Гіпнотичні Archive вже встигли внести свою лепту у музичне життя нашої країни, виступивши у червні цього року на львівському Stare Misto. Тож поки фестивальний сезон не завершився остаточно, а Archive грунтовно не засіли у студії, ми зустрілися з одним із засновників гурту Даріусом Кілером та вокалістом Дейвом Пеном на одній із їхніх фінальних фестивальних локацій 2013-го — Burn Selector Festival у польській столиці.
Замість глибинного копирсання у творчості, ми поговорили про заняття «архівних» музикантів поза гуртом, про те, кому адресована знаменита F*ck U, а також із задоволенням переконалися, що «Карлсон» хоч і «полетів, та обіцяв повернутися».
24: Чудово бачити вас знову! Відразу запитання, що виникло у мене на шляху сюди. Україна та Польща — практично «сусіди через дорогу». Але у той час, як тут люди отримують мало не по два оргазми на брата, чуючи вашу музику, в Україні ваші прихильники — рідкість. Чому так?
Дейв: Зажди, ти сказала «два оргазми»?
24: Так. Хоч і не буквально, я гадаю.
Даріус: Ну, мало того, що наша музика не лунає із усіх радіоприймачів, Україна для нас — це щось нове, лише раз там відіграли. Але ми повернемося — ось наступної весни їдемо у тур Східною Європою.
Дейв: Це наразі чорнові плани.
Даріус: Так, але хочемо також відіграти у Латвії, Угорщині та багатьох країнах Східної Європи, де ще не були.
Єдиний спосіб, щоб про тебе дізналися — давати концерти.
Люди чують твої творіння, чують тебе вживу, інформація іде в народ.
У Польщі ми вже мали чимало виступів, а в Україні лише один. Це справа часу.
24: Але чому саме Польща?
Даріус: Хороше запитання. Усе почалося із хлопця на ім’я Пітер, відомого і досить впливового діджея у Польщі. Сталося так, що він часто ставив нашу Again, публіка її вподобала, тож про нас знали ще до того, як ми вперше приїхали туди з концертом. Так часто трапляється — з легкої руки пари-трійки впливових людей, артистів вищого гатунку, розпалюється інтерес до гурту. Те саме із Грецією. Дуже впливовий грецький діджей та МС познайомив публіку із нашою музикою, і зараз ми також дуже популярні у країні.
24: А як щодо Франції? Ще одна країна, де від вас стоять «на вухах».
Даріус: Це вже радше заслуга Londinium, нашого першого альбому. Тут він отримав визнання критиків, просто чудові відгуки, так усе й почалося. А ось успіхом у Східній Європі, Греції та Польщі варто завдячувати нашій третій платівці (You All Look the Same to Me — «24»).
24: Ваша славнозвісна провокативна F*ck U — чи не найпопулярніша у наших краях. Чий це був «маніфест», і кого мав на думці автор?
Даріус: Автор слів — Денні (Гріффітс, один із засновників гурту — «24»).
А сама пісня багато в чому у момент написання була пов’язана
із політичною ситуацією, Джорджем Бушем і Тоні Блером.
Проте люди, як не дивно, часто вбачають у ній якийсь любовний контекст.
Дейв: Вся суть цієї пісні у самій концепції і її простоті. Те саме «f...k you» можна вжити до будь-кого: твоїх колишніх, боса, того, хто доводить тебе до сказу. Універсальна фраза, саме тому пісня така популярна. Кожен може «приліпити» до неї свій власний контекст.
24: Кого ж конкретно Денні зробив адресатом цієї пісні?
Дейв: Джорджа Буша! Апріорі було так, що Денні якось побачив його фото у газеті, звідси й перший рядок: «There’s a look on your face I would like to knock out.» («У тебе такий вираз обличчя, що хочеться заїхати тобі у пику» — «24»). Тож пісня із сильним політичним підтекстом. Але, в принципі, може стосуватися будь-якого політика світу. Вічна пісня насправді.
24: У ваших альбомів цікава особливість — пісні наче вливаються одна в одну, між ними відсутні паузи. Чи це вплив чогось на кшталт Enigma чи Pink Floyd?
Даріус: Я б тут радше назвав Pink Floyd.
