Артем з дитинства мріяв про службу в армії, на момент коли почалась АТО, він вже служив по контракту у Збройних Силах України. Перше бойове завдання – охорона кордонів в Амросіївці. Десантник згадує, що ніхто з бійців на той момент не уявляв, наскільки серйозна ситуація склалась на Сході.
Артем розповідає, що деякі хлопці з їх бригади перейшли на бік терористів.
На жаль, я знаю такі випадки, коли хлопці переходили на інший бік. Важко це усвідомлювати. Навіть є друзі серед них, з якими поруч в одній казармі жили, їли з однієї тарілки, все ділили навпіл. І зараз усвідомлюєш, що він на іншій стороні. Я не засуджую когось, це їх особистий вибір. Така в них доля, – каже Артем.
Згадує і як ледь не потрпив в полон, коли вдвох з напарником вийшов на бойове чергування.
Вдвох з товаришем несли бойове чергування і ледь не потрапили в полон, бо не думали, що все так серйозно. На нас вийшло близько 40 терористів, ми пішли вглиб села, обійшли з іншого боку табору, зайшли й попередили свій табір, підняли його і дали відсіч, – розповідає герой.
Патріот є уродженцем Луганської області та через це отримує погрози від терористів у свій бік і бік своїх рідних.
Вони мені дзвонять, погрожують, намагаються перетягти на свій бік. Мені довелось забрати сім'ю з Луганської області, бо намагались через батьків тиснути на мене і на брата. Це було важко, бо відповідальність за страждання батьків на мені, – каже Артем.
Але згадує і приємні моменти – реакцію і ставлення мешканців Слов'янська після звільнення цього міста від окупантів.
Місцеві нас добре зустрічали. Бабусі пригощали пиріжками, люди плакали і раділи, що увійшла українська армія, – згадує герой.