Апарат став наступним кроком СРСР в період "космічних перегонів" зі США. З самого початку Луноход проектували так, аби ним керував пілот. Однак, успіх американців, які за будь-яку ціну намагалися взяти реванш за політ Гагаріна, перекроїв плани радянських науковців. Тож вони розпочали роботу над першим апаратом, яким можна було б керувати дистанційно – із Землі.
Ламаючи голови над тим, яке саме шасі найкраще підійде для поверхні Місяця, інженери розглянули безліч варіантів. Однак зійшлися на винаході, який ще 6 тисяч років тому, круто повернув хід людської історії – звичайнісіньке колесо.
Оператори опановували керування космічним автомобілем в Криму на таємному місяцедромі. Імпровізовані кратери встелили цеглою і камінням, аби створити умови максимально наближені до місячної поверхні. Луноход-1 впевнено долав перешкоди, адже кожне із 8 коліс мало власний двигун. Маса місячного джипа становила 756 кг, він розвивав швидкість до 4 км/год.
Та перший запуск апарата в лютому 1969 року спіткала невдача – ракета вибухнула у небі. Того ж року американці запустили свою знамениту експедицію Аполлон-11.
Однак, вже у 1970-му тріумфували радянські науковці. З космодрому Байконур успішно стартувала міжпланетна станція Луна-17 на борту якої був новенький Луноход-1. Апарат пропрацював на поверхні супутника 10,5 місяців. За цей час він проїхав 10,5 км і відправив на Землю безліч цінних даних та фотографій.
Виконавши свою місію, Луноход-1 досі залишається на поверхні супутника Землі. Лише через 40 років американським вченим вдалося знайти точне місце його розташування, давши новий виток історії місяцехода. Тепер за його допомогою проводяться різноманітні наукові експерименти.