На площі у 50 гектарів робота кипить у прямому значенні: розплавлена сталь сягає температури 1600 градусів, чавуну – 1400, крани з легкістю підіймають у повітря 200 тонн. Усе працює злагоджено, немов оркестр.

Перед харків'янами завжди ставили амбітні плани. Масштабне будівництво розпочали у 1929 році і, за радянською традицією, завершили за 5 років. Грошей не шкодували – 30 мільйонів карбованців. Утім такі інвестиції були добре прораховані, бо вже згодом завод лише за 1 рік випустив продукції на 40 мільйонів.

Читайте також: Як заробляють на потужних українських вітряках, які нічим не поступаються європейським

Виробництво тільки набирало обертів, та вже за перші 5 років у цехах сконструювали стільки турбін, що їхня потужність перевершила сумарну потужність усіх електростанцій дореволюційної Росії.

Надалі темпи тільки зростали. У 1965 році харків'яни першими у світі представили парову турбіну потужністю 500 мегават, а 1982 – подвоїли показник.

За свою історію, а це вже понад 80 років, продукція "Турбоатому" роз'їжджалася у 45 країн світу. Це не лише Європа, але й Азія та Африка. Утім виготовити – це ще не все завдання, потрібно ще й доставити. Лише колесо турбіни може важити близько 60 тонн, а кришка до неї – ще понад 30. Турбіни розкладають на частини і перевозять автопотягами. Але в жовтні 2012 року скористались інженерним дивом України – літаком "Мрія", який за один рейс доставив у Душанбе турбіну вагою 125 тонн.

Зараз українські двигуни працюють у Німеччині, Фінляндії, Угорщині, Болгарії та Індії, а якщо взяти усі атомні електростанції планети, то кожна 8 укомплектована саме українськими турбінами. За цим показником "Турбоатом" – четвертий у світі.

Читайте також: Легендарний завод імені Малишева: історія у понад 100 років