У 30-х роках минулого століття важко було уявити пасажирські перевезення без дирижаблів.
Вони гарантували комфорт, а за швидкістю легко обставляли трансатлантичні судна. Дирижабль Гінденбург був найбільшим у своєму роді: чверть кілометра у довжину і до сорока метрів у діаметрі.
популярні відео
Увесь корпус і навіть рояль у дирижаблі було виконано з легкого алюмінію. До послуг пасажирів - оглядовий майданчик, вишуканий ресторан і навіть душові кабіни. На інший бік Атлантики вони діставалися менш ніж за дві доби.
Гінденбург справно виконував покладену на нього місію. У травні 37-го, менш ніж за рік він уже налітав майже 40 рейсів і перевіз близько трьох тисяч пасажирів. Ніщо не віщувало біди і хто б міг подумати, що перший же рейс до Нью-Йорка стане останнім.
З самого початку цепелін планувалось наповнити гелієм, а не легкозаймистим воднем. Але Сполучені Штати, на той час монополіст у добуванні гелію, наклали ембарго і повністю припинили його поставки. Німецькі інженери, потрапивши у безвихідь, накачали Гінденбург воднем.
Цепелін завис над Манхеттеном, місцеві репортери його нафотографували, а перехожі - вдосталь надивились. Далі він попрямував у бік бази Лейкхерст, там повинен був зайти на посадку. Аж раптом яскравий спалах біля газового відсіку і дирижабль охопило полум’я.
З 97 людей на борту врятувалося понад 60, але колишню репутацію і довіру дирижаблі вже не могли повернути. Люди з пересторогою дивились на ці літаючі фортеці і врешті авіаперевізники почали переобладнання поштових літаків на пасажирські. Потім з’явилися спеціалізовані моделі для авіаперевезень, які повністю витіснили колись всесильних цепелінів.
Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter