У сюжеті Юлії Кирієнко розповіли про книгу "Моя Душа", яку видала Світлана Припишна та її історію. Вона почала писати вірші після того, як дізналася, що її син загинув на війні.
Читайте також "Чи легко було цим титанам тримати оборону Маріуполя": Науменко про боротьбу за наших полонених
Після загибелі сина почала писати вірші
І син не сниться, і все воює, вдома він вже не ночує, бо дім страшна отає хата, яка без вікон і без загати, з якої вже не вийдеш ніколи, і не поведеш дітей до школи,
– цитує свій вірш Світлана Припишна.
Її син Андрій, котрий воював в "Азові", загинув у Маріуполі. Йому вона присвятила свій перший вірш. Саму ж збірку жінка присвятила тим, хто вже ніколи не повернеться.
Андрій воював в "Азові" / Фото з архіву сім'ї
"Мені дзвонили і сказали, що знайшли жетон мого сина з іншим побратимом, вони разом загинули", – розповідає Світлана.
Двадцятирічний Андрій зустрів повномасштабне вторгнення у Маріуполі. Коли у місті було надто гаряче та палала "Азовсталь", боєць "Азову" перестав виходити на зв'язок. Тоді він разом зі своїми побратимами намагався прорватися назад до своїх, на завод.
Я йшла на роботу, приходила з роботи, телефон в мене з рук не випадав. У мене включений ноутбук, в мене включений телефон, тому що я боялася, що я десь проґавлю, що він мені напише, а я буду спати,
– пригадує пані Світлана.
Матір захисника очікувала та шукала бодай якусь інформацію про свого сина. Вона пригадує, що те пекло тривало не один тиждень. А перед офіційним повідомленням про загибель її кровинки – помер чоловік пані Світлани. Його життя забрала хвороба. Після цих двох трагічних звісток жінка почала писати вірші.
Добірка віршів "Моя Душа" / Фото Олександра Плакіна
Сина у Маріуполі втратила і Віта Харчук
У сюжеті розповідають, що син Віти Харчук Віталій теж був у лавах "Азову". І що вони разом були у Маріуполі у квітні 2022 року. Віта пригадує останню розмову зі своїм сином. Він прохав, щоб вона приготувала йому піцу щойно він повернеться з Маріуполя додому.
Були великі мрії. Була наречена. Була мрія мати трьох діток. Точно дату його загибелі ми навіть не знаємо. І ми шукали їх пів року і дуже сподівалися, що вони попали в полон,
– розповідає Віта Харчук.
І лиш через пів року їй вдалося упізнати свого сина завдяки татуюванням на світлинах бійців, похованих у Дніпрі. Тіло Віталія перепоховали у Києві. Втім, пані Віта досі не може повірити в те, що він загинув.
Кожну з цих жінок об'єднали біль, а також прагнення закарбувати пам'ять про своїх синів. Свою збірку віршів пані Світлана назвала "Моя Душа". У ній також є рядки про сина пані Віти та багатьох бійців другої роти "Азову". Тих, кому не вдалося вийти з пекла Маріуполя.
Тепер у матерів загиблих "азовців" єдине бажання – дочекатися, коли з полону вийдуть ті, кому вдалося вижити у Маріуполі. А ще – берегти пам'ять про тих, хто назавжди залишився там, чиє життя ворог обірвав у тому пеклі на Землі.
Мені боляче, що загинув син, але ж ніхто не винен в тому, що в нього така доля. Я дуже хочу, щоб вони повернулися. Їх теж матері чекають, дружини, діти,
– додає пані Світлана.
Звернімо увагу, що 21 січня на Контрактовій площі у Києві пройшла мовчазна акція. Її присвятили нагадуванню про захисників "Азовсталі", котрі досі перебувають у російському полоні.