євросоюзу, яка пообіцяла вивести свою країну зі складу ЄС, і, до речі – такої ж, як і Вільдерс, "помірної антисемітки" (її "помірність" полягає в тому, що вона вважає, що французьких євреїв мають право бити самі лише французи, а не якісь там мусульманські зайди).
А на осінніх парламентських виборах в ФРН можуть добитися неабиякого успіху антиєвропейці з партії AfD ("Альтернатива для Німеччини"). Не кажучи вже про те, що вибори цього року мають відбутись і ще в двох країнах Європи – Чехії та Швеції. Переможи Вільдерс – і вітрила євроненависників сповняться попутним вітром, який дідько знає, куди ще закине бабусю Європу...
Але поки що Армагедон переноситься. Вільдерс не переміг. Більше того – просто на останніх метрах перегонів він розгубив доволі велику кількість прихильників через щасливу (для правлячої партії консерваторів) нагоду – скандал із Туреччиною. Турецький президент Ердоган назвав голландців фашистами та закликав світове співтовариство запровадити проти Нідерландів санкції за те, що вони не допустили в себе агітації з приводу турецького референдуму про повноваження президента. Ердоган навіть вислав із своєї країни... 40 голландських корів. У свою чергу, прем'єр Голландії Марк Рютте продемонстрував дивовижну твердість, не піддався на шантаж у вигляді гучних масових виступів турок, які проживають в Нідерландах, і випер із своєї країни... ні, не турецьких корів, а турецьку міністерку зі справ сім'ї, яка бажала будь-що провести передвиборчий захід в консульстві Туреччини в Роттердамі.
Це принесло йому цілком справедливі політичні дивіденди: багато голландських виборців, які були готові проголосувати за Вільдерса лише через його непримиренне ставлення до мусульман, вирішили перейти на бік Рютте, розсудивши, що Вільдерс ще, бува, в своїй непримиренності ще й з Європи їх випхає, а із звичним прем'єром цього вже точно не скоїться. Підсумок: Народна партія перемогла з результатом більшим, ніж очікувалось – 33 депутатських мандата замість прогнозованих 27, а Партія Свободи опинилась на другому місці, недорахувавшись п'яти мандатів супротив прогнозів – 20 замість 25. При цьому участь голландців у виборах виявилась просто карколомною: 81% виборців, найкращий показник за десятки років.
Втім, слід визнати, що, незважаючи на формальну перемогу, насправді однодумцям Марка Рютте нема, чому радіти: в 2012-му році вони отримали на виборах 41 мандат. В той же час однопартійці Вільдерса з третьої за силою партії перетворились на другу: на минулих виборах у них було 15 мандатів, а нині стало 20. За великим рахунком, на прем'єрське крісло Вільдерс фактично не розраховував так само, як і на входження до Кабміну у складі коаліцї, адже ще напередодні найбільші партії Голландії проголосили, що, в разі перемоги "свободівців", з ними ніхто не буде створювати уряд.
Тож можна констатувати, що Герт Вільдерс витис із ситуації все для себе можливе. Він і сам про це проголосив одразу ж після виборів – мовляв, в 2012 році ми стали третьою за силою партією, в 2017-му – другою, а за п'ять років перетворимося на номер перший! Щоправда, в сенсі реальної перемоги на виборах є й більш успішна партія – а саме, партія "зелених", яка в 2012-му мала в парламенті 2 місця, а за підсумками цього голосування отримала аж 7. Малоймовірно, але можливо, що з таким "багажем" "зелені" зможуть навіть увійти до складу урядової коаліції – адже ж Рютте, чиї партнери, соціал-демократи, зазнали нищівної поразки (9 мандатів замість отриманих в 2012 році 31), доведеться тепер шукати нових союзників для створення уряду. Можна спрогнозувати, що до коаліції увійдуть принаймні чотири партії.
Ну й, звичайно, переможцями можна вважати жителів Євросоюзу, які не бажають, аби їх загальноєвропейський дім розвалився на окремі халупи. Бо так само, як вірним вважалось, що, щойно Вільдерс переможе – це підштовхне до перемоги й Ле Пен, і німецьких "альтернативників", так же безсумнівним вважається, що в разі його поразки, навпаки – становище супротивників єдиної Європи погіршиться як у Франції, так і в Німеччині. У ФРН цей тренд так чи інакше вже став доволі помітним: партія AfD, яка на минулорчіних земельних виборах "з місця" демонструвала двозначні результати, нині відкочується в соціологічних опитуваннях все далі й далі. Її лідери, як вже водиться, встигли розсваритися поміж собою, а політологи вже зовсім не так впевнені, що в цієї партії є шанс потрапити до Бундестагу. У Франції ж Марін Ле Пен все ще утримує 25% в опитуваннях, але її становище стає все більш хитким: в той час, як показники "Національного фронту" не змінюються, її основний суперник, безпартійний Еммануель Макрон, набирає бали. 10 березня його показники вперше перекрили показники Ле Пен – 26%.
Тож, здається, у бабуні Європи з'явився шанс витримати й цього разу. Наперекір надіям євроскептиків як всередині, так і за межами Євросоюзу.
Читайте також: Як світові лідери відреагували на результати виборів у Нідерландах