5 років тому Російська Федерація застосувала щодо України новий вид війни – гібридний. Тоді разом із фізичною силою – "зеленими чоловічками" – в Україну прийшли кібертерористи та кіберополченці. Їхньою основною ціллю стала критична інфраструктура (КІ), від якої залежить економічна та національна безпека України.

Вже неодноразово через кібератаки російські спецслужби відмикали українських споживачів від електроенергії. Через вірус "Petya "A" жертвами хакерської атаки країни-агресора стали Чорнобильська АЕС, аеропорт Харкова, київський метрополітен, українські банки й навіть урядові сайти. А трагічного 2014 року Росія не лише цілеспрямовано захопила стратегічно важливі об’єкти в Криму, а й влаштовувала диверсії на материковій території України. У травні-червні на магістральному газопроводі Уренгой-Помари-Ужгород у Івано-Франківській області сталося три, а в Полтавській області на цьому ж газопроводі – один вибух. Усі інциденти – наслідок дії вибухових пристроїв, які встановили диверсійні групи.

За спостереженнями експертів, Росія вже не вперше послаблює позиції країн, які атакує, саме через вплив на критичну інфраструктуру. Мова про підрив енергетичної інфраструктури та припинення постачання природного газу та електроенергії до Грузії у січні 2006 року. У подальшому це стало елементом тиску на Грузію. Це і вибух у квітні 2009 році на газопроводі в Туркменістані. У такий спосіб Росія призупинила дію незручного для неї договору з Туркменістаном і фактично усунула конкурента з європейського ринку.

"Критична інфраструктура – сукупність об’єктів інфраструктури держави, які є найбільш важливими для економіки та промисловості, функціонування суспільства та безпеки населення і виведення з ладу або руйнування яких може мати вплив на національну безпеку і оборону, природне середовище, призвести до значних фінансових збитків та людських жертв… Ідеться про такі галузі, як енергетика, хімічна промисловість, транспорт, банки та фінанси, інформаційні технології та телекомунікації (електронні комунікації), продовольство, охорона здоров’я, комунальне господарство".
З Постанови Кабінету міністрів України від 23 серпня 2016 р.

Поки що Україні вдалося уникнути найгіршого. Однак методи гібридної війни оголили низку проблем. За 5 років війни РФ систематично використовує критичну інфраструктуру як основний інструмент економічного тиску. У зоні ризику – навіть офіційні сайти державних структур з біометричними та майновими даними про українців. А найважливіші стратегічні об’єкти країни, від яких залежить електро- та теплопостачання, газо- та нафтопостачання і видобування, зв’язок, паливо і навіть ЗМІ – під тотальним контролем кількох олігархів-монополістів, які перебувають у дружніх стосунках із країною-окупантом.

Такими є наслідки приватизації об’єктів КІ, яка почалася в Україні ще в 90-х і триває нині. Отож, КІ, яка мала би бути гарантом національної безпеки, особливо в умовах війни, насправді є вразливим місцем України.

"В Україні відбулася не приватизація, а передання стратегічних об’єктів конкретним бізнес-групам"

Оксана Сироїд:

"Приватизація найважливіших з точки зору національної безпеки стратегічно важливих об’єктів відбулася з порушенням чинного законодавства. В умовах непрозорості та відсутньої конкуренції. Вже не кажу, що це відбувалося в період великої безпечності.

Потужні об’єкти приватизували за гроші Росії через кількох українських олігархів. Тому через неконтрольовану приватизацію великі капітали, які зайшли до України, є переважно російськими. Тож, по суті, в Україні відбулася не приватизація, а передання найважливіших об'єктів конкретним фінансово-промисловим групам, фактично підконтрольним Росії.

Після того, як Україна одержала незалежність, кілька олігархів привласнили об’єкти КІ і навіть природні ресурси нашої держави, які, до речі, згідно із Конституцією України, належать українському народу. Тож людям залишилась лише територія. Тому сьогодні, скажімо, Борислав чи Кривий Ріг, які, здавалося б, живуть на золотій жилі, є депресивними районами.

