А в яких випадках і де доречно зберігати бруківку. А де обов’язково має бути асфальт? Такий собі батл – яке ж покриття пасує вулицям українських міст.

Cпочатку була ґрунтова дорога…

Бруківка прийшла на зміну ґрунтовій дорозі ще задовго до появи автомобілів. У стародавні часи нею викладали дороги, коли вулиці міст ще не були розраховані на інтенсивний транспортний рух. Цікаво, що спочатку бруківку робили з високоякісної деревини та лише згодом – із каменю. Сьогодні це більше ретро прикраса, яка підкреслює атмосферність старовинних міст.


Сандом’єж (Польща). Бруківка підкреслює атмосферність старовинних міст. Фото: iprosvita.com

Магістральні – заасфальтовані, тротуари – у бруківці

Для європейців у питанні "бруківка/асфальт" визначальним насамперед є безпека. Тож, обираючи покриття, за кордоном враховують тип дороги, зокрема, магістральна чи бічна, пішохідна чи транспортна вулиця, розташована вона ближче до центру чи на околиці. Тому всі магістральні вулиці, де найбільш інтенсивний транспортний рух, за кордоном заасфальтовані. За словами експертів, гальмівний шлях на бруківці значно довший, ніж на асфальті: зчеплення коліс з бруківкою є значно гіршим, особливо в дощ.


Ґранада (Іспанія). Компромісне поєднання бруківки і асфальту в старому місті. Фото: Олег Шмід

Та й дорожню розмітку на бруківці нанести проблемно. Причина — фарба погано тримається на камінні, а отже, швидко зношується під впливом коліс автомобілів. Тому на замощеній вулиці дорожню розмітку краще викладати із самої бруківки. А це, звісно, довше й складніше оперативно відреагувати, якщо розмітка змінилася.

Загалом там, де починається активний транспортний рух, має закінчуватися бруківка, бо здоров’я людини та її безпека є найосновнішою цінністю, – запевняють західні експерти.


Фарба погано тримається на камінні, а отже, швидко зношується під впливом коліс. Фото: iprosvita.com

Шум вбиває повільно, як і нікотин

За результатами наукових досліджень, бруківка спричиняє більше шуму за асфальт на 5-10 децибел та провокує значно сильніші за асфальт вібрації. Останнє особливо небезпечне для старих будинків. По-справжньому оцінити переваги асфальту можуть лише мешканці вулиць, де асфальтне покриття після ремонту вулиць замінили на грубу бруківку. І якщо сліди вібрацій одразу видно на стінах старих будинків – це тріщини, то шум вбиває непомітно і повільно, як і нікотин.

Бруківка як бар’єр для малорухомих людей і велосипедистів

Для європейських міст бруківка, як і бордюри – це суттєва перешкода для велосипедистів та малорухомих людей. Тому в деяких містах її знімають, залишаючи лише тротуари із бруківки або як дорожнє покриття на вулицях із малоінтенсивним рухом. Подекуди за допомогою спеціальної технології її стесують і роблять фактично рівною. Наприклад, у деяких європейських містах Швейцарії, Іспанії від бруківки відмовилися зовсім.


Картахена (Іспанія). У пішохідних зонах старого міста використовують широку плитку з натурального каменю, тому що вона зручніша для людей. Фото: Олег Шмід

Автентика та атмосферність

Натомість бруківка має неабиякий естетичний вигляд. Вона додає місту автентики та атмосферності. Її легше ремонтувати, достатньо замінити кілька пошкоджених каменів. Проте це часто не спрацьовує, якщо, скажімо, бруківка просіла від важкого транспорту. На користь бруківки дехто зараховує її екологічність. Проте ця перевага більше актуальна для тротуарного покриття. Окрім того, де бруківка, там більше порохів і, на жаль, не лише історичних.

Цікаво знати

З 1778-го року розпочалося систематичне використання кам’яної бруківки, яка спочатку була дерев’яною. Майже через 100 років, 1872-го, вулиці міст почали вкривати асфальтом, який з роками ставав кращої якості.

Коментар експерта
Олег Шмід – директор ЛКП "Інститут просторового розвитку" (Львів)

В Україні діють державні будівельні норми, де чітко виписано, на яких вулицях має бути асфальт, а де може бути бруківка. Згідно із правилами ДБН, із жовтня 2018 року всі магістральні вулиці українських міст повинні мати асфальтне покриття. Бруківка може бути в пішохідних зонах, тротуарах, у місцях для паркування, на житлових вулицях. Одне слово, там, де обмежений транспортний рух.

Ми як проєктанти не є категоричними противниками бруківки. Радше виступаємо за її правильний перерозподіл. Наприклад, виклали мозаїку з дрібної бруківки на вулиці Павла Римлянина у Львові, хоч до цього її там не було. На цій вулиці бруківка є не лише красивою, а й що важливо, доречною: її зробили пішохідною. Чого не скажеш, наприклад, про львівську вулицю Куліша, яку ще до створення нашого інституту, близько 7 років тому, вкрили грубою бруківкою. Там бруківку однозначно треба забирати. Через інтенсивний автомобільний рух таке покриття створює сильні вібрації, які дуже шкодять старим будівлям. Про це неодноразово скаржилися мешканці цієї ж вулиці.

Часто активісти апелюють історичністю самої бруківки. Однак саме через бруківку історичне середовище міста найбільше і страждає. Бо старі будинки дуже руйнуються від вібрації, яку створює бруківка.

В Європі, зокрема у містах, які прожили однаковий історичний відрізок зі Львовом, від бруківки відмовляються на користь асфальту. Бо це насамперед безпечно. Тож усі магістральні вулиці покриті асфальтом. Наприклад, у деяких містах Іспанії асфальтом покривають навіть раніше забруковані вулиці, застеляючи поверх бруківки асфальт. Там немає бруківки навіть на пішохідних тротуарах, як, до речі, і у Швейцарії. В історичному центрі старовинного Базеля бруківки немає навіть у пішохідних зонах. Хоч, як на мене, це вже крайність.

На сьогодні Львів – єдине місто в Україні, де збереглося найбільше бруківки. Втім однозначно її треба забрати із вулиць, де інтенсивний транспортний рух, тобто грамотно перерозподілити.

Вікторія Доскоч, ГО "Інститут Просвіти"