“Серце кличе, якщо чесно. Почула і одразу вирішила, що піду. Я маю безліч ненаписаних робіт, але все одно не шкодую, що прийшла. Звісно, про це говорять і про це пишуть, але те, що вилучають рядочки з підручників по історії - це дуже негативно”, - каже студентка Анастасія.
Попри те, що молитися за загиблими прийшло кілька тисяч осіб, офіційна влада залишилась осторонь. Навіть про безпеку колони не подбали. Вперше усі організаційні моменти лягли на плечі громадських організацій.
“Важко було доносити інформацію про те, що буде відбуватися. Але, я думаю, що це варте було того, власне, для того, щоб показати, наскільки для громадськості це важливо. Національна пам’ять не може бути розмінною монетою в певних політичних іграх і, не зважаючи на якусь політичну кон’юнктуру, народ пам’ятав і буде пам’ятати цю велику трагедію”, - сказав історик, колишній керівник архіву СБУ Володимир В'ятрович.
“Народ країн має базуватися на своїх коріннях, як будь-який будинок має базуватися на фундаменті - без цього ми не можемо йти далі. І те, що сьогоднішня влада маніпулює якимись фактами, це минуще. Є вічні цінності, до яких доходить наш народ, і це дуже важливо”, - зазначив голова Української кінофундації Андрій Халпахчі.
Підтримали День жалоби і демократичні сили. На заклик організаторів, цього дня вони відмовилися від будь-якої політичної символіки. Серед інших біля “Меморіалу пам’яті” були Леонід Кравчук, Микола Томенко, Володимир Яворівський, Василь Вовкун, з’явилась навіть іменинниця Юлія Тимошенко, та Віктор Ющенко з дружиною та дітьми.
“Такі мітинги присвячуються не тільки минулому, такі зібрання, такі пам’ятники, наші розмови і наша пам’ять присвячуються більш важливому - нашому майбутньому”, - сказав Президент України (2005-2010) Віктор Ющенко.
Вшанування кількох мільйонів загиблих українців закінчили молебнем за участі представників різних релігійних конфесій, загальнонаціональною хвилиною мовчання та вже традиційним запаленням свічок пам’яті - біля пам’ятників жертвам голоду та просто у вікнах квартир по всій Україні.