Його попередник Єльцин ще майже за півроку до того підвищив у посаді колишнього співробітника ФСБ до голови уряду й у телезверненні назвав Путіна своїм наступником. Далі більше: в новорічну річ, коли заявляв росіянам, що втомився, офіційно передав йому тимчасові президентські повноваження.
А щоб у росіян і сумнів не виникало, хто стане наступним володарем Кремля, на екранах з'явилося ще одне святкове звернення, того ж таки Путіна. 20 березня, за тиждень до виборів, із Краснодара в Чечню Путін полетів на навчально-бойовому винищувачі, що дало хороший поштовх для зростання рейтингу майбутнього гаранта.
Крім того, ще за лічені дні до волевиявлення на підтримку Путіна провели 900 пікетів, на яких роздали більше 100 тисяч агіток. Дані ЦВК несподіванкою не стали: Путіну віддали свої голоси 52 % громадян, а найближчому переслідувачу Геннадієві Зюганову – майже 30.
Попри зауваження спостерігачів ОБСЄ, що під час виборів був очевидний тиск на засоби масової інформації, Дмитро Медведєв назвав вибори "прекрасними й абсолютно демократичними".
7 травня відбулася інавгурація. Першим указом, який підписав Путін, були гарантії Єльцину та сім'ї від кримінальних переслідувань. Далі Путін прибрав із політичної арени олігархів з оточення свого попередника й заодно забезпечив собі медіапідтримку.
Так, у Березовського забрали контрольний пакет акцій "ОРТ", а телекомпанія "НТВ", що належала іншому олігарху — Володимирові Гусинському, перейшла за борги до "Газпрому". До речі, саме "Газпром" став головним проектом Путіна. Вже за місяць після інавгурації на місце Віктора Черномирдіна новообраний президент поставив вірного друга Дмитра Медведєва.
Більшість членів правління "Газпрому" поступово замінили на тих, хто в 90-х працював із Путіним в адміністрації Собчака чи ФСБ. Уже в наступному новорічному зверненні 2001-го року Путін запевняв громадян, що в країні з’явились очевидні елементи стабільності, втім жодного конкретного прикладу не навів.