Дейв: Не сказав би, що Enigma, хоча у них дуже вдумлива музика. Але «вдумливість» краще дозувати, часом хочеться менше розмірковувати і просто відпустити себе. Тож це були Pink Floyd, а ще The Who і навіть Майк Олдфілд — саме вони привели нас до чогось більш андеграундного.
24: Кожен ваш альбом — наче окрема історія. Що ж іде спочатку — концепція альбому, «історія», чи з моря пісень ви просто обираєте якісь із спільною тематикою і об’єднуєте у платівку?
Даріус: Це поступальний процес. Одні композиції приводять до інших, це постійних рух.
Дейв: Немає усталеної структури, це може бути один звук, один музичний поворот один рядок, одне слово, що задає тон усьому альбому. Не обов’язково усе має починатися, скажімо, лише з фортепіанної партії, чи гітарної. Це може бути будь-що, і у цьому уся краса. Саме через такий підхід пісні настільки різнопланові, різних форм і забарвлень.
24: Тож ви не знаєте, чим усе закінчиться, коли починаєте писати альбом?
Даріус: Саме так. Починаєш писати із певними намірами, а потім альбом наче починає жити власним життям.
Дейв: Ми обговорюємо ідею між собою, із продюсерами, і ніколи не знаєш, якої форми вона набуде. І у цьому весь смак.
24: До речі, про альбоми — подейкують, скоро потішите вашим черговим дітищем?
Дейв: Не дуже скоро, новий альбом вийде наступного року.
Даріус: Можливо, навіть два підряд. Одна платівка десь весною, можливо, у квітні, а інша ймовірна — наприкінці осені. Щодо останнього ще не певні, але один альбом у 2014-му буде стовідсотково.
24: Інтернетом гуляє відео, на якому ви даєте концерт просто посеред парку розваг у Парижі. Розкажіть про це.
Дейв: О, це був перший виступ Полларда (Берьє, вокаліста гурту — «24») у складі Archive!
Даріус: Це була частина проекту «concerts sauvages» («дикі» концерти« — «24»), такі собі незаплановані виступи, коли гурти раптом з’являлися у несподіваних місцях, скажімо, на залізничному вокзалі. А нам дістався цей ярмарок, парк розваг. Це неординарніше, ніж вокзал.
| Виступ Archive у паризькому парку розваг | |
24: Безкоштовний концерт?
Даріус: Так, 45-хвилинний. Французи просто досить чудернацький народ. «О, а давайте влаштуємо виступ у парку розваг!». Або, «а чому б не дати концерт в океанаріумі?» Ми і там якось виступали. Такі ось французькі причуди. Ми їх просто обожнюємо.
Дейв: Давненько це було, але пам’ятаю, що паралельно із нашим виступом люди робили цікаві речі — один хлопчина, наприклад, малював графіті на дзеркалі. Тож все було таке мультимедійне і мистецько-сюрреалістичне.
24: У вашій рідній країні Archive не надто користується успіхом, і ви, зрештою, не єдиний такий випадок. Чому Британія відкидає свої кращі музичні формації?
Даріус: Ні, зовсім не відкидає. Це потрібно зрозуміти. Нами не нехтували, просто ми нічого не випускали у Англії ось уже 10 років. А все тому, що були невдачі, пов’язані і з Londinium, і з нашим другим альбомом (Take My Head — «24»). Останній «запороли» і звукозаписувальна компанія мала чимало проблем, тож у нас не було жодних контрактів аж до With Us Until You’re Dead (альбом 2012-го року — «24»). А отже — впродовж 10 років ніхто у Британії про нас нічого не чув, а звукозаписувальні компанії вважали нас «поганим бізнесом» і не спішили співпрацювати. Ніхто нікого не відкидав — не було релізів.
На Туманний Альбіон ми повернулися із With Us Until You’re Dead, 75% рецензій на який були просто чудові. Збираємося також випускатися в Америці — і це фантастика. А у Англії усе просто дещо повільно набирає обертів. Але вже був англійський тур, що не може не тішити.
Дейв: В Лондоні грали у КОКО (відомий концертний майданчик — 24), усі квитки було розпродано. Процес повільний, але ми дуже терплячі, коли йдеться про подібні речі. Плюс на горизонті релізи у Англії та Америці, а тому усе рухається у правильному напрямку.
