Навіть, якщо новини викликають враження, що світ постійно котиться в прірву – не все, певно, так погано, як здається. Саме це стверджує низка експериментів, які були опубліковані в 2018 році журналом Science. За їх результатами, ми схильні не помічати зменшення соціальних проблем, на кшталт крайньої бідності або насильства – навпаки, нам навіть здається, що все стає лише гіршим.
Дослідники під керівництвом психолога Деніела Гілберта з Гарвардського університету виявили, що люди несвідомо змінюють своє розуміння визначень – наприклад, що вважається аморальним – якщо вони частіше або рідше стикаються з конкретними випадками або прикладами цих концепцій.
Читайте також: Чому виникає бажання міцно обійняти милих дітей чи тваринок
В багатьох напрямках світ постійно поліпшується. Але щойно ми розбираємося з якоюсь проблемою, ми одразу несвідомо розширюємо наше визначення того, що ми вважаємо цією проблемою,
– каже Гілберт, який, окрім іншого, зробив собі ім'я дослідами щасливого стану людини.
Те, що концепції можуть розширюватися – само по собі, не нове спостереження. Зважаючи на сучасний фаховий жаргон психологів, соціальний психолог Ніколас Хаслам з Мельбурнського університету в Австралії висунув ідею так званого concept creep (українською це важко перекласти адекватно: щось на кшталт "проникнення у визначення" – Прим. ред.). Спостереження Хаслама: випадки, які раніш вважалися нешкідливими, з плином часу все більш сприймаються, як проблематичні та, наприклад, вважаються за знущання, моббінг, травма, психічне відхилення, залежність або кліше.
Деніел Гілберт
Наразі про змінене значення подібних концепцій та уявлень навіть розпочинаються суспільні дебати. Деякі критики зауважують, що це – результат спотвореної уяви про політкоректність, в той час, як інші стверджують, що в цьому, скоріш, відбивається зростання соціальної свідомості. Гілберт уникає цієї дискусії.
Розширення визначення не є обов'язково чимось добрим чи поганим. В науки з цього приводу нема ніякої думки,
– каже він.
Він та інші дослідники просто зацікавлені в тому, щоб краще розуміти цей феномен.
Ціла низка політичних, соціальних та економічних факторів можуть на цей феномен впливати. Нові досліди, щоправда, доводять, що так само в ньому беруть участь психічні процеси:
Це перший раз, коли хтось демонструє когнітивний механізм, який може пояснити феномен,
– вважає Хаслам.
В одному з експериментів команда Гілберта показала піддослідним серію з 1000 крапок , які змінювали кольори – від насиченого синього до однозначно фіолетового. Учасники експерименту мали сказати про кожну крапку – вона синя чи ні. Частина з плином часу бачила все менше синього кольору й все більше фіолетового. Наприкінці експерименту ці учасники визначали фарби в середині спектру все частіш, як сині, навіть ті, які вони раніш синіми не вважали.
Читайте також: Науковці назвали мелодію, яка найбільше розслабляє і знімає стрес
Ця зміна, вочевидь, проходила несвідомо й навіть тоді, коли добровольцям одразу казали, що сині крапки з плином часу рідшатимуть. Результат не змінила навіть вказівка, оцінювати фарби, за можливістю, за однаковими критеріями; нічого не змінилося навіть тоді, коли дослідники обіцяли нагороду тим, хто визначатиме фарби найоб'єктивніше. Це не залежало від фарби, тому що спрацьовувало й навпаки: якщо з часом додавалося все більше синьої фарби, учасники все рідше визначали крапки в середині спектру, як сині – вони, здається, просто розвили в собі іншу уяву про синій колір.
Синій чи фіолетовий? )
Наступним кроком дослідники повторили експеримент з іншою концепцією. Вони показали учасникам низку генерованих комп'ютером обличь, які заздалегідь були визначені в диапазоні від цілком безпечних до вкрай загрозливих. Піддослідні повинні були також визначити, чи є те чи інше обличча загрозливим, чи ні, але за деякий час дослідники показували частині з них все менше загрозливих облич. У цьому випадку піддослідні схилялися до того, щоб більш-менш безпечні обличчя все частіш сприймати, як загрозливі.
Для наступного варіанта експерименту команда Гілберта попрохала незалежних спостерігачів вигадати сотні дослідницьких заявок, які, за їх уявою, були більш чи менш етично припустимими. (Наприклад: "Учасників попросять лизнути заморожені людські екскременти. Після цього вони можуть прополоскати рота й кількість використаного полоскання буде виміряна".) Тепер добровольці мали взяти на себе роль комітета, який наглядає в університеті за етичною припустимістю дослідницьких проектів. Вони отримали низку заявок, які мали або дозволити, або заборонити. Та частина піддослідних, яка з плином часу отримувала все менше аморальних заявок, ставила відмови на все більшу кількість двозначних пропозицій.
"Дуже креативне, провокативне дослідження", – вважає Скотт Лілієнфельд, професор психології університету Еморі в Атланті, який сам не брав участі в експериментах. Їх сила полягає в тому, що вони довели наявність однакового ефекту в різноманітних ситуаціях: при простому сприйнятті кольорів так само, як при складних етичних висновках. Тепер, каже Лілієнфельд, слід з'ясувати, "в якому розмірі цей ефект є наявним в реальному світі, за межами лабораторії".
Гілберт та його команда бажають розробити моделі для основоположних процесів мислення: що саме змушує людей розширяти свої уявлення про світ, якщо вони рідше натрапляють на його прояви? Практичний висновок психолог зробив уже зараз:
Ми схильні до того, аби не продумувати проблему з самого початку до можливого завершення. Перш, ніж ми намагаємося її вирішити, ми повинні подумати, що саме ми вважаємо вирішенням. З багатьма реальними проблемами – це уявлення про вирішення дуже важко визначити.