Вихідців з молодіжного крила Комуністичної партії чимало й серед представників сучасного українського політикуму. Втім, мало хто знає, що з України – і один з останніх керівників комсомолу Віктор Мироненко.
ВЛКСМ був кадровим резервом Компартії СРСР. Тоді мало хто хотів повертатись назад. Очікування змін просто висіло в повітрі. Їх локомотивом мала стати молодь.
Як головний комсомолець, Віктор Мироненко відстоював ідеали справедливості. Але він був не в змозі протистояти бюрократизму системи. Тому на передостанньому з'їзді ВЛКСМ твердо вирішив піти з посади.
Українська делегація вся встала та заспівала "Ой на горі, та й женці жнуть". Заспівала від першого до останнього куплету на передостанньому з'їзді комсомолу. Кращого подарунку за те, що мені вдалось зробити, й не треба,
– сказав колишній керівник ВЛКСМ.
Та до того у викладача Чернігівського педагогічного інституту в 70-х не було навіть думки про комсомольську кар'єру. Але несподівано трапилось ЧП районного масштабу. Тоді партія вирішила знайти заміну вожаку з підмоченою репутацією. Навряд чи хтось вірив, що новачок стрімко злетить до самісінької вершини комсомольскої влади.
В 1986 році Мироненко потрапив на співбесіду до самого генерального секретаря, після якої Мироненко таки став керівником комсомолу.
Читайте також: Вороги народу та зрадники: нелегка доля українців після повернення радянської влади
Та братись за роботу, мабуть, було вже пізно. Реформа надійного помічника партії так і не розпочалася. Проте Віктор Мироненко не зробив і традиційного для комсомольских ватажків перевтілення в капіталіста.
Єдине його надбання – дружба із колишнім босом та приміщення, яке називається Інститутом українських досліджень при Російській академії наук.
В теперішній Росії поняття "свобода" лунає майже образливо. Тому сам інститут та ідеї його керівника не цікавлять можновладців. Для нього це й не важливо. Для нього головне, що він не поступився власною честю і совістю.
Читайте також: Чи було в оунівців право на особистість