24: У планах надолужити згаяне та підкорити музичний простір на рідних теренах?
Даріус: Ми ніколи нічого не підкорюємо. Просто повільно закріплюємося у свідомості публіки і просто граємо свою музику, саме тому ніколи не виходимо з моди. Якщо щось «завойовувати» — можна надто запишатися, а нам це не потрібно.
24: Вашу музику складно назвати радіо- чи телеформатом. Як вам вдається просувати себе?
Даріус: Інформація, що передається «з вуст в уста» — могутня штука. Ми даємо концерти, люди про них говорять. Фестивалі також є хорошими «плацдармами», аби про тебе дізналися. Ну і у нас таки є кілька пісень, що потрапили на ТБ. Тож наша музика гуляє світом. І не забуваймо про Інтернет, це земля обітована у наші дні.
Дейв: Зрештою, те, що слухаємо ми самі, теж не почуєш по радіо.
24: Цікаво. Наприклад?
Дейв: Ось за кілька тижнів усі йдемо на концерт Джона Хопкінса (Jon Hopkins, британський продюсер та музикант — «24»). Вважаємо його одним з найкращих та найперспективніших музикантів, хоч він і давно у індустрії. Його останній альбом просто бомба, неймовірний артист. Однозначно будемо слухати Джеймса Блейка сьогодні (молодий британський талант електронної музики, учасник Selector Festival — «24» ). А ось на День взяття Бастилії у Франції були на концерті одного кавер-гурту. Вони грали Стіві Вондера, The Beatles, усе на світі. І від кожної пісні у нас просто слинки текли! А взагалі-то ми дуже відкриті в плані музики.
Даріус: Мене пруть Kraftwerk, The Who, The Gang of Four. А ще обожнюю Бетховена.
24: Вже не вперше натрапляю на нарікання фанатів з приводу того, що ви не виходите на біс. Це у вас стиль такий?
Даріус: Це лише на фестивалях! У нас просто немає на це часу! Наша б воля — виходили б залюбки.
Дейв: На власних концертах завжди виходимо на біс. На фестивалях просто не маємо права. Людям часом важко збагнути, що у нас є часовий ліміт.
І якщо після тебе ще чотири гурти, а ти раптом виходиш на заклик публіки — організатори просто повернуть тебе назад і ти заробиш погану репутацію. Нічого особистого.
24: Сезон фестивалів позаду — які у вас плани на холодну пору року?
Даріус: У жовтні у нас ще два виступи, а далі у листопаді-грудні засядемо у студії, будемо працювати. На весну запланований тур, тож перед ним матимемо лише півтора місяці «канікул». А Дейв зараз також займається своїм BirdPen (власний музичний проект Дейва Пена — «24»), дописує альбом.
Дейв: У нас так завжди: перестаємо гастролювати — осідаємо у студії. Одна з приємностей нашої роботи — постійно використовуємо наші мізки, уяву.
Оце матимемо трохи вільного часу, щоб «потусуватись», але впевнений,
що вже за тиждень мозок кричатиме: «Я не можу більше сидіти і нічого не робити! Дайте мені щось написати, зібратися із колективом, позалагоджувати справи».
І це круто.
24: Бачу, у вас дуже щільний графік. Як вдається поєднувати роботу і сім’ю?
Даріус: Як і усім решта. Взагалі-то, більше стресу навіть у тих, у кого звичайна робота і при цьому сім’я. Бо ми, наприклад, проводимо чимало часу із родиною, коли не у турі. Як на мене, нам простіше у цьому плані.
Дейв: Це не важко, це наша робота, і рідні усе розуміють. Так і живемо.
24: Чим ви займаєтеся поза Archive?
Дейв: Я беру участь у марафоні, а ще у мене проект «Монблан» (благодійний проект Дейва Пена — «24»). Ми узагалі багато чим займаємося.
Даріус: Ага, втрапляємо в халепи.
Дейв: О так! Просто коли збираємося разом, то поводимося, як дурні. Ми любимо проводити час конструктивно.
Даріус: (до Дейва) І щоб нам зносило дах! (обоє гучно сміються)
Як каже Дейв, ми ж рок-н-рольщики!
Дейв: Свята правда. А якщо серйозно, то любимо зависати разом.
