Імператорська Японія на той час контролювала понад 20 мільйонів квадратних кілометрів Південно-Східної Азії. Під загрозою вторгнення була Австралія та Індія, а японські солдати в боях довели, що західний міф про відстале самурайське військо зовсім не відповідає дійсності. Більше – у новому випуску "Конфліктів" на 24 каналі.
Читайте також Їли мулів і просили друзів їх застрелити: все про армію, яка виживала під обстрілами в джунглях
"Японці відчували лють. Їх переповнювало бажання помсти. Це була расова війна проти білих, щоб показати свою ненависть до Заходу", – зазначив історик Марк Фелтон Фарід.
Черчиль приїхав у Канаду з одним із
своїх найкращих диверсантів. Чарльз Орд Вінгейт служив в Індії і сформував там підрозділ чиндітів. Протягом 4 місяців вони йшли японськими тилами у надважких умовах, атакуючи їхні бази і поширюючи хаос на ворожій території. Вінгейт переконував, що досвід партизанської боротьби чиндітів дає підстави вважати, що подібні рейди сил спецпризначення зможуть пришвидшити перемогу в Південно-Східній Азії.
Вінстон Черчиль та Чарльз Орд Вінгейт / Фото Amazon
Як створювали Бірманську кампанію
У 1943 році у Квебеку було утворено спільне американсько-британське командування Південно-Східної Азії. Його очолив адмірал флоту, граф Луїс Маунтбеттен. З американської сторони операцію у Бірмі проводив генерал Джозеф Стілвелл. До цього він був радником китайського лідера Чан Кай Ші та координував надходження допомоги його військам допомоги по ленд-лізу.
Для японців бірманська кампанія була черговим тріумфом після захоплення Малаї і Сінгапуру. Британці не мали ані сили, ані бойового запалу, щоб боротися далі. Відступ був стрімким і ганебним. Японці пройшли всю територію країни за 127 днів, подолавши майже 3 тисячі кілометрів.
До теми Варшавська битва: яку роль відіграв союз поляків та українців
Зі всіх колоній у Південній Азії у британців залишився тільки Індостан. Японці вже були на його кордоні. Їх зустрічали як визволителів. Бірма проголосила незалежність 1 серпня 1943 року й водночас оголосила війну Британії та США. Тоді японці створили Національну армію Бірми. Попри те, що вона не була потужною, армія таки допомагала імператорським силам. До 1945 року вони бились проти англійців.
Британські офіцери / Фото zhuanlan.zhihu.com
Повстання армії Бірми проти японців
Після тривалих таємних контактів з англійцями, 27 березня 1945 року Національна армія Бірми повстала проти японців. Головнокомандувач союзницьких військ у Південно-Східній Азії лорд Маунтбеттен визнав їх союзницькою стороною. Однак ще у 1943 році у Бірмі японцям допомагали індуси, обрані з військовополонених британських сил у Малаї, а також Тайці. Імператорська армія підійшла на півночі Бірми до кордону з Китаєм й атакувала повітряні гуманітарні конвої американців, які літали в Китай.
Перевагою Бірми для японців був великий запасах ресурсів країни. Недоліком – віддаленість від метрополії. У складному ландшафті дуже важливу роль у комунікаціях відігравала залізниця.
Залізнична колія у Бірмі / Фото Mundohistoria
Бірманське залізничне сполучення було завдовжки 8 тисяч кілометрів. З них найважливішою була колія, що сполучала Бангкок з Моулмейном, довжиною 385 кілометрів. Під час її будівництва загинуло 24 тисячі військовополонених. Ця дорога проходила через густі джунглі й важкодоступну місцевість. Напрямок складався із майже 700 мостів, перекинутих через річки й урвища. Саме залізницю і японські бази поблизу неї мали першочергово атакувати британські і американські диверсанти.
Американська допомога в індійський Бомбей прибула через 2 місяці після зустрічі в Квебеку. Тоді вийти на бій з японцями в бірманських джунглях зголосилося 3 тисячі добровольців. Більшість з них вже мали досвід боїв із самураями в джунглях у Гвінеї та на Соломонових островах. Переведення в Бірму стало шансом відновити репутацію. Їх очолив кадровий розвідник Френк Мерілл.
Вінгейт планував велику операцію шиндитів і американських мародерів, яких він особисто почав готувати на полігоні. Та ці плани не здійснились через суперництво із американцями. Вони не хотіли віддавати під командування британців єдиний в Бірмі сухопутний підрозділ.
Чарльз Орд Вінгейт / Фото Getty Images
Американський генерал Джо Стілвелл, який мав очолити північне крило наступу на Бірму, домігся того, щоб тренованих Вінгейтом американців перевели в його підпорядування. "Мародери Мерілла" йшли в перших лавах американсько-китайських військ Стілвела. Японці готували вторгнення в Індію через північні міста Імпал і Кохіму. Другий рейд у північну Бірму чиндіти Вінгейта почали у лютому 1944 року. Капітан Джон Рігс Фарід згадував, що їхнім основним завданням було руйнувати комунікації, які прокладали японці, готуючись до вторгнення в Індію.
Ми мали підривати залізничні колії, блокувати й руйнувати дороги і робити подібні речі,
– зазначив він.
2 інші бригади планували скинути з повітря поблизу Індаура. Для висадки десанту обрали 3 галявини, символічно названі на честь найбільших вулиць:
- Бродвей, Нью Йорк;
- Пікаділлі, Лондон;
- Чаурінгхі Роуд, Калькутта.
Перша фаза десантування передбачала виліт 40 американських транспортників С-47. Кожен з них тягнув за собою 2 планери.
Операція "Четвер": як усе відбувалося
Перед самим вильотом Вінгейту показали нові фото аерофоторозвідки. На основній галявині "Пікаділлі" з'явились колоди, тому плани довелося швидко змінювати. Увесь транспорт скерували на другорядний "Бродвей". Приблизно о 18:00 перший літак з двома планерами злетів із посадкової смуги табору чиндітів. Тоді й почалася операція "Четвер".
Кілька планерів впали в джунглях. Японці хибно розцінили появу ворожих диверсантів під боком як спробу зірвати наступ на індійському кордоні.
Однак вони не почали проходити джунглі в пошуку решти британців. При заході на "Бродвей" декілька транспортників розбились, а на короткій злітно-посадковій смузі утворився затор. Загалом у цій фазі операції "Четвер" від невдалих посадок загинуло понад сотню бійців. Окрім поранених були й втрати техніки. Втім, чиндіти впорались, адже вночі на Бродвей почали сідати літаки та планери 2 хвилі десантування.
Читайте також Свої серед чужих: шокуючі історії солдатів, які воювали під прапорами декількох країн
Тимчасовий аеродром "Чаурінгхи" не вдалося втримати в секреті від ворога, проте британці встигли розвантажитися і покинути його до накриття японською авіацією. Про висадку на "Бродвеї" штаб генерала Мутагуті дізнався лише через тиждень. Цього часу вистачило, щоб закинути на 200 кілометрів в тил імператорської армії 9 тисяч британців. Вінгейт розбив їх на 30 автономних загонів.
Для координації дії Орд Вінгейт облітав загони. Під час повернення на базу його літак за нез'ясованих обставин розбився в джунглях. Однак це була не остання втрата, яка підірвала дух диверсантів. Відбивши кілька атак британців на Індаур, японці почали наступ на бази чиндітів: Вайт Сіті й Абердин. Водночас головнокомандуючий Маунтбеттен підтримав ініціативу американців, які наступали з півночі і вимагали підкріплення. Чиндітів розвернули на північ і скерували на зустріч генералу Стілвеллу. Частину бійців 16 бригади вдалося евакуювати. Решта перейшли в підпорядкування американців.Тоді їхнє завдання полягало у відтягуванні частини японських військ для полегшення наступу з півночі підрозділам Стілуелла.
Що впливало на розвиток подій
Воювати доводилося не лише з японцями, а й з природою. Мінливий клімат, джунглі й тропічні лихоманки впливали на розгортання подій. Також на початку літа чиндіти вже були дуже виснаженими і боями, і хворобами, але про ротацію не йшлося, адже Стілвел видавав нові накази. Однак його наступ зазнав поразки. Попри те, що вони захопили аеродром, японці перетворили місто на "зубасту" цитадель. Щоб відрізати її від інших сил японців, Стілвел наказав британцям захопити Могаунг – невелике місто неподалік. До американців було менше ніж 70 кілометрів. Бої за Могаунг тривали майже 3 тижні. Зрештою, японців витіснили з міста.
Чиндіти під час Бірманської кампанії / Фото Benoitrondeau
Яких втрат зазнали чиндіти
Під час битви за Могаунг чиндіти втратили приблизно 800 бійців. Це було майже 50% солдатів і офіцерів, які брали участь у цій операції. Японський прорив на Імпал та Коміху закінчився влітку 1944 року. Виснажені частини Мутагуті не мали сил йти вперед і тому поступово відступали від північно-східних кордонів Бірми. Останні чиндіти залишили Бірму наприкінці серпня 1944 року. У таких умовах вони вже не могли продовжувати воювати, тому чиндітів розформували. Водночас шестимісячна кампанія в північній Бірмі прославила силу духу чиндітів. Їх мужністю і витримкою надихались тисячі бійців у Тихоокеанському театрі бойових дій. Японські війська залишили Бірму в серпні 1945 року. Війна підходила до звершення, а бої вже точилися на японських островах.