Окрім фінансових і політичних преференцій, монопольне володіння об’єктами КІ – це ще й пряма загроза для безпеки людей загалом. Ми вже маємо приклад, коли під час війни 2014 року підприємство ДТЕК, за яким стоїть Рінат Ахметов, вимикав електроенергію в Києві, щоби покращити свої переговорні позиції в перемовинах із урядом.

Тож, як бачимо, донецький олігарх інвестує кошти не в розвиток підконтрольних енергетичних компаній, а в політику. Додайте його політичну симпатію до Росії, яка сьогодні є окупантом, і наслідки для економіки України через монополізацію КІ можуть бути непередбачуваними".

"Енергетика для будь-якої країни – це драйвер економіки з надцікавими активами для інвесторів", – наголошує директор енергетичних програм Центру Разумкова Володимир Омельченко. На переконання експерта, Україна має розпочати з основного – гарантування повної енергетичної безпеки.

Втім зреалізувати задумане складно, особливо в умовах тотальної монополії, яка міцно вкорінилася в українській енергетиці.

За словами експерта ринку енергетики Андрія Геруса, станом на сьогодні в галузі енергетики держава має повний контроль лише над атомною енергетикою. Хоча водночас віце-спікер Оксана Сироїд зауважує: повноцінна робота українських АЕС залежать від ПАТ "Турбоатом" – єдиного в Україні виробника турбінного устаткування для гідро-, теплових та атомних електростанцій. Проте серед власників "Турбоатома" – не лише держава, а й кілька офшорних компаній, які пов’язують із підприємцем К. Григоришиним.

"Ахметову належить ідеальна вертикальна інтеграція, де він на кожній ланці є монополістом"

Андрій Герус – експерт ринку енергетики, голова Асоціації споживачів енергетики та комунальних послуг:

"Маємо ситуацію в Україні, коли значну частину енергетики країни контролює одна людина. Р. Ахметову належить ідеальна вертикальна інтеграція, де він на кожній ланці є монополістом. Його компанія ДТЕК контролює 80% усього видобування вугілля, а також 80% вугільних ТЕС, 95% експорту електроенергії.

Нині ж фірми Ахметова купують Київобленерго та Одесаобленерго. А це, окрім нових прибутків, ще й політичний вплив у цих регіонах.

Також вже є інформація, що олігарх купує ще близько п’ять обленерго. Отже, в його руках буде близько 60% всіх обленерго України. Це черговий етап поглинання одним олігархом української енергетики.

Монополізація завжди призводить до зростання тарифів кінцевому споживачу. Вже сьогодні українці в середньому переплачують на 15% за електроенергію, а також за воду та тепло. Оскільки в ціну українського вугілля закладена ціна в Роттердамі, а також його транспортування морем, перевалка в порту і доставка залізницею, вугілля у тарифах за завищеними на 30-40% цінами, а 80% цього вугілля – у власності Ахметова.

Як наслідок такої монополізації – група ДТЕК продає електрику сусідній Угорщині та Молдові за значно нижчими цінами, ніж українцям, на експорт вона на 30-40% дешевша. А вугілля для українців – за найвищими у світі цінами. Хоча самі працівники ДТЕК визнають, що вугілля, яке вони видобувають, непрохідне на експорт через високий вміст сірки. Та навіть попри це, торік у держбюджеті було закладено ще понад 2 мільярди гривень дотацій на вугільну галузь.

Зараз можна впевнено сказати, що на українському монополізованому ринку ДТЕК заробив значно більшу маржу, аніж на експортному постачанні до Угорщини.

Це означає, що українській економіці було вигідніше не субсидувати бізнес Ахметова, а купувати імпортну електроенергію. Така конкуренція знизила б тариф на електроенергію для підприємств в Україні на 15-20%.

А в Україні розробили абсолютно злочинну схему "Роттердам+", завдяки якій за три роки Ахметов збагатився за рахунок платоспроможного українського населення майже на 40 мільярдів гривень.

На мою думку, це неприпустима ситуація ні в мирний час, ні в умовах війни.

