До дискусії запрошуємо усіх. Проте попереджаємо, що коментарі тих учасників, які висловлюватимуться нецензурно на адресу адмінів та інших учасників, ми видалятимемо із сайту, а у разі потреби накладатимемо на них бан.
Розпочинаємо із актуальної на сьогодні теми – "Війни за пам'ятники".
Сьогодні в Україні – більше 1000 пам'ятників вождю комуністичної партії Володимирові Леніну. Представники ВО "Свобода" та інших організацій категорично налаштовані позбутись їх найближчим часом. Така радикальна позиція збентежила представників комуністичної партії, які кинулись усіма методами обороняти свої "монументи історії".
7 лютого вночі невідомі зруйнували один з пам’ятників Леніну в Херсоні, згодом ще один такий пам'ятник був зруйнований на Сумщині. У Єнакієвому невідомі обмалювали пам’ятник Леніну фарбою та яйцями. Свободівці заявили про намір знищити монументи Леніна на Дніпропетровщині, а також в Одеській та Полтавській областях.
Більше про події можна дізнатися у сюжеті проекту Телеканалу новин "24" "Крупним планом":
Війна з пам’ятниками Леніну поширилася і на інтернет-простір. В соціальній мережі ВКонтакті утворилися спільноти, які збирають прихильників знесення пам’ятників Леніну в українських містах. Захисники вождя – не такі чисельні.
Проте вже незабаром пам’ятник і меморіальну дошку Степанові Бандері пошкодили у селі Воля-Задеревацька Стрийського району на Львіщині.
Зі свого боку представники ВО "Свобода" оголосили, що цілодобово охоронятимуть пам'ятник у Львові.
Ірина Вовк, заступник редактора сайту:
Чому руйнують пам'ятники Леніну? Маємо закон, підписаний Президентом України Віктором Ющенком – "Про демонтування пам'яток тоталітарному комуністичному режимові", який ніхто не скасовував. Тож, переконана, що ініціювати демонтаж лідерам цього режиму повинна сама влада, але якщо вона цього не виконує, то це відбувається силами українців, які намагаються самотужки очистити територію своєї держави від страшних спогадів про тоталітарний режим.
Щодо нищення монументів героям УПА, гадаю, це – абсолютно антиукраїнські дії, які показують неповагу до пам'яті героїв нашої держави. На диво, співпало руйнування ряду "Ленінів" із пошкодженням пам'ятника Бандері на Львівщині. Чи не є це примітивною демонстрацією боягузства з боку тих, хто таким чином намагається помститися за знищення монументів тоталітаризму?
Марія Фільчагова, журналіст сайту:
Пам’ятник Леніну vs пам’ятник Бандері – та боротьба, яка безкомпромісно точиться на сторінках історії Заходу та Сходу України. Проте, перш за все варто пам’ятати, що ці полюси – данина історії. А вона, як відомо, у кожного своя. Пам’ятники Леніну на Сході та Півдні України, зокрема, – це той артефакт, який вказує на історичну орієнтацію мешканців регіону. Піднімати на це руку щонайменше неетично та некоректно.
Окрім того, варто врахувати, що боротьба із нібито радянщиною – здебільшого проплачені акції. Якщо хочете – "заказуха". Тих же людей, які свідомо хочуть боротись зі зросійщенням України, видають дії свідомі, однак, аж ніяк не вандалізм.
Олена Левчук, журналіст:
Політика – це ж постійна ворожнеча між лівими і правими, більшістю та меншістю, і конфлікт політичних поглядів буде завжди: багато українців не вважають Бандеру національним героєм, і тим паче зовсім незрозуміло, чому в нашій незалежній державі стільки монументів Леніну.
Я вважаю, що вирішити проблему з пам’ятниками в Україні можна лише тим, що не зводити пам’ятники політичним діячам взагалі!
Як на мене, то таких суперечок не виникло б навколо, наприклад, встановлення пам’ятника Тарасові Шевченку. Нам потрібно наповнювати культурну спадщину – слід навчитися жити культурно у взаєморозумінні один з одним.
До речі, в Україні та світі встановлено приблизно 1100 пам’ятників Кобзарю. Це найбільша кількість монументів, які встановлені одній особі, і знову ж таки, якщо не враховувати вождів тоталітарного режиму чи невідомих солдатів.
Звичайно, що політичних діячів, які вже і так увіковічені в історії, не треба забувати, але я проти, щоб їм споруджували пам’ятники.
Володимир Самусенко, редактор сайту:
Ми маємо справу не з ідеологією усього українського суспільства, це ідеї меншості – партійних осередків, та тих, хто їх підтримує. Відповідно, руйнування пам'ятників – це їх маленька війна. Війна, яку дозволяє влада. Руйнування пам'ятників з обох сторін може призвести до кровопролиття.
Вистачає того, що монументи вже охоронятимуть хлопці із рушницями. Не розумію, чому виконавча влада не береться за цей конфлікт, адже він є предвісником зовсім невеселого фіналу. Якщо вже на форумах та у коментарях, люди дозволяють собі особисті погрози, то важко уявити, що буде, якщо представники обох сил зійдуться біля якогось пам'ятника просто неба...
Моя думка така: якщо одна політична сила прагне позбутись атрибутики та монументів минулого, це потрібно робити у парламенті. Якщо їм не вдасться зробити це за допомогою закону, як у наших сусідів, які просто-напросто заборонили символіку минулого, то нехай вирішують це силовими методами у парламенті,а не на вулиці.
Не потрібно тягнути під свої політичні ігри молодь, яка може втратити нормальне майбутнє через чиїсь політичні мотиви. Таке було і під час акції "Україна без Кучми", коли багато молодих хлопців отримали по 3-5 років, оскільки хтось змусив їх йти на абсолютно невмотивовані радикальні кроки.
Анастасія Сукач, журналіст сайту:
В Україні ідеальні дороги, немає сиріт, якісна освіта і медицина, ніхто вже й не пам’ятає, що таке корупція, всі щасливі і забезпечені…
І от єдине, що нам заважає жити добре – це злощасні пам’ятники! От це якраз те єдине, з чим треба боротися, проти чого треба виступати і що варто змінити у нашій державі.
Чесно, важко зрозуміти, кому заважає чиясь пам'ять? Якби там не було, а пам’ятники ставлять тим, хто для когось важливий. То може не будемо нищити чиюсь пам'ять, а будемо поважати думку усіх?
Щоб змінити країну, переконана, треба працювати над собою, змінювати себе, а не руйнувати пам’ятники. Досягни чогось і зміниш свою країну на краще.
Не назву себе прихильницею нашого Азірова, але важко з ним не погодитися "Воювати треба не з пам'ятниками".