Любимо бути з друзями, сумуємо за ними, коли у роз’їздах.
Ми дуже соціальні люди. Збираємося на пиво, сміємося.
Даріус оце ще плаванням займається, я бігаю — намагаємося підтримувати форму, це добре для мозку і тіла. Одним словом, проводимо час із тими,
кого любимо — ось що ми робимо поза Archive.
24: Ви наголошуєте на тому, що ви колектив, а не гурт. У чому принципова різниця?
Даріус: Колектив — тому що у нас постійні зміни у складі. У гуртів, як на мене, зазвичай десь чотири стабільні людини, може хтось один приходить-йде. У нас же динамічний проект, нефіксований і мінливий. Ось чому ми колектив.
24: І, судячи зі всього, дуже демократичний колектив?
Даріус: Не намагаємося бути демократичними. Робимо те, що робимо, якщо у когось виникає проблема — обговорюємо її.
Дейв: Ми її «проїжджаємо» і рухаємося далі. На мій погляд, у гуртах часто виникає проблема з его музикантів. В усіляких рок-н-рольних, наприклад, коли фронтмен дратується, а в гітариста претензії, мовляв, у мене є власні пісні і бла-бла-бла. Щодо нас — то кожен свою пісню, музику наче приносить у сім’ю, в колектив. Ось так це працює.
24: Але оскільки склад такий мінливий — вам необхідно щоразу «притиратися». Адже ви маєте скаладатись, наче пазл, аби функціонувати як одне ціле...
Даріус: Якщо хтось не пасує до «пазлу» — зазвичай, надовго з нами не залишається. Так не раз вже було. Та насправді головне не те, які у нас стосунки, а те, наскільки хорошу музику ми робимо. Якщо зробимо пісню і бачимо, що вона — лайно, вдаємося до чогось іншого. Тому отой «пазл» не такий і важливий.
24: Коли граєте свою музику знову і знову — ніколи не виникає відчуття, що «приїлось», стомились від неї? Чи є композиції, які готові грати цілодобово?
Дейв: Гадаю, ніколи не втомимось від фінальної частини Dangervisit. Це просто неймовірна насолода і драйв.
Даріус: Якби ми грали концерти щовечора — можливо, голова від них і йшла б обертом, а так ми обожнюємо це діло і вже смакуємо появу нових композицій незабаром. Наступний наш виступ — у Парижі, весною на нас чекає тур вже із новими піснями. Нові емоції. Якщо ж нудить від власних пісень — ти обрав не ту роботу. Ми не кавер-гурт, де щовечора щось нове.
Дейв: У нас ще є усі шанси закінчити як кавер-гурт (сміється).
24: Дейве, від виконання яких пісень найбільше кайфуєш?
Дейв: О-о, складно. Усі такі різні... Finding It So Hard — непогане випробування вокальне та емоційне. Часом Again — справжній виклик, адже знаю, скільки людей знаходять у ній себе. Хоч і не я її написав, але те, що я вкладаю в її виконання — на 100% щире. Я ніколи нічого не вдаю. Люблю співати Feeling of Losing Everything, а Words on Signs — одна з улюблених. У ній стільки простору і атмосфери, вона наче заспокоює.
24: Чи є у вас якісь ритуали перед виходом на сцену? Можливо, якісь прикмети?
Дейв: Ніколи нічого у кишенях. Там має бути абсолютно пусто!
Якщо я знаю, що там хоча б одна монетка — мене це страшенно гнітить.
Бо не відчуваю себе повністю вільним. Так, дивацько.
Є ще деякі зовсім особисті штуки. Але не можу вийти на сцену бодай
із піщинкою у кишені.
Даріус: Перед виступом? Найчастіше просто намагаюся впоратись із хвилюванням (сміється). Я не палкий прибічник ритуалів. Я то нервуюсь, то усе гаразд. Тож жодних ритуалів.
24: На Stare Misto у Львові ви усі обіймалися просто перед виступом. Хіба це не ритуал?
Дейв: Щось на кшталт. Але ми це і так часто робимо.
24: Ну і останнє «українське» питання — як вам наша публіка?
Даріус: (Піднімає угору великий палець) Дуже сподобалася. Саме тому ми і повертаємося.
Розмовляла Анастасія Брюквіна,
Телеканал новин «24»