Це суто політичний бізнес. Бо такі монополії можна породити лише в умовах змови на високому політичному рівні".

Українські обленерго фінансували протеже Путіна Ле-Пен

Після нападу РФ на Україну Всеукраїнська Енергетична Асамблея зібрала інформацію про власників українських обленерго. Результати приголомшили. Згідно із цими даними, обленерго Рівненської, Житомирської, Херсонської, Одеської, Кіровоградської, Київської, Чернівецької областей належать громадянину Росії Олександрові Бабакову. Також йому належить 18,8% компаній у Хмельницькій області, 29% – у Миколаївській. Окрім того, Бабаков спільно з Ігорем Коломойським володіють 36,5% Чернігівської, 34% Сумської та 48,8% Полтавської обленерго.

Енергопостачальні компанії Луганської та Вінницької областей належать громадянинові Росії Костянтину Григоришину, який також володіє часткою Тернопільської (20%), Черкаської (26,6%), Харківської (29,8%) та Запорізької (12,3%) обленерго.

Енергопостачальні компанії Волинської та Закарпатської областей належать Юрієві Бойку. У Львівській та Івано-Франківській – Ігорю Суркісу. Дніпропетровської та Донецької – Рінату Ахметову.

"Така географія власності обласних енергопостачальних компаній в Україні означає лише одне. Якщо, скажімо, завтра у Харкові відімкнуть електроенергію, то українцям навіть не має з ким судитися. Бо за українськими обленерго стоять громадяни країни-окупанта та офшорні компанії, які не відкривають кінцевих бенефіціарів", – каже віце-спікер Верховної Ради України Оксана Сироїд.

Тож не дивно, що саме українські обленерго фігурували в причетності до фінансування протеже Путіна Марін Ле-Пен під час президентських виборів у Франції. Як повідомляв "Голос Америки", 2014 року лідер "Національного фронту" Франції з допомогою українських обленерго отримала 9,4 мільйона євро в російському банку. У фінансових операціях, за інформацією видання TheWashingtonPost, був задіяний громадянин Росії Олександр Бабаков, якому належать 11 із 24 українських обленерго. А також олігарх Геннадій Тимченко, відомий як один із підрядників будівництва газопроводу "Північний потік-2". Про це повідомив аналітик Atlantic Council Андерс Аслунд.

"Загрози для КІ, які з’явилися нині, виходять за рамки повноважень однієї структури"

Україні потрібно удосконалювати законодавство щодо забезпечення захисту критичної інфраструктури. Досі немає чітко визначеного та законодавчо врегульованого поняття "критична інфраструктура", немає навіть чіткого переліку об’єктів місцевого та національного значення, яким слід забезпечити їхній захист та стійкість. Що казати, до початку гібридної війни в Україні на законодавчому рівні навіть не розглядали таке питання, як кіберзагроза. В межах закону України "Про боротьбу із тероризмом" правоохоронні структури відокремлено вживали заходів лише щодо запобігання, реагування та припинення терористичних актів. Тож маємо ситуацію, коли жоден державний орган комплексно не опікується проблемами захисту КІ.

Олександр Суходоля – доктор наук державного управління, заввідділу Національного інституту стратегічних досліджень

"Не можна сказати, що проблема виникає через приватизацію. Приватизація об’єктів КІ є звичайною світовою практикою. Але за умови чітко виписаного законодавства, яке би забезпечувало захищеність об’єктів КІ з боку власників, та їхню відповідальність за стале функціонування таких об’єктів.

У ньому має бути визначено об’єкти КІ, можливі типи загроз щодо цього об’єкту, способи їх унеможливлення, реалізації, механізми прогнозування і запобігання та вимоги щодо відновлення функціонування КІ у випадку нанесення їм шкоди.

Необхідно також сформувати рамкову систему взаємодії, скоординувати зусилля всіх органів державної влади та налагодити співпрацю між державою та власниками об’єктів КІ (зокрема й приватної форми власності). Бо ті виклики та загрози, які з’явилися нині, виходять за межі повноважень одного відомства. Вони потребують взаємодії і спільної діяльності.

