Вдягатися красиво або принаймні "не так, як усі" для радянської людини – завдання надскладне. Носити брюки фабрики "Красное знамя" чи пальто виробництва підприємства "Коммунар" до вподоби було, звичайно, не всім. Але тих, хто відхилявся від лінії партії і намагався вирізнятись за допомогою одягу, були одиниці.
В Союзі існували так звані доми моделей. Їх було всього 16 на всю країну. Серед цих 16-ти – Київ і Львів. Тут влаштовували покази мод, по подіуму ходили манекенниці і все таке. Коротше кажучи, у всьому копіювали Захід. Але такі розкоші були доступні лише обраним – партійній верхівці та зіркам екрану. Простий люд мав виглядати сіро, думати однаково і ні нащо не скаржитись. Усе змінилось наприкінці 80-х. Коли до нас разом із зародками ринкової економіки прийшли, власне, ринки. Хоча так їх тоді ніхто не називав.
Зганяв у Туреччину чи Польщу, там купив крам, тут – продав. На початку 90-х так звані "речові ринки" виростають чи не в кожному районному центрі. Виникають й справжні базари-гіганти – Хмельницький, Чернівецький, знаменитий 7-й кілометр, побудований поблизу Одеси на закинутому кукурудзяному полі. А ще – харківський Барбабашово, дніпровська Озерка, столичний троєщинський. Усі вони – серед найбільших ринків Східної Європи.
Читайте також: Згадати все. Шкільний випускний
Крім того, у великих містах завжди були менші базари – ближче до центру. Базар стає не лише джерелом прибутку для рекетирів і лохотронщиків, а й місцем праці для колишніх інженерів і вчителів. Тисячі успішних нині підприємців починали саме з точки на ринку. Прибарахлитись на базар ходили всі. Ну буквально всі. Адже альтернатива у вигляді пропахлих нафталіном радянських магазинів не приваблювала нікого.
В нескінченних потоках покупців можна було побачити людей будь-якого віку. Бабці шукали собі пристойну хустку, студентки – кислотні лосіни, а мами з дітьми – нові джинси. І, як правило, дитині купували те, що хоче мама. Примірочних на базарі ніколи не було. Шматок картону на землі і футболка замість шторки - тільки так. – колоритні жінки, які могли переконати, що річ вам личить, навіть якщо в ній ви схожі на городнє опудало. Такі базарні діви зі знанням справи розмірковували про світові модні тенденції, використовуючи фрази типу: "та воно розтягнеться" або "я сама вже 2 роки ношу – прекрасна річ". Чи класичне "ні, я більше не можу уступити, я реалізатор".
Безперечно, базарний асортимент, у порівнянні з тим, що було раніше, вражав яскравістю кольорів і різноманітністю форм. Але практично на кожній розкладці було одне й те ж. Стандартний набір турецького-китайського ширпотребу. І багатьох перспектива обійти всі ряди і провести на ринку цілий день, м’яко кажучи, не тішила. Всі муки забувалось, коли ти ставав власником турецького светра БОЙС – без сумніву, одного зі стовпів стилю 90-х.
Випускався в різних кольорових гамах і з різними малюнками. Але саме цей напис дав загальну назву всій серії. Светр був у гардеробі чи не кожного другого школяра. Та й чого гріха таїти, дорослі теж не цуралися вбрати цю прекрасну річ. До того всього, це ще й унісекс – підходить і хлопцям, і дівчатам. В 90-ті спортивний костюм перестали використовувати суто за прямим призначенням – для занять спорту. І він став звичним предметом щоденного гардеробу.
Його вбирали і на бандитські розбірки, і на роботу, і на дискотеку. Тут спортивна куртка – або просто "олімпійка" – починала жити окремо від штанів. Вже трохи пізніше, наприкінці 90-х, з’являються спортивні штани, які починають жити окремо від олімпійки. Штани на заклепках, які можна було зняти одним швидким рухом. Дівчата теж із задоволенням вбирали спортивні штани та олімпійки, але для них вершина стилю – це, звісно, лосіни.
Читайте також: Згадати Все. Епоха "Запорожця": від горбатого до вухатого
До речі, цікаве походження самої назви "лосіни". Так раніше називали цупкі обтягуючі чоловічі штани з замші лося. А те, що ми нині звикли назвати лосінами нічого спільного з тваринами немає. Вперше синтетичні обтягуючі штани з’явилися на телеекранах наприкінці 80-х – завдяки урокам з ритмічної гімнастики. А вже на початку 90-х вони були в гардеробі кожної дівчини. Що кислотніший колір, то крутіше. У цей же період на базарних прилавках з’являється ще одна культова річ – кепка з орлом і написом USA CALIFORNIA.
Позаду – сіточка. І небачена до того штука: пластиковий регулятор, яким можна змінювати розмір головного убору. Традиція максимально вигинати козирьок, практично в трубочку, – теж родом із 90-х. Як і мода на зимові головні убори, названі на честь популярного контрацептива. Спочатку це були повністю чорні шапки. Згодом на них почали з’являтися емблеми американських хокейних чи баскетбольних команд. Найкрутіший варіант – шапка з "Чикаго Буллз".
В моду входять і шкіряні турецькі куртки. Ціна – доступна, вибір – широкий. Довжина, об’єм і колір – на будь-який смак. Шкіра – це і тепло, і практично. Тим, кому бракує грошей на повноцінну шкірянку, купують куртку зі шматочків. Така собі курточка-франкенштейн.
Ну а як щодо ділового стилю? Тут принцип простий. Піджак має бути на кілька розмірів більший, ніж треба. Плюс величезні накладні плечі. Зараз це виглядає трохи недолуго, але тоді найпопулярнішим кольором був малиновий. Такий собі атрибут достатку і приналежності до кримінального світу. І навіть якщо ти до братків не мав жодного стосунку, наявність малинового піджака автоматично піднімала рівень твоєї крутості в очах перехожих.
А якщо це все в ансамблі з мобільним телефоном-цеглиною і золотим ланцюгом (висловлюючись тодішнім жаргоном – рижухою) – ну, вважай, що життя вдалось. Серйозні дядьки повинні були мати й серйозне взуття – туфлі не з класичними округлими чи гострими, а з тупими носами.
Що ближче до кута в 90 градусів – то ліпше. В середині дев’яностих мільйони заробляли всі. Мільйони купонів, на які купували речі, що вважалися тоді стильними. Вони потроху виходили з моди. Їх витісняли нові тренди та віяння. Але мода – штука доволі цікава і має властивість повторюватись.