Після атомного бомбардування Хіросіми та Нагасакі керівництво СРСР відчайдушно намагалося створити власну атомну бомбу. Керувати проектом поставили Лаврентія Берію. Завдяки вмілим шпигунам, яким вдалося викрасти американські ядерні секрети та відчайдушній роботі радянських вчених було створено перші зразки смертоносної зброї.
Радянська атомна бомба РДС-1 мала потужність у 22 кілотонни. Її практично повністю скопіювали з американського "Товстуна", якого скинули на Нагасакі. Бомбу помістили на верхівці 37-ми метрової башти, а навколо стенду, на різних відстанях, поставили різноманітну військову техніку, макети будинків та клітки зі звірами.
Годі було й казати, що вибух бомби задовольнив усіх — і конструкторів, і самого Сталіна. Техніка спрацювала на відмінно. Як і прогнозувалося, вибух дощенту знищив усі дослідні споруди, загинула частина звірів, військова техніка зазнала значних ушкоджень.
Але головним було те, що СРСР гордо продемонстрував усьому світові, що може успішно виробляти та застосовувати смертоносну зброю нового типу.
Після успішних випробувань РДС-1 стала базовою моделлю для виробництва радянських ядерних бомб. Станом на початок 50-х років минуло століття їх виготовили п'ять. В армію нова зброя не надійшла. Адже не було створено ефективних засобів її доставки на далекі відстані. Більше того, Сталін побоювався, аби ядерну бомбу не використали проти нього самого.