Зважаючи, що чимало стратегічно важливих об’єктів – приватизовано, в законі обов’язковою має бути норма, яка би запобігала економічним впливам на національну безпеку країни через використання приватизованої КІ. А також можливість на законодавчому рівні контролювати інвестора на предмет його намірів завдати шкоди національним інтересам країни.

Наприклад, у Литві існує вимога закону про перевірку іноземного інвестора, чи може він створити загрозу національній безпеці. І лише після цього його допускають до участі в конкурсі на придбання об’єкту КІ.

Нині в Україні немає ні такого закону, ні механізму або контролюючого органу. Хоча цілком очевидно, що безпеку та стійкість країни треба забезпечувати через посилений захист національної критичної інфраструктури".

Як це працює за кордоном

У США після 2001 року основною загрозою для критичної інфраструктури було визнано тероризм. А отже, одразу було розширено межі повноважень правоохоронних органів. Пізніше захист критичної інфраструктури став враховувати також і загрози інших типів, зокрема техногенних і природних.

В ЄС же критичну інфраструктуру також захищають від цілого спектру загроз, зокрема і стихійних лих. Тож основним інструментом такого захисту є співпраця та координація дій для попередження спільних загроз та формування планів реагування.

До прикладу, австралійська модель пропонує, щоби за безпекою критичної інфраструктури стежив незалежний регулятор, наділений повноваженнями видавати обов’язкові до виконання приписи. Невиконання таких приписів карається штрафами, які вираховують від річного прибутку компанії.

У Польщі ж був досвід наділення міністра фінансів правом "золотого вето", яким можна було блокувати рішення менеджменту підприємства, яке володіє критичною інфраструктурою.

Законопроект для України

Гібридна війна в Україні стала неабияким уроком і для Європи, яка вже переглядає власні методи захисту об’єктів КІ.

У вересні 2018 року на профільній конференції в Парижі із захисту критичної інфраструктури, яку проводила Організація економічного співробітництва та розвитку (OECD), було нараховано 22 добровільні та обов’язкові інструменти, якими послуговуються держави зараз.

"Наше завдання – обрати з цього переліку ті норми, які найбільш підходять для України, або запропонувати нові. Ми маємо законодавчо зафіксувати, що право приватної власності на критичну інфраструктуру тягне за собою не лише можливості, а й обов’язки забезпечувати належну роботу об’єкту. У разі невиконання такого обов’язку держава може притягнути до відповідальності власника або втручатися в роботу підприємства задля відвернення загрози", – наголосила Оксана Сироїд.

Як повідомила віце-спікер, наразі депутати разом з експертами у сфері енергетики працюють над концепцією законопроекту "Про захист критичної інфраструктури".

"Основна мета такого проекту – не відібрати об’єкт критичної інфраструктури у власника, а захистити людину, чиє життя, здоров’я й нормальна життєдіяльність залежить від такої інфраструктури, – наголошує Оксана Сироїд. – Як це зробити? Оскільки в Україні частина стратегічно важливих об’єктів монополізована, треба подробити ту монополію, яка є, та захистити КІ на законодавчому рівні.

Ми виписуємо норму, згідно із якою в приватній власності не може бути більше ніж 10% конкретно взятого ринку. Якщо одному гравцю заборонити на кожному з цих етапів ринку мати монополію, то це призведе до конкуренції, від якої виграє кінцевий споживач".

Це так зване антитрастове законодавство, яке вперше застосували у США, а потім імплементували в Європі як частина ширшого антимонопольного законодавства.

На п’ятому році війни в Україні триває монополізація стратегічно важливих об’єктів критичної інфраструктури. Проте досі немає законодавства, яке би забезпечувало її захист і безпеку. Після масових хакерських атак на основні ресурси країни в Україні 2017 року ухвалили закон "Про основні засади забезпечення кібербезпеки України". Тепер – черга захисти на законодавчому рівні критичну інфраструктуру України, від якої залежить економіка країни. Неможливо виграти війну, коли економіку країни контролює країна-агресор.